Доступність посилання

ТОП новини

Євген Марков та його «Нариси Криму»


Євген Марков

8 жовтня нинішнього року – ювілей Євгена Маркова, письменника, публіциста, громадського діяча. Марков довгі роки прожив у Криму. Свої спостереження і враження він відобразив у знаменитих «Нарисах Криму».

Євген Марков народився у 1835 році в родовому маєтку Патебник Курської губернії. Він навчався в Харківському університеті і в університетах Європи, а з 1859 року вчителював у Тулі. Шість років по тому був призначений директором Сімферопольської гімназії та народних училищ у Криму – тут прожив близько п'яти років, а потім повернувся в рідну Курську губернію. Він був головою земської управи в Щигровському повіті, обирався губернським і повітовим гласним. У Воронежі він працював керівником дворянським й селянським банками; займався громадською діяльністю.

11 жовтня 1898 року у Воронежі урочисто відсвяткували 40-річний ювілей літературної діяльності Євгена Маркова, який став на той час відомим письменником, автором багатьох романів. У березні 1903 року Марков раптово помер.

«Нариси Криму», четверте видання
«Нариси Криму», четверте видання

«Нариси Криму» Євгена Маркова – одна з найпопулярніших книг про півострів – за життя автора витримала чотири видання. За радянських часів «Нариси Криму» не перевидавалися – в них чимало дуже доброзичливих описів корінних жителів півострова кримських татар – а після депортації 1944 року видання такого типу літератури було категорично неможливим.

У передмові до першого видання книги Марков розповідає про те, що спонукало його взятися за перо: «Якщо читач винесе з цього знайомства з Кримом ту ж чарівність, яку виніс я; якщо йому потім, в нашій прозовій північній батьківщині, крізь одноманітні рівнини суцільних снігів або суцільного хліба, буде мерехтіти вдалині, як втішна зірка, солодкий спогад про кримську млость, кримські фарби, кримське сонце, то працю мою я не вважатиму марною».

Марков приїжджає до Криму в квітні 1866 року – і застає його квітучим. Він не намагається приховати свого захоплення кримською весною, яка настільки вражає російську людину після суворих зимових пейзажів: «У нас в Росії такі рідкісні й нерозлогі сухі луки, на яких ростуть пахучі квіти і весела зелень... А тут ви охоплені одним нескінченним безмежним лугом; кілька днів ви їдете ним і не можете вибратися».

Сторінка книги «Нариси Криму»
Сторінка книги «Нариси Криму»

У цій чудово ілюстрованій, досить ґрунтовній книзі чимало описів корінних жителів Криму – кримських татар. Марков дуже уважно спостерігає і детально фіксує все ним побачене. Ось яким побачив він автохтонних мешканців Криму – кримських татар: «Мене здивував, однак, цей тип. Хоча його звуть татарським, в ньому власне татарського нічого не помітно; скоріше це турецький тип, тому що в ньому набагато більше кавказького, ніж монгольського елементу. Недарма і мовлення кримських татар абсолютно турецьке».

Ногаї – ось прямі нащадки кочівників, що успадкували цілком їхній монгольський тип і їхні кочові звички. Чим ближче до гір, тим менше відчувається домішка ногайського елемента, тим різкіше позначаються інші «етнографічні інгредієнти племені – греки, турки, італійці та різні інші», відзначає він. «Всі ці елементи перероблялися історією у вельми цілісний і характерний тип, в якому багато Азії, Сходу, магометанства, але дуже мало монгольства». Марков не претендує на науковість, але в цілому вірно описує загальну тенденцію формування кримських татар як етносу.

В іншому місці книги він повертається до цієї теми, описуючи тепер уже кримських татар Південного берега Криму: «Обличчя абсолютно європейські: білі, правильні, іноді красиві; очі, сповнені темного вогню, і тінисті вії. Особливо діти близькі до наших. У них немає, мабуть, ні краплі монгольської крові... Коли згадаєш про багато звичаїв південнобережних татар, свободу їхніх жінок, шанування деяких християнських свят і пам'яток, їхню любов до осілих занять, і зіставиш ці відомості з їхнім зовнішнім виглядом, то не можеш не переконатися з першого ж погляду, що ці, так звані татари, так само близькі до кавказького племені, як і ми самі».

Захоплюють учасника такі риси, як виняткова чесність кримських татар, відсутність злодійства, доброзичливі стосунки в сім'ї, гостинність.

Багато що в «Нарисах Криму» збудоване на порівнянні більш знайомого Маркову російського та кримського життя.

Ханський палац у Бахчисараї. З книги «Нариси Криму»
Ханський палац у Бахчисараї. З книги «Нариси Криму»

Бахчисарай справляє на Маркова суперечливе враження. Він потрапляє в абсолютно особливий світ сходу, який йому, людині іншої культури, не близький. Двоїсте враження справляє на нього ханський палац: «Зовні він не дуже і мало обіцяє... Але всередині двору багато вже різноманітності і оригінальної краси... Просторий, світлий абсолютно зелений двір, обрамлений різними павільйонами палацу, квітниками і подекуди мигдальними деревами, – сам собою вже велика краса, особливо для жителів півночі»... Звичайно, це не Альгамбра, не Кордова, підсумовує автор, «але ж у нас, в Росії, не зустрінеш іншої такої споруди східного стилю. Це один з небагатьох архітектурних документів східного життя, яке колись тут процвітало».

Атмосфера східного життя здається йому «нерухомою» і, однак, він знаходить в цьому деяку чарівність: «Схід, найчистіший Схід Дамаску й Алеппо, стелився кругом мене в чарівному сяйві», – так закінчує главу про Бахчисарай Марков.

Чимало сторінок цієї книги присвячено опису побуту кримських татар, устрою життя, народним традиціям, звичаям, одягу, домашньому начинню, а також містам і населеним пунктам Криму.

Бахчисарай. Ілюстрація у книзі «Нариси Криму»
Бахчисарай. Ілюстрація у книзі «Нариси Криму»

Ось яким побачив Марков внутрішнє оздоблення будинків кримських татар: «У хатах був прохолодний напівсутінок і чудова чистота. Міцно утоптана долівка була ретельно виметена; всяка посудина була на поличці, або де-небудь на місці. Ніде не валялося нічого без ладу. Насиджених, належаних кутів, в яких плодяться таргани і клопи і без яких не обійдеться істинна російська хата, тут зовсім немає»...

Над диванами Марков виявляє полиці – це все багатство господарів, вся їхня комора: яскраво вичищений олов'яний посуд, сукні господині, срібні філігранні пояси.

Треба пояснити зразковою чесністю татар цей оригінальний звичай розкладати найдорожчі речі в приймальній кімнаті, без замка, прямо на відкритих полицях
Євген Марков

«Треба пояснити зразковою чесністю татар цей оригінальний звичай розкладати найдорожчі речі в приймальній кімнаті, без замка, прямо на відкритих полицях».

Хоча Марков не позиціонує себе як вченого-етнографа – у цій книзі він швидше белетрист, – але його замітки про взаємини представників різних народів і конфесій у Криму і, власне, про ці етноси цілком можуть претендувати на етнопсихологічні етюди, цінні для істориків і дослідників.

Євген Марков не тільки милується Кримом, але намагається аналізувати побачену ним реальність, не обходить стороною він ті чутливі проблеми, з якими зіткнулися кримські татари за кілька десятиліть перебування в лоні Російської імперії.

Подорож Маркова відбувалася незабаром після Кримської війни, в дорозі його супроводжував російський ямщик, родом з Курської губернії. Поспілкувавшись зі своїм земляком, Марков пише: «Зізнаюся, мене вразила ця непорушна фортеця переконання, яка не залежить ні від яких фактів, ця органічна впевненість у перевазі всього свого і у всіх відношеннях над усім чужим, це нічим не виправдовується, і разом нічим не приховуване презирство до татарина, як до чужого. Я бачив, що земляк багато брехав на татар без докорів сумління, але в той же час розумів, що брехня ця цілком щира і зовсім йому необхідна».

«Нариси Криму» Євгена Маркова. Видання 2009-го року
«Нариси Криму» Євгена Маркова. Видання 2009-го року

На такому несправедливому, майже тваринному ставленні до свого і чужого коріниться те інстинктивне почуття національності, сили якого не замінить ніяка освіта, і яке в зоології виявляється в більш грубих формах в антипатії кішки до собаки, відзначає Марков.

«Про зраду татар під час севастопольської війни ямщик говорив, як про річ, яка не викликає ні найменшого сумніву; в цьому випадку він поділяв сумну оману громадської думки цілої Росії», – пише автор.

Будь-які історичні алюзії не коректні, але як же нагадує ця розповідь ставлення до кримських татар в наступні періоди історії. Той самий випадок, коли, на жаль, і через десятки років історія повторюється – і аж ніяк не фарсом...

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

XS
SM
MD
LG