Щоб дістатися села Піщаного на Західному березі Криму на громадському транспорті, можна сісти на автобус у Сімферополі зі станції Західна. Ще минулого року транспорт був заповнений. Натовпи людей бігли до дверей автобуса з проханнями до водія, щоб узяв «ще двох, стоячих». Але вони все одно в них не вміщалися. Тоді люди йшли до кас, але виявлялось, що і на наступний рейс усі квитки вже викуплені. Але тепер до напівпорожнього радянського ЛАЗу ви потрапите і за хвилину до відправлення.
На його багажнику красується напис «Львів». Автобус із потертими червоними сидіннями і без кондиціонера. Він досі «ганяє» кримськими дорогами і замість обіцяних 40 хвилин везе вас годину. Це сервіс.
Уже в Піщаному вас зустрічає будівля автовокзалу, забарвлена в патріотичний триколор. На вікнах кас висять «георгіївські стрічки». Але ми хочемо потрапити не до Піщаного, а до Углового – це сусіднє село. Є два шляхи це зробити. Перший – довгий, але живописний. Ви переходите міст через річку Альму і огинаєте три пагорби. А потім ідете вздовж виноградника, і зі скелі вам відкривається краєвид на море. Це красиво.
Вдалині ви бачите невелику ділянку пляжу з безліччю відпочивальників. Але ця ділянка складає всього метрів 50, а далі починається практично пустельний пляж із небагатьма туристами. Це – кількість.
Але відсутність туристів несе і щось позитивне. Берег відпочиває від напливу людей. І це добре для місцевих, яким більше не доводиться ділити клаптики пляжу з відпочивальниками. Однак як тоді півострів зароблятиме? Це проблема.
Сервісу немає, туристів теж – ні якості, ні кількості. Чи це той радянський рай, якого так чекали від Росії?
Сервісу немає, туристів теж – ні якості, ні кількості. Чи це той радянський рай, якого так чекали від Росії люди, які вийшли на вулиці в березні 2013-го? Це питання.
Далі ви йдете назад до Піщаного, але вже іншим шляхом. Ви йдете по практично безлюдному пляжу, а коли він закінчується, ваш маршрут лежить по скелястому берегу – камінню, яке впало колись у море і обросло зеленими водоростями.
За рогом Углового видніються порожні шезлонги з нерозкритими парасолями, яким нема кого захищати від сонця. Це пляж санаторію в Піщаному. Людей тут не так багато, як хотілося б кожному власнику курортного закладу.
Отже, ви йдете в бік порожніх шезлонгів і навіть помічаєте на одному з них двох людей, які читають книгу, як раптом вас вітає біла табличка. Доводиться обійти її, щоб прочитати: «Прохід заборонено! Обережно обвал. МНС Росії». Як вчасно.
Цікаво виходить, попереджають лише жителів санаторію? А як же інші люди? Але сенсу злитись на кримську владу все одно немає – навіть ті відпочивальники, які бачать цей напис, ризикують і йдуть далі вздовж скелястого берега. І не можна сказати, що МНС Росії їм не указ – деякі туристи поводились так завжди. Заради чого тоді кримська влада докладає зусиль? Якщо це взагалі вони, а не приватники.
У самому санаторії більшість людей надають перевагу водним гіркам. Це пояснює, чому шезлонги порожніють. Але любителів гірського драйву все одно б не вистачило, щоб заповнити весь пляж.
Відразу за санаторієм починається річка Альма. Через рясні дощі вона стала досить повноводною. Потік води котить з гори, розливаючись на 10-20 метрів. При тому, що минулого року тут був невеличкий струмок. Тим не менш, навіть діти не бояться швидкої річки і переходять її вбрід, а то й біжать нею вгору.
На протилежному березі сидять рибалки з абсолютним умиротворенням на обличчі. Відпочиваючих тут вже більше, але ситуація не краща, ніж в Угловому.
Крим, мабуть, залишився жити в минулому: з радянськими ЛАЗами на дорогах і в звичному очікуванні, що влада зверху все «розрулить»
Нарешті, йдучи з пляжу, ви огинаєте калюжу, яка розпласталась на півдороги, купуєте морозиво-ріжок, в якому вафля більше нагадує за смаком папір, і опиняєтесь на автовокзалі. На вас дивиться будівля-триколор і очікує ненаглядний автобус із синім надписом «Львів». Тільки у Львові ці радянські ЛАЗи мені чомусь не зустрічались, а Крим, мабуть, залишився жити в минулому, в Україні 2013-ого: з радянськими ЛАЗами на дорогах і в звичному очікуванні, що влада зверху все «розрулить». Не знаю, наскільки важко рулити радянським ЛАЗом.
Ілона Болконська, кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
