Доступність посилання

ТОП новини

Севастополь очима європейських журналістів. Нік Стерді


Британський журналіст Нік Стерді

За півтора роки перебування Криму і Севастополя під владою офіційної Москви, місто відвідали безліч представників західноєвропейських ЗМІ. Хтось приїжджав, переслідуючи якусь конкретну інформаційну мету, хтось намагався емпірично сформувати власну думку про життя півострова в нових умовах, хтось знаходив інші причини та передумови, які, втім, були і залишаються настільки ж індивідуальними, як і враження після візиту.

Про ці враження Крим.Реалії поговорили з британським журналістом, режисером Ніком Стерді.

– Ніку, ви приїжджали до Севастополя напередодні річниці кримського референдуму. Скажіть, що Ви відчули, прибувши до міста?

– Не скажу, що я відчув щось особливе. Слід враховувати, що раніше я неодноразово бував у Севастополі: як до березня 2014 року, так і після. Я бачив місто, приблизно уявляв його настрої, тому сказати, що відчув щось унікальне, не можу.

– Чим, на ваш погляд, «Севастополь колишній» відрізняється від «Севастополя нинішнього»?

– Загалом я був у Севастополі п'ять чи шість разів. Коли ми з колегами приїжджали до Криму формату «до 2014 року», все було досить спокійно, люди були привітними, ніяких проблем ми не відчували. Вже 2014 року, під час усім відомих політичних подій, відчувалась якась агресія, якась метафізична напруга. Зараз усе більшою мірою заспокоїлось.

Раніше в середовищі російських військових відчувалась атмосфера того, що вони не вдома, що вони на чужій території, тепер, звісно, такого немає

Так, безумовно, можна сказати про появу безлічі символіки: всі ці футболки, чашки, прапорці із зображенням Володимира Путіна – весь цей символізм присутній, звісно. Але навіть до 2014 року, відвідуючи Севастополь, я усвідомлював наявність тут російського військово-морського флоту. На той момент, пам'ятається, нам навіть дозволили підпливти до військових кораблів, подивитись на них, познімати. Це свідчило про відкритість, публічність наявності в бухті російських військ. Ці кораблі, втім, мене не вразили, здались мені несуттєвими і тоді, і зараз, уже після того, як місто перейшло під контроль офіційної Москви. Однак, на мою думку, раніше в середовищі російських військових відчувалась атмосфера того, що вони не вдома, що вони на чужій території, тепер, звісно такого немає.

Сьогодні, безумовно, з'являються інші проблеми. Зокрема, коли ми приїжджали до Севастополя останнього разу, ми зустрічалися з вами. І я розумів, що, організовуючи зустріч із таким журналістом як ви, необхідно подбати про безпеку. Насамперед – про вашу безпеку.

– Багато хто каже, що Криму властива диференціація російського патріотизму. Скажіть, чи помітили ви, що в Севастополі він споконвіку проявлявся набагато сильніше, ніж на решті частини півострова?

– Не можу сказати, що озвучена вами диференціація кинулась мені в очі. Пам'ятається, ще до 2014 року в центрі міста, в районі Графської пристані я спілкувався з одним із місцевих жителів, і він мені казав, що було б непогано інтегруватись у європейське політичне, економічне та соціальне середовище, казав, що він позитивно ставиться до європейського вектора розвитку України. Втім, під час подій 2014 року я розумів, що навіть кримські татари – найбільш проукраїнський сегмент кримського населення – далеко не всі є прихильниками української державності. Вищезазначеними прикладами я хочу показати, що це питання амбівалентне. Можливо, у Севастополі так звані «вєлікорусскіє» настрої розвинені ширше, але для мене це не є очевидним.

– Шведський журналіст і письменник Калле Кнійвіля, який побував у Криму та Севастополі, у своїй книзі написав, що для кримчан характерний «імперський синдром», чи то пак прагнення до повернення під владу офіційної Москви територій, які в той чи інший проміжок часу перебували у складі Російської держави. У вас не виникало подібного відчуття?

Сьогодні людей, імовірно, турбують більш прагматичні речі: економіка, бізнес, матеріальна стабільність та інше

– Мені здається, що цей синдром більше характерний для сепаратистів Донбасу, ніж для кримчан. Можливо, подібні ідеологеми вирували в повітрі під час подій у Криму і Севастополі 2014 року, але я не думаю, що вони актуальні до сьогоднішнього дня. Сьогодні людей, імовірно, турбують більш прагматичні речі: економіка, бізнес, матеріальна стабільність та інше.

– Метою вашої останньої поїздки до Криму стала зйомка документального фільму для британського «Channel 4». У цьому фільмі є невелика сцена вашої зустрічі з кримськими політиками – етнічними кримськими татарами Русланом Бальбеком і Зауром Смирновим. Не могли б розповісти про неї детальніше?

– У фільмі показаний монолог одного з них: вони говорили, що кримськотатарський народ був інструментом для маніпуляцій у руках Державного департаменту США, запитували у присутніх, чи обговорюється в родинах можливий від'їзд із Криму. Ми з ними говорили про розслідування вбивства Решата Аметова (кримськотатарського активіста, вбитого під час політичних подій у Криму 2014 року – КР). Вони нам сказали, що потрібно дивитись, кому це було вигідно. Вони додали, що за час української влади в Криму зникали безвісти безліч кримських татар, слідство у цих справах також заходило в глухий кут.

– Відносно нещодавно Крим і Севастополь відвідала група французьких політиків, кількома днями пізніше парламентарі Угорщини та Італії також повідомили про намір відвідати півострів. Скажіть, чи є в сучасній Британії політичні сили, які підтримують Росію і готові здійснити аналогічну поїздку?

– Я не чув про те, що хтось із британських парламентаріїв зібрався чи збирається їхати до Криму. Більше того, я не знаю таких британських політиків, які би повністю схвалювали сьогоднішню політику Москви. Ймовірно, є політики, переконання яких схожі з ідеологією сьогоднішньої Росії.

– Такі, як Нік Гріффін?

– Так, імовірно, такі, як Нік Гріффін. Але потрібно розуміти, що Нік Гріффін – це маргінал, причому не звичайний, а «маргінал із маргіналів». Оскільки та маргінальна політична партія, членом якої він був, виключила його зі своїх лав за маргінальні переконання. Кілька років тому його ще називали досить перспективною людиною, людиною, здатною перетворити або модернізувати британський «політичний світ», але сьогодні вже ніхто так не вважає. Серед британських політиків, які тією чи іншою мірою симпатизують Росії, я би виділив Найджела Фаража, він сьогодні користується куди більшим авторитетом, ніж Нік Гріффін.

– Скажіть, а Ви б відвідали сьогоднішній Крим в якості туриста?

Абсолютна більшість жителів Британських островів, природно, не поїде до Криму. Всі бачили, що тут відбувалось, і це наклало свій відбиток у розумах людей

– Так, я би приїхав. Але, відразу хочу зауважити, що я – це виключення з правил. Я дуже люблю Крим, багато разів бував там, я розмовляю російською, у мене багато друзів у Росії та в Криму. Але абсолютна більшість жителів Британських островів, природно, не поїде до Криму. Всі бачили, що тут відбувалось, і це наклало свій відбиток у розумах людей. Багато хто скаже: «Бачили, який бардак там коївся, навіщо туди летіти?». Плюс санкції та все інше. Але тут, я вважаю, проблема ще глибша. Крим ніколи не був популярним місцем відпочинку серед західних туристів. І цю проблему куди складніше розв'язати, ніж якісь політичні непорозуміння. Тут взагалі все потрібно починати заново: курортна інфраструктура, сервіс і так далі. Все потрібно перебудовувати і змінювати, тоді, можливо, якась популярність і з'явиться.

XS
SM
MD
LG