Доступність посилання

ТОП новини

«Думається, було б доцільно ухвалити деякі рішення щодо проблеми кримських татар»


Сабріє Сеутова під час акцій кримських татар влітку 1987 року

Масштабні акції кримських татар у Москві влітку 1987 року продемонстрували організованість і масовість національного руху, який переживав новий підйом. Подальші події розвивалися по висхідній.

2 серпня 1987 року в місцях проживання кримських татар відбулися мітинги, на яких вислані члени Ініціативної групи розповіли про події в Москві. У містах і районах компактного проживання кримських татар було оголошено, що міліції надані «додаткові повноваження» для наведення порядку. В узбекистанських містах Ташкент, Бекабад, Сирдар'я, Янгіюль в райкоми викликали кримських татар-членів партії, від яких вимагали підписання заяв із засудженням дій так званих «екстремістів» – Решата Джемілєва, Сабріє Сеутової, Фуата Аблямітова, Ескендера Фазилова. Багато хто з викликаних відмовлялися підписати таку заяву.

Через два дні в Узбекистані була створена офіційна робоча комісія з 11 осіб (її метою було сприяння роботі комісії Андрія Громико), яку очолив член ЦК КП Узбекистану Фікрет Сефершаєв. До комісії увійшли й інші особи, які користувалися довірою влади. На знак протесту проти створення робочої комісії у такому складі 9 серпня в Бекабаді був проведений мітинг, в якому брали участь близько 2 тисяч осіб.

Виступи та збори кримських татар відбувалися в цей період повсюдно.

Фуат Аблямітов
Фуат Аблямітов

За повідомленням ЦК КП України, 7 вересня 1987 року «в смт. Партизани Генічеського району Херсонської області о 20 годині на квартирі Мухтара Абдурахманова відбулося збіговисько (як вони називають, обласну нараду представників кримських татар), на якому були присутні близько 50 осіб і Генічеського, Новотроїцького та Іванівського районів Херсонської області... На збіговиську ухвалене рішення, якщо до 18 жовтня ц.р. урядовою комісією не будуть вжиті конкретні заходи з відновлення Кримської АРСР, провести в цей день масові мітинги і демонстрації в усіх населених пунктах області, де живуть кримські татари».

13 і 17 вересня 1987 року відбулися мітинги у Фергані. Другий з них був розігнаний міліцією із застосуванням пожежних водометів.

До зборів перед міськвиконкомом у Бекабаді кожної середи влада ставилася терпимо до 23 вересня 1987 року. У цей день будівля міськвиконкому була оточена міліцією. Коли кримські татари почали збиратися неподалік від входу в будівлю, міліція стала їх розганяти. У місті міліція зупиняла автомашини, що належать кримським татарам, розпитувала – хто, куди і навіщо їде. Кілька людей були затримані.

Подібні дії влади були цілком зрозумілі. Нині доступні офіційні документи кінця 1980-х років, які вельми красномовно показують, що влада не мала наміру вживати якихось кардинальних заходів для вирішення кримськотатарської проблеми.

Так, 16 вересня 1987 року в ЦК КПРС була спрямована «Записка», в якій містилися пропозиції членам Державної комісії з розгляду питань, що піднімаються кримськими татарами, і проект постанови ЦК КПРС. У Центральному Державному архіві громадських об'єднань України зберігся екземпляр цього документа, спрямований члену комісії, першому секретарю ЦК КПУ Володимиру Щербицькому.

Ескендер Фазилов
Ескендер Фазилов

Після короткої історичної довідки в документі говорилося: «Зараз у країні живуть близько 320 тисяч кримських татар, з них 260 тисяч – в Узбекистані, приблизно по 20 тисяч в Краснодарському краї і в Україні (в основному, в Херсонській та Кримській областях). Місцями їх компактного проживання є також Таджикистан, Киргизія, Казахстан – від 4 до 7 тисяч в кожній республіці. У цих районах переважна більшість сімей татар ґрунтовно вкоренилися». Далі перераховувалися успіхи – в розумінні влади – кримських татар: значна їх частина (понад 60 відсотків) живе у власних будинках, за достатком вигідно відрізняється від іншого населення, всім працездатним громадянам надана робота; вони нарівні з представниками інших національностей беруть участь у суспільно-політичному житті, висуваються на керівні посади.

Але, незважаючи на ці досягнення, є громадяни, які наявним станом справ незадоволені, – в документі вони названі «екстремістами»: «Разом з тим, в Узбекистані, Краснодарському краї, Кримській та Херсонській областях ініціатори екстремістських виступів намагаються, будь-що, зберегти гостроту автономістського руху. З їхнього боку робляться спроби обілити кримськотатарських націоналістів, спростувати повідомлення ТАРС. Триває надсилання колективних звернень на адресу центральних органів, ведеться збір грошей з татар, готуються акти можливих крайніх заходів тиску на органи влади (голодування, самоспалення). Є погрози фізичної розправи з тими, хто не поділяє думку екстремістів». Документ закінчувався незвично: «У зв'язку з можливістю нових широких виступів екстремістськи налаштованих осіб, вважали б за доцільне найближчим часом ухвалити деякі рішення щодо проблеми кримських татар».

Порушувалося в записці комісії і питання «про повернення татар до Криму». Згідно з пропозиціями Комісії: «Можна було б зняти обмеження на прописку в Криму татар, як й інших громадян, у разі природно створених обставин (переїзд до близьких родичів, направлення на роботу за розподілом, купівля домоволодінь, обмін житлоплощі і т.і.). При цьому оформлення прописки вирішувати в індивідуальному порядку, віддаючи перевагу ветеранам Великої Вітчизняної війни, людям, які мають заслуги перед країною».

Крім того, Раді Міністрів СРСР пропонувалося розглянути питання про скасування постанови від 15 серпня 1978 року №700, якою за порушення паспортних правил у Криму передбачене адміністративне вигнання або депортація. Замість цього можна було б ухвалити новий нормативний акт, що збігається з аналогічними актами, що обмежують прописку в інших курортних районах країни.

«Було б доцільно доручити Раді Міністрів Української РСР внести пропозиції до 1 грудня ц.р. про поетапне переселення в 1987-1989 роках певної групи татар у степові райони Криму. При розробці заходів доцільно передбачити створення декількох радгоспів, будівельних організацій, поповнення підприємств відсутньою робочою силою... Всю цю роботу організувати з таким розрахунком, щоб упродовж найближчих двох років з 57 тисяч сімей татар, які живуть за межами Криму, повернути близько 4 тисяч сімей або до 20-30 тисяч осіб».

Якщо порівнювати цей документ із директивами радянських часів, то 20-30 тисяч запланованих репатріантів «у степові райони Криму» можна вважати майже революційним рішенням. Щоправда, в цьому випадку репатріація розтягнулася б на добрий десяток років... – але це вже була не турбота влади. Головне, що ці декоративні рішення могли запобігти підйому руху і зрештою – як це вже було в 1967 році – дозволили б обдурити народ.

Решат Джемілєв
Решат Джемілєв

Деякі поступки робилися, як звичайно, в питанні «задоволення національно-культурних запитів». Визнавалося навіть, що «відносно кримських татар у післявоєнний період допущені факти утиску національних інтересів у розвитку культури, освіти, мови».

Пункт: «У зв'язку з можливістю нових широких виступів екстремістськи налаштованих осіб, вважали б за доцільне найближчим часом ухвалити деякі рішення щодо проблеми кримських татар» – був реалізований у доданому до записки проекті постанови ЦК КПРС «Про деякі пропозиції щодо вирішення питань, що піднімаються кримськими татарами».

У постанові ЦК містилася вказівка Раді Міністрів СРСР розглянути питання про скасування постанови від 15 серпня 1978 року №700 «Про додаткові заходи щодо зміцнення паспортного режиму в Кримській області». Але зовсім не з метою скасувати цей дискримінаційний документ, а для того, щоб ухвалити... новий «нормативний акт, що обмежує прописку громадян у курортній зоні Криму, аналогічно до інших курортних районів країни». Як бачимо, мотивації рішень змінювалися (в 1978 році – «зміцнення паспортного режиму», а в 1987 – якісь особливі потреби, нібито продиктовані статусом курортної зони), але суть їх залишалася колишньою – запобігти або принаймні максимально ускладнити процес повернення кримських татар до Криму.

15 жовтня 1987 року послідувало офіційне повідомлення про те, що в Кремлі відбулося засідання Державної комісії під головуванням Андрія Громико. У повідомленні багато говорилося про необхідність «більш повного задоволення культурних запитів кримських татар» і про «необхідність зваженого підходу до поставлених питань», але ні словом не згадувалося про повернення кримських татар на батьківщину до Криму і про відновлення національної автономії...

(Далі буде)

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

XS
SM
MD
LG