Доступність посилання

ТОП новини

Олег Панфілов: Гра в доміно на рублі


Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

У перший день вересня президент Таджикистану Емомалі Рахмон зробив незвичайну заяву – він закликав населення країни зробити дворічний запас продуктів. Рахмон додав, що «цього року геополітична обстановка у світі, падіння курсів національних валют і занадто холодний осінньо-зимовий період можуть негативно позначитися на житті жителів країни».

Здається, ще жодна країна пострадянського простору не закликала своїх громадян до тривалих запасів продовольства. Таджикистан – один із найбільш старанних партнерів Росії – потрапив у ситуацію, з якої немає виходу. Попереду лише затяжна криза. На черзі – інші країни.

Разом із російським рублем у «відкритий космос» вирушили ті країни, які Кремль довго вмовляв об'єднатися в Митний союз

Після того, як 20 серпня на 38 відсотків обвалилася казахстанська валюта – тенге, можна було очікувати падіння слабших, що не мають значних внутрішніх ресурсів. Як і очікувалося, вслід за тенге на місцевих біржах обвалилися білоруський рубль, киргизький сом, вірменський драм і таджицький сомоні. В тій чи іншій мірі похитнулася фортеця валют інших пострадянських країн, але менш болісно. Разом із російським рублем у «відкритий космос» вирушили ті країни, які Кремль довго вмовляв об'єднатися в Митний союз.

Хтось раніше, хтось пізніше вступивши в Євразійський економічний союз, – так по-новому вирішили обізвати об'єднання батьки-засновники – Путін, Назарбаєв і Лукашенко, зіткнулися з ланцюговою реакцією, яку політологи ще називають «принципом доміно». Вони підписали собі смертний вирок, а як тільки рубль почав агонізувати, то вслід конвульсії трапилися у білоруського рубля і казахстанського тенге. У травні ЄврАзЕС став октетом-«п'ятіркою», коли вслід за Вірменією членом погодився стати Киргизстан. Єреван таке ж рішення ухвалив ще в грудні 2014 року.

Ще один кандидат – Таджикистан, який тупцює біля прочинених дверей, але його появі в ЄврАзЕС навряд чи будуть раді як у самому Таджикистані, так і ветерани-інтегратори. Таджикистан зараз – найзлиденніша країна на пострадянському просторі, якою вже двадцять третій рік керує колишній директор найбіднішого радянського радгоспу імені Леніна Емомалі Рахмон (Рахмонов).

По суті, Таджикистан став просто територією, на яку поклав око Кремль, розмістивши там військову базу, але не пропонуючи натомість нічого, що могло б змінити країну на краще

Таджикистан багатий ресурсами – водою і корисними копалинами, тут більше 5 мільйонів дорослого працездатного населення, але в той же час тут високий рівень корупції та відсутність будь-яких сучасних економічних проектів, насамперед інвестиційних. По суті, Таджикистан став просто територією, на яку поклав око Кремль, розмістивши там військову базу, але не пропонуючи натомість нічого, що могло б змінити країну на краще.

Чи стане Таджикистан зі своїм мізерним потенціалом членом ЄврАзЕС – справа навіть не часу, а місяців. І пов'язано це не з розвитком нового утворення, про яке так довго мріяв Путін, скільки з процесом його розпаду. Ланцюгова реакція – «принцип доміно» в політиці відомий більше 60 років. У 1954 році Державний секретар США Джон Даллес переконував конгресменів використати військову силу в Індокитаї, інакше в країнах Південно-Східної Азії до влади прийдуть комуністи. Тобто, поступившись в одній країні, можна буде втратити інші країни, одну за одною.

У пострадянській політиці «принцип доміно» – улюблена розвага номенклатури, яка голосно називає себе «елітою»

«Принцип доміно» став крилатою фразою, що позначає провал в стратегії – в політиці чи економіці. Наочно – в кінокомедії «Операція И»: вирвіть зі стопки горщиків нижній і все завалиться. У пострадянській політиці «принцип доміно» – улюблена розвага номенклатури, яка голосно називає себе «елітою».

Для вибудовування нової імперії у вигляді Митного союзу або ЄврАзЕС Кремль застосовував кілька прийомів, які надавали снаги партнерам і робили їх поступливими. Когось шантажували російськомовним населенням – у Казахстані та Киргизстані, когось трубопроводами або транспортними комунікаціями – у Білорусі й частково в Казахстані. Вірменія взагалі виявилася імперським анклавом на Південному Кавказі, яку з «материком» не пов'язує нічого, крім гірської дороги через Грузію.

Найчастіше цілком дієвою політикою з боку Кремля була підтримка місцевого президента, якому давали карт-бланш на будь-яку форму поведінки, аж до переслідування політичних опонентів, арештів і позасудових страт. Найнадійнішими партнерами є старожили, «вічні» президенти, їх зараз троє – Лукашенко, Назарбаєв і Рахмон. Але ідеологічно до них близькі і Саргсян, і Атамбаєв: з'явися така можливість вони б просиділи в кріслах стільки, скільки потрібно Кремлю.

Зазвичай країни, які об'єднуються в які-небудь організації, дотримуються однакових принципів – в галузі розвитку демократії, дотримання прав людини та безпеки. Так створювався Євросоюз і НАТО, такими ж принципами керувалися ініціатори створення Ради Європи та ОБСЄ. Щоправда, коли в 1973 році створювалася ОБСЄ (первинна назва НБСЄ, Рада з безпеки і співробітництва в Європі), Радянський Союз хоча і підписав Гельсінську угоду, але традиційно її не виконував – ні в галузі свободи слова, ні в галузі демократії взагалі. Відтоді СРСР, а потім і Росія постійно були під обстрілом критики за переслідування політичної опозиції, придушення свободи слова та свободи вираження думок.

Росія зараз є членом тільки двох організацій – РЄ та ОБСЄ, друга – формальна, оскільки всі рішення ухвалюються консенсусом, тобто, Росія може блокувати всі рішення, якщо навіть за них проголосують всі інші члени. З Парламентської асамблеї РЄ (ПАРЄ) Росія вигнана з ганьбою, її членство призупинене до кінця 2015 року. ПАРЄ у червні визнала Росію країною-агресором, у відповідь Кремль почав істеричну кампанію, наголошуючи, що вийде з усіх європейських структур, включаючи міжнародний суд. Приблизно така ж історія сталася з вигнанням Росії з G8.

Росія стала ізгоєм, особливо після введення санкцій ЄС, США, Канади, Австралії, Японії та інших країн, включаючи маленьку Грузію. Спроби прилаштуватися до азіатського ринку ні до чого не приводять – економіка Росії руйнується на очах

Росія стала ізгоєм, особливо після введення санкцій ЄС, США, Канади, Австралії, Японії та інших країн, включаючи маленьку Грузію. Спроби прилаштуватися до азіатського ринку ні до чого не приводять – економіка Росії руйнується на очах, авторитет Кремля вже не приваблює навіть диктаторські режими, за рідкісним винятком – Венесуела, Нікарагуа, КНДР і невизнані території, які зображують із себе держави.

ЄврАзЕС – мертвонароджена дитина Путіна і виконуючих обов'язки акушерів – Назарбаєва і Лукашенка. Їх раніше об'єднував радянський концтабір, де під червоними прапорами і гімном о 6 годині ранку предки Назарбаєва, Лукашенка, Саргсяна, Атамбаєва і Рахмона виходили на зарядку, чистили зуби крейдяним порошком і були щасливі, як бувають щасливі мешканці зоопарку перед черговим годуванням. Але у випадку з ЄврАзЕС всі прекрасно знали, що з цієї затії нічого не вийде. Виявилося, що країни вже нічого не об'єднує, крім населення, що говорить російською мовою. Але і в цьому випадку населення не питали – на яких принципах вони готові жити разом.

Заклик до населення робити дворічні запаси – це від відчаю, Кремль обманював Душанбе 15 років

Багато хто припускав, що ЄврАзЕС не зможе протягнути і року, зараз вже з'явилися всі передумови, якщо ця організація формально і буде існувати, реально від неї немає і не буде ніякого толку. Лукашенко почав зближення із Заходом, у Назарбаєва власна економічна політика, Саргсян так і залишиться в анклаві, а Атамбаєв слідуватиме всьому, що робитиме Казахстан, дві країни прив'язані одна до одної. І тільки Емомалі Рахмон залишиться при своїх – він і раніше нікому не був потрібний, а тепер і поготів.

Заклик до населення робити дворічні запаси – це від відчаю, Кремль обманював Душанбе 15 років. Відчайдушним був і останній крик з Кремля до пострадянських країн – відмовитися від долара і євро і прив'язатися до рубля. Таке міг сказати тільки божевільний, який не знає, що таке «принцип доміно».

Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

Думки, викладені у рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Професор державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

XS
SM
MD
LG