В Інтернеті традиційно багато різного стьобу, але якщо аналізувати серйозно, то історія з договором про постачання електроенергії до Криму, по суті справи, є першим самостійним успіхом української зовнішньої політики. Принаймні, на східному її напрямку. Це об'єктивно так, з якого боку не поглянь.
Чесно кажучи, навіть враховуючи жорстку позицію кримськотатарського меджлісу, від української влади я такого не очікував (занадто багато було до цього фактів, що свідчили про існування підкилимних домовленостей). Визнаю, що помилявся. Щось там, мабуть, виросло – чи то за допомогою меджлісу, чи то якось ще, не важливо. Думаю, ви розумієте, що (у політичному сенсі).
Після Нового року Київ поставив Москву в явно програшну ситуацію, коли люди сидітимуть без світла і мерзнути взимку в прямому сенсі слова через два слова у контракті. На мій особистий погляд, «соцопитування» у цій ситуації виглядає не сильним, а слабким і метушливим ходом: «Цар умиває руки».
«Соцопитування» у цій ситуації виглядає не сильним, а слабким і метушливим ходом: «Цар умиває руки»
«Низовим» підтвердженням цієї тези може служити моє раптове листування з жителем Сімферополя, який ходив зустрічати Новий рік на центральну площу. Наводжу його повідомлення майже дослівно (воно дещо плутане, але зміст зрозумілий), з виправленням помилок і нецензурних слів:
«Щодо визнання території Криму в цьому контракті української... На площі я почув: Росія не виправдала надій, все г..., за України було краще. І тут же люди співали гімн після привітання Путіна. Я в шоці. Крим на розриві. Хочуть жити, як за України, але кричати при цьому «Росія»... думають, що П. задкує».
Звісно, так вважають не всі в Криму, але і я не ВЦИОМ із його 93-ма відсотками.
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
