Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Потім усі ці люди будуть пояснювати нам, що ми їх неправильно зрозуміли. Що Кужель мало не стала інвалідом, а тому Тетерука треба було приборкати. Що вони працювали в округах, а тому не встигали приїжджати і голосувати за законопроекти. Приблизно так, як сьогодні три сотні боягузливих гомофобів розповідають, чому не ухвалили заборону на дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації.
Вони обов'язково все це нам розкажуть.
Адміністрація президента – про провалену судову реформу. Генпрокуратура – про самовідданий героїзм Віктора Шокіна. Кабмін – про Арсенія Петровича, який так і не зміг усвідомити кордонів власної компетентності.
Вони намагатимуться скласти для нас паззл із сотень і тисяч індивідуальних історій, кожна з яких прекрасна у своїй щирості, але разом усі вони будуть нагадувати епітафію. Щось із серії «Жили вони довго і щасливо, а всі інші померли в один день».
Чесно кажучи, я втомився.
«Кримські» депутати не голосують за закони, потрібні для безвізового режиму. Замість цього вони хочуть Криму енергетичну блокаду
Втомився закривати очі на те, як ті самі «кримські» депутати голосують за реструктуризацію валютних кредитів, але не голосують за закони, потрібні для безвізового режиму. Я не знаю, чому вони так роблять. Напевно, тому що їм це не потрібно. Замість цього вони хочуть Криму енергетичну блокаду.
Колись здавалось, що ми з цими людьми по один бік барикад. Вони розповідали про те, як важко рухатись далі через божевілля саботажників. Тепер мені і моїм товаришам доводиться продиратись через їхній персональний саботаж. Коли вони встигли змінитись? Я не знаю.
Хоча ні. Знаю.
За них все одно голосуватимуть – у силу минулих заслуг. Або в силу безальтернативності. Або в силу «тут так заведено»
Вони змінились у той самий момент, коли, опинившись по «той» бік барикад, все прекрасно зрозуміли про «цей». Зрозуміли, що за них все одно будуть голосувати – в силу минулих заслуг. Або в силу нишевої безальтернативності. Або в силу «тут так заведено».
У силу корисних ідіотів, які не вміють називати речі своїми іменами. У силу корисних боягузів, які побоюються зіпсувати відносини. У силу звички суспільства вважати політику брудною справою і тому – цуратися своєї в ній участі. Вони такі там, тому що ми такі тут.
Україна – країна без політичних репутацій. Які не з'являться рівно до тих пір, поки виборець буде нагадувати рибку Доллі.
Ту саму, в якої пам'ять – сім секунд.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
