Доступність посилання

ТОП новини

Ant Etkenmen (Я поклявся): до 130-річчя Номана Челебіджихана


Номан Челебіджихан

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

«Шановні делегати! Після півтора століття російського пригноблення наша політична історія сьогодні починається знову. Кримський Меджліс зібрався сьогодні в цій великій залі для оновлення татарських національних традицій, що були зруйновані російською тиранією.

Сьогодні татарська нація народжується знову. Глибокі рани, нанесені татарському суспільному життю російським абсолютизмом, пригнобленням і тиранією до ХХ століття, продовжують кровоточити.

Під священним прапором революції, яка почалася 27 лютого 1917 року, щоб дати рівність людям, нове життя народам, а Росії – справедливість, вся (наша) нація декларує право на самоврядування».

Глибокі рани, нанесені татарському суспільному життю російським абсолютизмом, пригнобленням і тиранією до ХХ століття, продовжують кровоточити

Так, 28 листопада 1917 року розпочав свою промову перед делегатами першого Курултаю кримських татар відомий громадський діяч, поет та перший муфтій мусульман Криму і Східної Європи 33-річний Номан Челебіджихан. Беззаперечний лідер кримців, автор тексту їхнього національного гімну, він водночас був першою жертвою червоного терору такого рангу, а після смерті – знеславлений ворогами і забутий сусідами. Після багатьох років його ім’я повертається до нас, щоб бути вписаним у славну історію народів Криму та боротьби кримських татар за державу та демократію.

Втаємничене дитинство

Народився майбутній кримськотатарський лідер 1885 року (точна дата невідома) в селі Біюк-Сунак поблизу Джанкоя. Його мала батьківщина розділила долю багатьох своїх сусідів по Степовому Криму: у вересні 1944 року у спорожніле після депортації село заїхали нові мешканці, неначе глузуючи 18 травня 1948 року історичну назву змінили на сумнівні Чирки, а протягом 1970-х років село знелюдніло та зникло з мапи. Імовірно, відомості про дитинство Челебіджихана втрачені назавжди.

У селі була своя мечеть, при ній, зрозуміло, імам – небідний землевласник Ібраїм Челебі – і саме в нього народився хлопчик Номан. Мати також походила з гарного роду – Джиганшаха Челебі (але вони з чоловіком не були родичами: «челебі» від початку – це титул, що надавався людям освіченим та авторитетним, допоки не став частиною імені). До речі, така ситуація призвела до курйозу – в російських імперських документах Номан Челебіджихан офіційно іменувався Челебі Челебієвим.

Завдяки інтелігентному походженню Челебіджихан не мав проблем із навчанням: спочатку у місцевій школі, потім – в медресе села Акчори (Василівки, нині також не існує), потім – в середній школі Сімферополя і зрештою – в Зинджерли медресе – найстаршому навчальному закладі в Криму і єдиному вцілілому в радянську добу.

Зачитуючись першою кримськотатарською газетою «Терджиман» («Перекладач»), Номан вбачав головну причину всіх бід свого народу в неосвіченості

Революція 1905 року в Російській імперії справила на хлопця неабияке враження. Ще до того, зачитуючись першою кримськотатарською газетою «Терджиман» («Перекладач»), Номан вбачав головну причину всіх бід свого народу в неосвіченості. Після революційного зриву, добре відчутного в Криму, він зрозумів, що без розгалуженого та масштабного політичного руху на покращення становища кримських татар сподіватися марно. Ліво-демократична орієнтація, набута Челебіджиханом в юності, нікуди не зникла і потім.

Його університети

Але залишитися на півострові вчорашній студент не зміг – батько збанкрутував. У 1906 році Номан за допомоги братів батька – Абдулаліма та Абу-Бекіра – переїхав до Стамбула, де два роки прожив у районі Атбазар, навчаючись в школах Мерджан та Вефа Лісесі.

З 1908 по 1912 рік молодий Челебіджихан студіював на юридичному факультеті Стамбульського університету. У цей час він мешкав у районі Карагумрюк, знімаючи кімнату разом із кількома товаришами з Криму.

Шевкі Бекторе, кримськотатарський поет і громадський діяч, згадував пізніше:

Відразу було помітно, як сильно він вирізнявся на тлі своїх товаришів своєю перевагою. Він охайно одягався, любив порядок. Був високоморальною і економним. Не палив і не пив спиртне. Не витрачав час даремно, багато читав і багато працював.
Шевкі Бекторе

«Я з ним особисто познайомився у 1908 році… Відразу було помітно, як сильно він вирізнявся на тлі своїх товаришів своєю перевагою. Він охайно одягався, любив порядок. Був високоморальною і економним. Не палив і не пив спиртне. Не витрачав час даремно, багато читав і багато працював.

Челебіджихан був трохи вище середнього зросту, струнким і здорової статури… Йдучи, він трохи нахиляв голову, не дивився по сторонах і поводився дуже серйозно. У манері одягатися він мав просто ідеальний смак.

І хоча вже пройшло більше півстоліття відтоді, він постає у мене перед очима, немов я його бачив вчора: завжди чисте, густе і синяво-чорне волосся, підстрижене на рівні потилиці, зрощені брови, густі вуса, розумні, темно-каштанового кольору, палаючі вогнем очі, що вселяють віру в себе, – таким був цей чоловік.

Він носив модний тоді серед учнівської молоді піджак, покрою типу редингот, з чорної вовняної тканини, жилет, з кишенею для годинника, і дуже модні чорні брюки в білу смужку. Замість сорочки він носив накрохмалену манишку зі стоячим білим коміром та манжетами, а на шиї він зав’язував з особливим смаком велику краватку у вигляді метелика з чорного шовку з галунами, 20 сантиметрів шириною. Ця оригінальна краватка привертала увагу оточуючих. Зацікавлені ним кримські дівчата жартували: «дме вітерець, а метелик, як вітрило…».

Челебіджихан завжди, коли перебував у Стамбулі, носив червону феску, а приїхавши до Криму, одягав чорну каракулеву кримськотатарську шапку…

Для ведення пристойного способу життя йому доводилося витрачати і свої розумові сили, і здоров’я, і час, і гроші. Ця людина була дуже серйозною, надійною, заслуговувала довіри в житті, терпляче зносячи труднощі, щедрою, працьовитою, терплячою, привітною, володіла глибоким і широким кругозором, не переносила фальші, і ніколи не виявляла її по відношенню до інших».

Дружина Шевкі, Гаміде, також залишила спогади про нашого героя:

«Мені було шістнадцять років, коли я вперше побачила Номана Челебіджихана в Карагумрюці… Я пам’ятаю, як ніби це було вчора, коли я вперше побачила його, який проходив повз будинок нашого родича. Фізично він був середнього зросту і атлетичної статури, темне волосся з невеликим вусами. Він завжди ходив потужними кроками, завжди виглядав серйозним і носив величезний краватку… Він і його друзі жили в двоповерховому будинку в Карарагумрюці (вони жили на другому поверсі, на першому поверсі був продуктовий магазин)… Тому я звикла бачити його принаймні 7-8 разів на тиждень. На відміну від своїх друзів, він волів ходити на самоті».

Роком пізніше разом із товаришами Джафером Сейдаметом і Абібуллою Одабашем Номан заснував кілька студентських організацій: «Асоціацію молодих татарських письменників», в якій з’явилися його перші літературні твори, «Товариство кримськотатарської учнівської молоді» та підпільну «Vatan» («Батьківщина»). Члени останньої організації, створеної під впливом молодотурецького руху, поклялися працювати на благо Криму і виведення його на шлях свободи, а поки друкували історичні та політичні статті, поширюючи їх серед численної кримськотатарської діаспори.

Цілком ймовірно, що за «соціалістичну» пропаганду під час Молодотурецької революції 1908 року Номан був ненадовго ув’язнений.

Промова Челебіджихана на відкритті Товариства так вразила присутніх, що один з них, Ізмаїл-Ага Дервіш, відразу ж пожертвував свій гостьовий будинок та кав’ярню при ньому на потреби Товариства

Після завершення навчання у Стамбулі Челебіджихан повернувся до Криму, але здобута турецька освіта не могла забезпечити молодій людині працевлаштування вдома. Якийсь час у 1912 році він провів в Бахчисараї, мешкаючи в будинку легендарного кримськотатарського просвітника Ізмаїла Гаспринського, того самого, що заснував «Терждиман», граючи у виставах місцевого театру та беручи участь в роботі Товариства милосердя. Промова Челебіджихана на відкритті Товариства так вразила присутніх, що один з них, Ізмаїл-Ага Дервіш, відразу ж пожертвував свій гостьовий будинок та кав’ярню при ньому на потреби Товариства.

З 1913 року Номану довелося опановувати вже російське право на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького Психоневрологічного інституту, що нині носить ім’я його славетного засновника – Володимира Бехтерева.

Навчання в російській столиці було найважчим періодом у дореволюційному житті Номана Челебіджихана. Не маючи підтримки з дому, він змушений був каторжно працювати – зокрема, мостити камінням вулиці, а від тієї роботи часто хворів. Роки навчання в Петербурзі збіглися із Першою світовою війною, і це також не надто сприяло реалізації задумів вже тридцятирічного кримця.

Іноді сумні обставини змушували Челебіджихана ненадовго повертатися додому – так, у 1914 році він був присутнім в Бахчисараї на похованні Гаспринського, і знову його промова про вплив просвітника на тюркську культуру захопила слухачів.

(далі буде)

Сергій Громенко, кримський історик, співробітник Українського інституту національної пам’яті

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG