Доступність посилання

ТОП новини

Олег Панфілов: Путін уже практично святий


Олег Панфілов

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Кожні два-три місяці соціологічні служби приносять народові новини одна веселіша за іншу. Весь російський народ, розштовхуючи ліктями сусідів, рветься першим, щоб вигукнути лічильнику ВЦВГД: «Я, це я більше люблю нашого незрівнянного вождя, це я не сплю ночами, не доїдаючи і не допиваючи, мрію якось прокинутися і побачити над дахами не сонце, а сяючий лик нашого Володимира Володимировича». За ідеєю, Російська православна церква має саморозпуститися або піти на безпрецедентний крок – назвати кесаря богом. А потім все ж закритися через непотрібність. Храмами стануть спеціальні магазини із продажу портретів Путіна, сувенірні лавки мають переобладнати для продажу часток мощей. Оскільки товариш майже бог ще живий, то часток він зможе видати велику кількість – вже асенізатори постараються.

Скільки людей намагалися описати приблизну ступінь божевілля країни, дуже схожої на сьогоднішню Росію – і Оруелл, і Замятін, і Хакслі, і Набоков, і кілька десятків інших. Здається, найближче виявилися Володимир Войнович і Тетяна Толстая. У Войновича і герой був генералом КДБ, який говорить німецькою, у Толстої герої – типові глядачі російських серіалів, шанувальники Філіпа Кіркорова та Валерії. Але сучасний, живий Путін переплюнув будь-які спроби припустити, до чого може докотитися країна, в якій править сірий нікчемний чоловічок, не відомий своїми успіхами в риториці, у досягненнях із розробки економічних програм, а, тим більше, у створенні образу привабливої Росії. За нього Росію намагаються об'їжджати стороною, а ті, хто приїжджає, типу аль-Асада, ті в основному за грошима або поспілкуватися на рівних – вони ще більші вигнанці в сучасному суспільстві.

Старші товариші з чекістів, яких раптом виявилося пів-Кремля, підтримували юного майора, як могли – вчасно підказували, коли почати війну в Чечні, коли послати 58-у армію до Грузії, як придумати «руську весну» і зібрати ідеологів «руського світу»

​Здавалося, що 15 років тому ніщо не віщувало такого обороту подій: маленький чоловік, на голову нижчий за Бориса Єльцина стояв поруч із ним, опустивши очі, ніяково оглядаючи кабінет, який йому випадково дістався. Пацан із петербурзького підворіття навіть будучи портфеленосцем Собчака, не міг припустити, що доля його підкине так високо. Кілька років він обтирався, входив у смак. Старші товариші з чекістів, яких раптом виявилося пів-Кремля, підтримували юного майора, як могли – вчасно підказували, коли почати війну в Чечні, коли послати 58-у армію до Грузії, як придумати «руську весну» і зібрати ідеологів «руського світу», коли підписати Доктрину інформаційної безпеки і вчасно закрити НТВ. Вдячний товариш у відповідь роздавав блага – кому бізнес, кому захист, кому кредит, кому розташування, кому посмішку, кому просто частку.

Всі ці чекісти-розвідники ніколи державою не керували, жодною – ні комуністичною, ні єльцинською, вони знати не знають, що таке економіка чи високотехнологічне виробництво. У ті радянські часи, коли у них була беззаперечна влада над людьми, над населенням, їм не потрібні були підручники з політології чи економіки, їм просто подобалося принижувати людей. Тридцять із гаком років людей легко судили «трійками» або публічними судами з лютими плакатами в залі про ворогів народу, легко відсилали до таборів і розстрілювали. Нинішнім кремлівським чекістам дісталась чистіша робота – стежити за тим, про що думали радянські люди. Навіть не говорили, оскільки боялися, а саме думали.

Це ж було легко визначити: не ходить інженер Іванов на першотравневі демонстрації – значить, про щось неналежне думає. Не бере участі у зборах протесту за свободу американських індіанців – значить, думає про США інакше. Легко провести логічний ланцюжок – не любиш Анджелу Девіс, значить, любиш Сьюзі Кватро. Не захищаєш Леонарда Пелтієра – значить, ночами слухаєш Міка Джаггера. Зараз нинішніх чекістів турбує куди більше спокус, якими хитрий Захід обплутав свідомість ніжних росіян.

Підслуховувати, підглядати, принижувати – чекісти вміли дуже професійно і з великим задоволенням

​Ось це – підслуховувати, підглядати, принижувати – чекісти вміли дуже професійно і з великим задоволенням. Навіть, незважаючи на те, що Сергій Іванов дослужився до генерал-полковника і кілька років прожив у якості резидента в Європі, він не перестав бути звичайним нквеесником, і, була б можливість, то із задоволенням би ходив у шкіряній тужурці з портупеєю і великим наганом на поясі. Але він розуміє, що так виглядати буде безглуздо, і як би він і його колеги не ставилися до Заходу, доводиться просити гроші – кредити та інвестиції. З наганом йому б точно не дали, тому він ходить у костюмі з краваткою.

Кілька поколінь людей із закритого суспільства, які виросли в чергах за супнаборами, подорослішавши, вирішували, що економіка – це коли вкрадеш, а тобі нічого за це не буде

​Навколо чекістів завжди крутилися і крутяться зараз різні громадські працівники, журналісти, члени Громадської палати і юна поросль із Путінюгенду. За радянських часів їх називали юними дзержинцями, їм дарували книжки про Павлика Морозова, вони передавали один одному перехідні червоні прапори і ходили строєм на свята. Ніхто з них ніколи нічого не знав про економіку, крім тієї, що називалася соціалістичною. Це коли в магазинах продавали шкарпетки, що рвуться після двох тижнів, ковбасу з присмаком туалетного паперу, але самого паперу в магазинах не було. Кілька поколінь людей із закритого суспільства, які виросли в чергах за супнаборами, подорослішавши, вирішували, що економіка – це коли вкрадеш, а тобі нічого за це не буде. Приблизно так писала Марина Лур'є про Путіна.

Сучасні добровільні помічники чекістів – люди відомі. Наприклад, Олександр Хінштейн, з тих, хто публікує здобуті в якості депутата недоступні для журналістів матеріали у своїй газеті «Московський комсомолець». Він став ініціатором обговорення в Державній думі законопроекту в рамках «Стратегії національної безпеки Російської Федерації до 2020 року». Передбачається, що федеральний закон «буде спрямований на пропаганду позитивних життєвих цінностей, матеріальну, психологічну та іншу адаптаційну підтримку осіб, які опинилися у важкій життєвій ситуації або перебувають у соціально небезпечному положенні».

Не зрозуміло? Дуже просто – якщо ваш сусід, однокласник або родич потрапить у ситуацію, при якій йому складно буде довести, що він дуже любить Путіна, а іноземні агенти будуть схиляти його до того, щоб той сказав яке-небудь грубе слово на адресу Володимира Володимировича, то на допомогу йому прийдуть спеціальні люди зі спеціальних служб, які пояснять, що так робити не можна.

Олександр Хінштейн уточнив: «Проводити роботи щодо передбаченої законопроектом профілактики будуть ФСБ, СКР, прокуратура та інші відомства». У законопроекті, щоправда, не йдеться про те, що «ФСБ, СКР, прокуратура та інші відомства» робитимуть, якщо громадянин пошле їх на три букви – заарештують, поб'ють чи відразу розстріляють. Для початку росіянина просто викличуть до ФСБ і спробують переконати, що Путін – практично святий і любити його треба завжди – вранці, в обід, за вечерею і вночі, разом із дружиною.

Самі вони не підуть, народ любить Путіна, економіка летить у прірву, чекісти нервують, починають одну війну за одною, але, здається, їх час закінчується

​У світовій історії було багато прикладів, коли запишавшись, диктатори перетворювали себе на золоті фігури, як Туркменбаші, їли співвітчизників, як Жан-Бедель Бокасса, або думали, що вони вічні, як Ніколає та Єлена Чаушеску. Поки Путіну чи, точніше, оточуючим його чекістам здається, що вони вічні. Їм так хочеться. Але оскільки вони були завжди поганими політологами та бездарними економістами, то довели Росію до ручки. Самі вони не підуть, народ любить Путіна, економіка летить у прірву, чекісти нервують, починають одну війну за одною, але, здається, їх час закінчується. Коли точно закінчиться – залежить від людей, які в один прекрасний час скажуть – які до біса 90 відсотків, де наші пенсії і безкоштовна медицина, про яку так довго говорили більшовики.

П'ятнадцять років Путіна в Кремлі можна приблизно розбити на кілька етапів. Перші роки – розчулення Путіним і надія. Другі кілька років – страх після вибухів будинків, метро і війни в Чечні. Потім розвиток ксенофобії та націоналізму. Війна у Грузії і підготовка до війни в Україні. Зміцнення російського фашизму. Окупація Криму і «руська весна». Санкції, підвищення цін, зниження рівня життя, міжнародна ізоляція і падіння цін на нафту. Я дуже сумніваюся, що росіяни щиро люблять Путіна. Швидше за все, так, як зазвичай люблять в амстердамському кварталі «червоних ліхтарів» або гамбурзькому Ріппербані – очками стріляє, кокетує, обіцяє і грабує. Не можу сказати, який період зараз проходять росіяни, але до сексу вони ще не дійшли...

Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

Думки, викладені у рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Професор державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

XS
SM
MD
LG