Масандрівський пляж здавна використовувався як такий собі термометр, який діставали з-під пахви курортного сезону за незрозумілого діагнозу. Іноді пацієнт кидався в гарячці, іноді його морозило, але зараз, якщо продовжувати аналогію, пацієнт швидше живий, ніж мертвий». Пам'ятаєте кондицію Буратіно, коли консиліум у складі доктора Сови, фельдшерської Жаби і народного знахаря Богомола обговорював цей діагноз? Життя, яким сьогодні живе Масандрівський пляж, я б назвав словом «прострація».
Ніби все добре, є люди, погода чудова, море спокійне, тисняви немає – але якщо не дивитися на календар, то сказати, що зараз серпень, неможливо. Жовтень у кращому випадку. Погода, до речі, відповідає. І тоді в мене, як у корінного кримчанина, в голові виникає питання – а коли ж був пік сезону? Якщо, за традиційним кримським календарем, тиждень тому, то чи пік це був? Чи пологий скіфський курган, розораний запопадливими піарниками?
Ну і, до слова, обговорення в місцевій пресі кримськими «експертами» курортної справи поточного сезону дуже нагадує вищезгаданий консиліум.
Але повернімося до фактів, висновки ж кожен може зробити і сам.
Кожен покажчик у цих краях читається як легенда. Але читати особливо нікому, потік машин все-таки не серпневий.
Столики кафе в тіні величезного ліванського кедра – ну як не полюбити Ялту з першого погляду!
Одна надія, що це звичайні шахраї, які збирають гроші «на ремонт Провалу». На користь цього припущення служить реакція на мій смартфон збиральниці-жебрачки – жваво схопилася і з незадоволеним бурчанням сховалася в тіні. Справжні «ополченці» так себе не поводять, занадто добре їхня поведінка запам'яталася кримчанам навесні 2014 року. А взагалі час іронічніше дивитися на подібні сцени – і для здоров'я корисніше, і шкоди від самозваних «Остапів Бендерів» менше буде. Мені, наприклад, ось це все здається готовою інсталяцією з музею сучасного мистецтва в якому-небудь містечку Техасу або Оклахоми. Невибагливо і яскраво, одна парасолька українського МТС чого варта! А покірне прохання до ненависного Заходу, а англійська, вивчена за командами Windows? Якщо ще навчити складальницю безсмертної фрази Кіси Вороб'янінова: «Месьє, же не манж па сіс жур!», – то це буде вже не інсталяція, а цілий перформанс! Причому прошу не вважати мої слова знущанням над благородною справою збору гуманітарної допомоги постраждалим жителям Донбасу, адже тут навіть натяком не сказано, куди підуть зібрані гроші – на макарони пенсіонерам Донецька, ополченцям на прилади нічного бачення чи збирачам у кишеню.
Асортимент гастроному показує, що до перерізання пуповини з Україною ще дуже далеко. В «ісконно русской Ялтє» весь сир, велика частина молочки і половина всього іншого – українського виробництва. Ковбаса, щоправда, кримська, але, підозрюю, м'ясо для цієї ковбаси дбайливо вирощують на Херсонщині та Миколаївщині. Ну не з Тамані ж везти за захмарними цінами?
І навіть мінералка найпопулярніша в Криму – «Моршинська». Але ось у чому Росія досягла успіху – так це у виробництві найнеобхіднішого продукту. Тут, схоже, імпортозаміщення не буде потрібно... Хоча навіть ринок спиртного насичується якось специфічно – хоч все, абсолютно все спиртне має штрих-код, що починається на «46», тобто товар виробництва Росії, велика частина марок горілки, коньяків і пива має до болю знайомі етикетки. «Хортиця», «Немірофф», «Чернігівське», «Жан-Жак» – найпопулярніші українські бренди, розлиті в пляшки десь у Нечорнозем'ї, заповнили всі полиці магазинів. Сподіваюся, хоч виробляють це за ліцензією.
Ялтинці не просто намагаються вижити, але й щосили підтримують репутацію свого міста. Ось, наприклад, дуже смачна випічка місцевого підприємця за дуже помірними цінами. Хоча зараз, у російському правовому полі і з незрозумілою логістикою, набагато складніше займатися дрібним бізнесом.
У бічній вуличці молодий кримський татарин поспішає розпродати виноград, поки не з'явилася поліція. Торгівлю місцевими фруктами в центрі Ялти влада не вітає.
Новий для Криму тренд, принаймні, сам досі не бачив – закривати будівлі фотошпалерами. Виглядає симпатично, але, схоже, ремонт не ведеться. Може, будівлю продають і в очікуванні покупця закрили фасад, щоб не муляв очі проваленою штукатуркою»?
А ось і Масандрівський пляж. В Ялті він існував завжди як держава в державі – схоже, на його території міська влада завжди була персоною нон ґрата. За розповідями старожилів, влітку тут було головне казино Радянського Союзу. Все літо картярська еліта СРСР у павільйончиках, кабінках і просто під навісами уздовж підпірної стінки пляжу цілодобово грала на абсолютно божевільні для звичайної радянської людини суми. Про це знали всі і при цьому ніхто гравців не турбував. Нині в такому підпіллі потреби немає, хоч гральний бізнес в Росії жорстко регламентований. Пляж став доступнішим, зараз він, як і за української влади в останні роки, безкоштовний, хоча ще кілька років тому якісь напівмафіозні, напівдержавні структури брали за вхід гроші.
Пляж, як і будь-яка автономія, що поважає себе, має свої торгові ряди. Магазинчики збудовані на набережній, між будинками, що мали колись вид на море і власне пляж. Набережну, як і саму Ялту, проектували півтора століття тому справжні архітектори, які будували не будівлі, а місто. І ринок легко розмістився на тій ділянці землі, яка позиціонувалася, взагалі-то, як пішохідна доріжка.
О, і тут послідовники самурайського духу можуть цей дух, точніше, душок, почути. Я в минулій публікації писав про культ харакірі, який у нас набув зовсім специфічних відтінків з елементами російської рулетки. Японці теж люблять ризик і за величезні гроші випробовують долю, замовляючи в ресторані отруйну рибу фугу. Але вони не годують цією рибою дружин і дітей! Шашлик із мідій, який кілька разів за серпневий день підігрівається в мікрохвильовці, цілком замінить рибу фугу, до того ж коштує значно дешевше. Чи ви думаєте, що кухар з найближчого ресторану кожні двадцять хвилин приносить на цей піднос свіжосмажений шампур мідій? Прямо з розпеченого мангала? І якщо бабусі, які продають взимку на ринку насіння, смажать їх відразу на тиждень, то невже ви думаєте, що вони, перейшовши влітку на креветки, змінюють технологію? А температура в тіні опівдні тут не менше 30-35 градусів. У кулінарії такий термічний процес називається томління.
16 година. Золотий час – уже не згориш, але сонечко ще гріє.
Люди на пляжі є. Хоч їх і вдвічі менше, ніж у минулі роки, але цілком достатньо для пляжу. А ось для курорту – навряд чи. Масандрівський пляж має лише шість секторів. Або, як їх називають тут, карт. У самій Ялті, якщо мені не зраджує пам'ять, живе близько 80 тисяч жителів. І ось вони вже точно ходять купатися сюди, до Масандри, бо решта міських пляжів, у районі порту або готелю «Ореанда» розташовані близько виходу в море каналізаційних колекторів, які з часів Радянського Союзу нікому і в голову не приходило ремонтувати. До того ж дві ялтинські річки, Дерекойка і Учан-Су, що впадають в море саме в районі порту і тієї самої «Ореанди», цілком можуть за скиданням фекалій у море позмагатися з колекторами.
Погляд у бік Ялти. Тут море поки чисте.
Ялтинці, тим більше, новоявлені забудовники, щодо скидання відходів ніколи сильно не хвилювалися. Річка під боком, а вже вона самопливом віднесе фекалії з «лівої» каналізації в море, яке все прийме. Та й вибору щодо скидання стічних вод у городян ніколи особливо не було, адже на місці тимчасових будиночкиів з вигрібними ямами зараз стоять п'ятиповерхові міні-готелі з унітазами і джакузі в кожному номері, а комунікації все ті самі. Так що жителям простіше пройтися на Масандрівський пляж, розташований на мисові і поринути там у свіжо підігнану течіями воду, ніж морочитися проблемами ЖКГ. Ну, і своїм гостям-постояльцям господарі рекомендують купатися там же.
Так що заповнені сектори Масандрівського пляжу, побачені мною, швидше за все, останній резерв курортного десанту, який так і не зміг повністю переправитися на кримський берег, ні повітрям, ні через протоку. Термінологія військова, але, як кажуть, а ля гер ком а ля гер, мосьє президент.
А взагалі-то в Ялті зараз добре. І, розтягнувшись на нагрітих сонцем дошках, хочеться заплющити очі і забути, що на світі так багато горя, що йде зима, що майбутнє власне і країни абсолютно непередбачуване і потрібно щосили намагатися не втратити себе.
Ялта, Масандрівський пляж, кінець серпня 2015 року, 16 година.
Про успіхи курортного сезону в Алушті читайте в першій частині циклу «Кримські записки Автохтонова. Ось і літу кінець. Алушта».
Далі буде
Кирило Автохтонов, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
