Доступність посилання

ТОП новини

Олег Панфілов: Відчуття великої неприязні до Грузії


Олег Панфілов

«Була б воля Путіна, він перекрив би всі кордони Грузії, аби люди не могли побачити того, що зроблено за роки реформ»

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»​

Сім років тому Володимир Путін в рідкісному для президента найбільшої країни в світі стилі пообіцяв повісити президента Грузії Міхеїла Саакашвілі за причинне місце. Можна здогадатися, що Путін таким чином висловив власне розуміння стосунків між двома країнами, зокрема і між двома президентами. Біографи Путіна навряд чи пояснять, звідки в цій досить сірій людині стільки агресії та непояснених бажань – «мочити в сортирі», «обрізати», «пил ковтати» і, нарешті, «підвісити за яйця». У будь-якому іншому пристойному суспільстві Путін мав би отримати по заслугах.

Здається, якби Саакашвілі міг показати безпосередньо Путіну язика, той би вибухнув від злості

Давно не спостерігав такої істерики. Напевно, вперше за стільки років призначення екс-президента маленької, в 144 рази меншою за Росію, країни на пост голови всього лише п'ятої за чисельністю населення області викликало напади настроїв, які найбільше схожі на сказ і безсилля. Здається, якби Саакашвілі міг показати безпосередньо Путіну язика, той би вибухнув від злості. За Путіна старанно працює його оточення. Незрозуміло одне – якщо Саакашвілі всі роки його політичної діяльності називали «руйнівником Грузії», то можна просто добре і затишно всістися і дивитися, як він буде руйнувати Україну.

Напевно, все ж у Росії розуміють, що грузинська команда в Україні – не гастарбайтери, вони приїхали дійсно змінювати країну, яку в Кремлі давно вважали своєю. Нинішня грузинська влада, само собою, підтакує Кремлю, допомагає російській пропаганді якомога більше образити реформаторів, але виходить це як завжди грубо і нерозумно. Була б воля Путіна, він перекрив би всі кордони Грузії, аби люди не могли побачити того, що зроблено за роки реформ. Ні частини шикарного автобану Тбілісі-Батумі, ні іграшкового Сигнахі, ні блискучого Батумі, ні ввічливої та красивої поліції, ні будинків юстиції. Але люди їдуть і дивляться, серед інших і росіяни.

Завжди цікаво спостерігати за росіянами, які повільно підіймаються вгору – до гори Мтацминда, щоб піднятися на фунікулері й побачити Тбілісі згори. Само собою, вони перемовляються, діляться враженнями і дуже часто чимось незадоволені. Не знаю, як пояснити, але середньостатистичний росіянин, який опиняється в чужому середовищі, завжди намагається висловити обурення – тим, що вулиця крута, тим, що написів немає російською, і навіть тим, що ось, ці грузини, все без нас збудували і зробили.

Головна причина неприязні криється саме в цьому позначенні події – «без нас». Вони бачать, що зробили краще, гарніше і зручніше, але похвалити, – тут як то кажуть, «корона впаде»

Швидше за все, головна причина неприязні криється саме в цьому позначенні події – «без нас». Вони бачать, що зробили краще, гарніше і зручніше, але похвалити, – тут як то кажуть, «корона впаде». Адже це стане визнанням своєї нікчемності, тому краще сказати – «без нас». І багато грузинів із цим погодяться: «Так, саме без вас все і вийшло».

У Грузії давнє ставлення до Росії, з початку 19 століття. Тоді повстання проти окупантів почалися відразу ж. Друга, радянська окупація 1921 року – спротив не спадає, як і під час окупації 1993 і 2008 років.

І Нємцов, і Навальний, і Яшин, і багато інших, хто не міг мовчати, – всі підтримали Путіна у війні на Кавказі

У Тбілісі під час серпневої війни сім років тому багато хто чекав голосу підтримки з Росії, від лібералів і демократів. Ті з грузинів, хто сприйняв серпневі події 1991 року як шанс росіян стати частиною демократичної спільноти, вважали, що зараз, принаймні в Москві, люди вийдуть на вулиці і вимагатимуть припинити війну в Грузії. Я пам'ятаю, як мої друзі запевняли, що ось-ось хтось, чи то Нємцов, чи то Чубайс скажуть Путіну – припини війну. Але все було навпаки. І Нємцов, і Навальний, і Яшин, і багато інших, хто не міг мовчати, – всі підтримали Путіна у війні на Кавказі. І тільки самотній голос Новодворської втримав грузинів від люті щодо Росії. Але голос Лєри був схожий на передачі ВВС у радянський час – її глушили стрункі та бадьорі голоси інших російських лібералів, які закликали покарати Грузію.

Борис Нємцов за кілька місяців до загибелі почав ставитись до України інакше – намагався підтримувати і критикувати Путіна. Інші його соратники встали в позу «і вашим, і нашим»: Ілля Яшин оголосив, що вихід із кримської ситуації – тільки у спільному управлінні півостровом. Українським півостровом, окупованим Росією. І знову посилання на російськомовних, на менталітет, на політичну ситуацію, і жодного слова про долю корінного населення – кримських татар, жодного натяку на Конституцію України та міжнародне право. Поведінка російського ліберала більше нагадує поведінку альтруїста-рекетира: давай я візьму, а потім твоє, захоплене мною, поділимо навпіл. І зовсім не зрозуміло – яким чином Україна та Росія зможуть спільно керувати територією при різному розумінні геополітики, міжнаціональних проблем, рівня корупції та права власності.

У грузинських реформ є смисловий бренд – країна без корупції. У Росії інший бренд – країна з корупцією, без жодної перспективи позбутися її

У грузинських реформ є смисловий бренд – країна без корупції. У Росії інший бренд – країна з корупцією, без жодної перспективи позбутися її. Корупція у свідомості росіянина – основа всього життя, взаємин і добробуту. Звідси і повні холодильники в роки перебудовної руїни, звідси «тітка Ніна з Тбілісі», родича якої треба влаштувати до готелю в обмін на два квитки на «Лебедине» у Великому театрі. Корупція – основа Російської держави, ще з того самого часу, коли наближений до імператора Петра Першого колишній продавець пиріжків, холоп і царський денщик Алексашка Меншиков став першим державним корупціонером, який увійшов в історію імперії. Досить подивитися кілька російських серіалів, щоб переконатися, що корупціонер і бандит – головні герої російського кінематографа.

Росія поступово скорочує коло своїх прихильників і однодумців. Тепер у списку друзів – гості останнього військового параду, з яких Китай виступає швидше в якості покупця і покровителя, ніж соратника і партнера. Путін довів країну до самотності без усіляких перспектив економічного добробуту. Ненависть і агресія, брехня і пропаганда, презирство до світу і маніпулювання історією привели Росію до ізоляції. Якийсь час ще можна один одного обманювати якоюсь «винятковістю» і «духовністю», поки не закінчаться гроші і не спорожніють полиці магазинів.

Але в архівах залишаться заклики російських лібералів покарати Грузію або спільно керувати Кримом, цими записами можуть скористатися сатирики...

Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Професор державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

XS
SM
MD
LG