Запити на проліт і зернисті фото винищувачів, які демонструють російських десантників у Сирії, є свідченням, що Москва нарощує свою присутність на охопленому війною Близькому Сході. У час, коли Захід намагається зрозуміти ступінь участі Росії у сирійській війні, нагальніші питання залишаються поза увагою. Чого хоче Росія у Сирії? Відповідь – настільки багато, як це можливо.
Президент Росії Володимир Путін послав війська, щоб захопити український Крим і підтримав сепаратистів на Донбасі. Наразі він починає діяти у Сирії і готується отримати стільки користі, скільки можливо в цьому хаосі.
Як і у випадку з Україною, зараз Росія проводить тест і зупиниться лише тоді, коли зіштовхнеться з чимось нездоланним, або, принаймні, зробить паузу, перегрупування, а потім знову перегляне свої можливості. Цілі Путіна можуть варіюватисьь від найбільш амбітних до мінімальних.
Велика оборудка
Упродовж років Росія закликала до зміни глобальної системи безпеки, в якій панівне місце займали США. Москва хотіла створення нових правил гри. Можливо, наразі Путін розглядає сирійську кризу як найкращий шанс для досягнення цієї мети.
Росія пропонує свою підтримку в боротьбі з бойовиками угруповання «Ісламська держава», щоб сісти за стіл переговорів щодо нової безпекової стратегії, яка би зменшила вплив НАТО, залишила б Україну позаблоковою державою і надала б Росії у ній провідне місце. Ці надії спонукають Путіна до закликів щодо створення «міжнародної коаліції проти екстремізму і тероризму», а також надмірних дипломатичних зусиль, якими це супроводжується.
Потепління
Але США і Європа, розгнівані агресією Росії щодо України, не мають бажання давати Москві можливості створювати нову систему безпеки за її сценарієм, а звинувачують її в руйнуванні нинішньої. Відмова Росії припинити підтримку режиму сирійського президента Башара аль-Асада, робить таку перспективу ще більш примарною.
Не така амбітна, а трохи урізана версія домовленостей може бути такою: підтримка Росії в боротьбі з «Ісламською державою» підігріватиме потепління у відносинах між Москвою та Заходом. Потім Путін може отримати від цього вигоду, починаючи від послаблення санкцій Заходу, запроваджених проти Росії через її роль у конфлікті в Україні, до поновлення Москви у G8 – групі провідних промислово-розвинутих країн.
Великий блеф
Але знову ж таки, будь-які сподівання Росії на компроміс можуть бути помилковими – США заявляють, що зв’язку між політикою Росії щодо України та Сирії немає. Підозри, що візит державного секретаря США Джона Керрі до Сочі і його зустріч з Володимиром Путіним у травні означатиме квіпрокво (послуга за послугу), розвіялись, коли 5 вересня Керрі зателефонував голові МЗС Росії Сергію Лаврову і висловив занепокоєння щодо посилення атак проросійських бойовиків на Донбасі. Керрі також попередив Лаврова про небезпеку можливого нарощування військової присутності Росії у Сирії. За словами Джона Керрі, посилення російської присутності у цій країні спричинить зростання кількості загиблих серед цивільних, збільшить кількість біженців і створить конфронтацію з представниками міжнародної коаліції, яка бореться проти бойовиків «Ісламської держави».
Не виключено, що Росія очікувала такої відповіді, і, можливо, навіть домагалась цього. Закликаючи до створення коаліції проти екстремізму, але наполягаючи, що влада Башара аль-Асада має відігравати значну роль у боротьбі з ісламістами, Росія може провокувати ситуацію, щоб звинуватити США у непослідовності щодо боротьби проти терору, як Москва вже неодноразово робила.
Зберегти Асада
Речниця голови російського МЗС Марія Захарова повідомила: Сергій Лавров сказав Джону Керрі, що Москва завжди підтримувала владу Сирії «в боротьбі проти терору». Але такі заяви Москва робила з самого початку конфлікту в Сирії, задовго до того, як територію цієї країни почали захоплювати бойовики «Ісламської держави», коли аль-Асад використовував силу для розгону антиурядових протестів.
Захід заявляє, що справжньою метою постачання російської зброї та радників є бажання Москви підтримати режим Башара аль-Асада, який дає Росії найбільший плацдарм на Близькому Сході.
Причина для нарощування російських військ може бути простою: підтримка аль-Асада стає сильнішою, оскільки його війська втрачають позиції, залишаючи під контролем територію побіля Дамаска і середземноморське узбережжя. Війська аль-Асада контролюють також портове місто Тартус, де міститься єдина військово-морська база Росії у Середземному морі, а також батьківщину Асада у провінції Латакія, куди, за інформацією американських чиновників, Росія направила портативні станції управління повітряним рухом і збірні будинки для сотень людей.
Найкраще з гіршого
Для збереження влади Башара аль-Асада у Сирії Росія використовує військову підтримку і дипломатичні зусилля, наполягаючи впродовж тривалого часу, що політичне рішення не може включати усунення Асада від влади. Але це не означає, що Володимир Путін не думав над тим, як забезпечити інтереси Росії в цьому регіоні, якщо ж аль-Асад таки втратить владу.
Найменш амбітна мета Росії – збереження плацдарму в Сирії у випадку як перемоги Асада, так і усунення його від влади в рамках мирного врегулювання конфлікту.
(«Над матеріалом працювали Тетяна Ярмощук і Steve Gutterman)
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
