Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
З січня 2016 року Росія й Україна стали ще на крок далі один від одного. Взаємні товарні санкції виглядають як економіка, але по факту залишаються політикою.
Росія закриває кордон для українських товарів. З нового року все, що заборонено до ввезення з Євросоюзу в рамках антисанкцій, заборонено до ввезення і з України. У свою чергу Київ вживає відповідних заходів і запроваджує зустрічне ембарго. Москва хоче натиснути на Україну, але, по факту, рубає останні троси, що пов'язували дві країни.
Останні кілька десятиліть Росія підкоряла свою економіку інтересам політики і змушувала тим самим своїх сусідів підпорядковувати політику інтересам економіки. Геннадій Онищенко, ціна на газ, торгові війни – інструментарій для «примусу до дружби» щоразу був одним і тим же. За великим рахунком, головні союзники Кремля прив'язані до Росії не в силу якоїсь ціннісної парадигми, а саме в силу економічних чинників. І Україна донедавна не була винятком.
Москва обрубує економічні ланцюги – і тим самим переносить геополітичний і геоекономічний кордон. Відтепер ця межа проходить не через Україну, а по її східному кордону
Більше того, ті українські політичні сили, які було прийнято називати проросійськими, були такими лише тому, що за ними стояли бізнес-клани, зацікавлені в російському ринку. А тепер, по суті, Москва сама обрубує економічні якірні ланцюги – і тим самим переносить геополітичний і геоекономічний кордон. Відтепер ця межа проходить не через Україну, а по її східному кордону.
Крім того, в тому, що відбувається, є ще один важливий аспект. Проблема пострадянських країн – і їх взаємної інтегрованості – в тому, що будь-яке погіршення створює ефект доміно. Економіки російських сусідів, зав'язані на колишню метрополію, будуть випробовувати на собі відгомони кризи в Росії. І чим сильніше зав'язана економіка, тим сильнішим буде рикошет.
Цей рикошет битиме не тільки по Білорусі, що обмінює лояльність на преференції. І не тільки по Вірменії, що під тиском Москви відмовилась від асоціації з Євросоюзом. Криза буде бити й по Центральній Азії, трудові мігранти з якої вже змушені повертатись назад через скорочення ринку праці в Росії (велике питання, чи не стануть вони соціальною базою для тих сил, які пропонують ненависть як універсальну відповідь на будь-яке питання). І те, що відбувається у зв'язку з ембарго щодо українських товарів, – це витіснення України з категорії взаємопов'язаних у своїй нестійкості економік.
Реформи в Україні відбуваються тільки тому, що Росія раз за разом видавлює Київ із зони комфорту
Але найдивовижніше в цьому те, що реформи в Україні відбуваються тільки тому, що Росія раз за разом видавлює Київ із зони комфорту. Більше того, це відбувається просягом усіх останніх півтора років. Тому що всі ті політики, які опинилися при владі в Україні після втечі Віктора Януковича, жодних реформаторських задатків не мають. Усе, що вона спочатку хотіла, – це повернути країну до логіки корупційно-корпоративного існування. І якби це вдалось – український 2015-й був би надзвичайно схожим на український 2005-й, коли перемога вулиці не змогла обнулити і скасувати систему міждержавних «договорняків».
Ці люди змушені були почати змінюватися в той момент, коли Росія ввела війська до Криму. Українські еліти раптово виявили, що «збереження зони комфорту» для них означає необхідність протистояти Кремлю. Тому що в іншому випадку вони ризикували втратити взагалі все.
Всі ті зміни, які відбуваються в Україні, відбуваються не всупереч Росії, а завдяки їй. Крим і Донбас показали, що колишня парадигма існування неможлива. Що Росія не збирається припиняти зусилля по дестабілізації сусідньої країни. Що Захід є єдиною силою, здатною економічно підтримувати існування України. А він робить реформи обов'язковою умовою для допомоги Києву.
Якби не агресивність Кремля, українські еліти з радістю літали б на переговори до Москви. Міркували б про багатовіковий досвід співіснування двох країн. Говорили б про необхідність враховувати думки всіх зацікавлених сторін. Продовжували б залежати від «Газпрому» як від монопольного постачальника газу.
За великим рахунком, саме Росія змушує Україну змінюватись. Так, цей процес іде повільно і з перебоями. Супроводжується класичними хворобами росту, коли крики популістів заглушають голос здорового глузду. Наштовхується на некомпетентність чиновників і неготовність політиків брати на себе відповідальність. Але тим не менше він іде.
Тому що Київ просто не має вибору.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
