Крим: не для продажу

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Останнім часом пожвавилася дискусія про відшкодування збитків, матеріальної шкоди, завданої Росією Україні анексією Криму. При цьому відшкодування збитків від агресії Росії на Донбасі поки стоїть на другому плані. Останній комплексний огляд цієї теми дала в Крим.Реалії Вікторія Веселова.

Тим не менш, така постановка питання з юридичного боку здається досить дивною. Добре, визначимо ми, припустимо, збиток від анексії Криму, ну хоч би і в 10 трильйонів доларів. Справа тут не в цифрах. Припустимо, суд задовольнить цей позов, і Росія його навіть заплатить.

А що далі з Кримом? Росія каже – а Крим тепер наш, ми виплатили за нього ту ціну, яку ви виставили, ми відшкодували ваші збитки, що вам ще треба? Ви хочете і відшкодування збитків отримати, а потім і сам об'єкт збитків повернути? Тобто, ви хочете отримати подвійну ціну? Ні, скаже Росія, так не буває, відшкодування збитків ваше, Крим – наш. Цього хочуть ті, хто сьогодні на швидку руку піднімає питання про відшкодування деяких збитків і торгується про їхній обсяг, називаючи такі мізерні суми?

Що таке «відшкодування», і що таке «репарація»

Тому постановка питання про збитки не вірна. Потрібно ставити питання неодмінно про репарації. Тому, що між поняттям «збитки», і поняттям «репарації» не просто термінологічна, але величезна юридична, економічна, політична, історична, психологічна різниця.

Постановка питання про збитки не так би сильно дивувала і обурювала, якби вже не було поставлене питання про репарації. Свого часу його поставив уже російський експерт, старший науковий співробітник Інституту Катона (Вашингтон), колишній радник Володимира Путіна з економічних питань Андрій Ілларіонов на прес-конференції представників російської інтелігенції в Укрінформі (скайпом). Андрій Ілларіонов: «Сподіваюся, що цей акт агресії, анексії буде визнаний неприпустимим, і Крим буде повернений своєму законному власникові – Україні. У цій новій ситуації Росії доведеться сплатити репарації за порушення міжнародного миру, загальновизнаних кордонів, за ті збитки, які Росія завдала Україні».

Більше того, народний депутат Семен Семенченко 25 вересня зареєстрував законопроект №3181 «Про тимчасово окуповані території», в якому говориться, що «відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі, юридичним особам, юридичним і фізичним особам, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, яка здійснює окупацію». У законопроекті, по суті, йдеться не про відшкодування простої шкоди, а саме про репарації, оскільки постановка питання автором відрізняється двома особливостями: по-перше, зазначається, що ми маємо справу не просто зі збитками, а зі збитками, завданими війною і окупацією, і по-друге, відповідальність за них покладається не на суб'єкти господарювання, а на державу-агресора в цілому.

Що таке репарація? Репарація – відшкодування за завдані війною збитки, що виплачується країні-переможниці тією переможеною державою, яка винна у війні. Репарації – форма матеріальної відповідальності суб'єкта міжнародного права за шкоду, заподіяну в результаті вчиненого ним міжнародного правопорушення іншому суб'єкту міжнародного права.

Репарації визначаються міжнародним судом, у той час як поняття відшкодування збитків – це норма Цивільного та Господарського Кодексів України, а в Україні, і в Росії ці норми різні, що може бути приводом для введення питання взагалі в юридичні нетрі.

З іншого боку, цей термін не може задовольнити Україну тому, що він має суто господарське значення, у той час як агресор має нести не тільки цивільно-правову, а й політичну відповідальність.

Якщо ми говоримо про репарації, то їх з ганьбою і міжнародним осудом має виплатити Росія як держава-агресор. Репарації – поняття політичне. Якщо ж ми говоримо про відшкодування збитку, то це поняття господарське, і об'єктом його є не держава, а два або більше об'єкти господарювання, і ніякого політичного значення воно не має. У такому випадку відшкодування, скажімо, за незаконну експлуатацію українських газоносних родовищ у Чорному морі, зобов’язаний буде виплачувати, «Газпром» Мінпаливенерго України. Навіщо Україні ходити російськими міністерствами, якщо провиною всьому держава-агресор? Що стосується «Чорноморнафтогазу», який перейшов до складу Росії, то після його повернення під юрисдикцію України, він як організація має бути розформований взагалі і замінений іншим суб'єктом господарювання.

Збиток від незаконного володіння залізницею в Криму мала б виплачувати РЖД. Збиток від незаконного використання природних копалин – той, хто їх використовував і експлуатував родовища. Це сотні і тисячі об'єктів. Але навіщо нам ходити всіма російськими міністерствами і відомствами, і шукати у них суб'єкти господарювання? Та й у низці випадків це буде неможливо. Якщо, поставивши питання про репарації, ми можемо виставити цю суму в міжнародному суді до Росії як держави, органи влади якої в усьому винні як суб'єкти, що ухвалили політичне рішення, що стало причиною збитків.

Більше того, у низці випадків, якщо говорити про відшкодування збитку, а не про репарації, у нас буде неможливо визначити той суб'єкт господарювання, який має відшкодувати збитки. Зокрема, якщо говорити про вже підняте Семеном Семенченком питання про відшкодування українцям моральної шкоди. Позови про це будуть подавати фізичні особи, але на адресу кого? Зокрема, такі позови можуть подати всі родичі загиблих на війні воїнів, але подаватися вони мають не на адресу тієї чи іншої ворожої військової частини, що воювала на Донбасі чи в Криму, а на адресу держави-агресора. Якщо це репарації, то їх адресат – президент, Держдума і Уряд, міністерство оборони Росії, хоча вони і не є суб'єктами господарювання, але в той же час збитки завдані саме ними, оскільки рішення про анексію та окупацію ухвалювалося саме ними, так само, як і накази про бойові дії в Криму та на Донбасі.

Дехто може сказати: які репарації, адже війни між Росією та Україною не було. І навіть якби Україна ухвалила рішення про введення воєнного стану, це не вирішило б проблеми, оскільки Росія не оголошувала війни Україні. Тому найпершим позовом до Міжнародного суду від імені України мають бути не позови про відшкодування збитків, а єдиний позов про визнання дій Росії незаконним військовим вторгненням на територію України, і про незаконність анексії Криму, здійсненої військовим шляхом, про визнання Росії країною-агресором у військовому плані, і відповідальності президента Володимира Путіна, Голови Держдуми, голови Уряду, міністра оборони Росії, та інших керівних осіб. А тоді вже – позови про репарації.

Якщо ж говорити про суму репарацій, то до сьогоднішнього моменту вона не визначена і поки не може бути визначена, тому цей поспіх з цифрами в 50 мільярдів, в 10 трильйонів і т.д. – зовсім недоречна.

По-перше, насправді сума репарацій до Росії буде незмірно більшою, ніж ті часткові суми, які називаються зараз. По-друге, вона буде тим більшою, чим довше Крим буде перебувати в стані окупації Росією. По-третє, визначатися вона має комісією, до якої увійдуть представники всіх політичних, юридичних структур України, приватні особи, всі суб'єкти господарюванняУкраїни, кожен з яких буде вирахувати свій збиток і моральну шкоду всіх громадян України. Ця сума має бути настільки значна, щоб відчутно позначитися не тільки на матеріальному становищі держави Росія в цілому, але і на особистому добробуті кожного з усіх тих 86% населення Росії, які підтримували політику Володимира Путіна, анексію Криму і військову агресію на Донбасі. За свої політичні рішення і свою політичну позицію всім треба нести відповідальність. Щоб надалі не хотілося нікому розв'язувати агресію.

Вважаю, що аналогічні репарації має зажадати від Росії Грузія, Афганістан (Росія – правонаступниця СРСР), а також Угорщина, Чехія і Словаччина за агресію 1968 року, інші країни, де воювали радянські чи російські агресори. Може бути тоді Росія, нарешті, припинить воювати і стане мирною країною, якщо збережеться як держава. Рано чи пізно, але відповідальність має настати, як для політиків, так і для держави в цілому.

Тому репарації, і тільки репарації як політична відповідальність, а не міфічне і дрібне відшкодування деяких збитків.

Дмитро Колос, політичний оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції