Рубрика «Погляд»
Якщо спробувати визначити одним словом сенс нового року, то це буде слово «розлом». Ми живемо в епоху великих розломів, розломи ці будуть найближчим часом тільки збільшуватись, поглиблюючи цивілізаційні прірви і зменшуючи шанси на порозуміння між людьми.
Розломи ці аж ніяк не породження сьогоднішнього дня. Вони – наслідок минулого, недавнього й дуже далекого. Той розлом, що викопує на власних кордонах Росія, – результат ностальгії за радянською імперією, помножений на безсовісність і жадібність її нинішніх керівників і політичну безвідповідальність громадян. Віра в те, що можна підмінити технологічні успіхи, культурні звершення, розвиток у бік поваги до прав особистості і толерантності до можливостей різних груп населення історичною міфологією й нафтою, і призвела до цього розлому. Після анексії Криму півострів усе частіше називають новим островом, що штучно відокремили від материка після волюнтаристського рішення Путіна.
Але хіба сама Росія – не острів, тільки дуже великий? Хіба не дивно, що цивілізаційний вибір її сусідів – України, Грузії, Молдови – призводить не до пошуку нових перспектив для взаєморозуміння, а лише до ще більш несамовитого розширення прірви? Хіба не зрозуміло, що в новому році копати будуть з іще більшим завзяттям? Тому що перестати викопувати прірву означає визнати: вся попередня політика була помилковою і брехливою.
Росія буде не тільки розширювати прірву між собою й Заходом, вона буде множити чужі розломи
При цьому Росія буде не тільки розширювати прірву між собою й Заходом, вона буде множити чужі розломи. У Москві кажуть про готовність «бути посередником» між Саудівською Аравією й Іраном, але ми чудово розуміємо ціну такої безкорисливої допомоги. Саме участь Росії у близькосхідних конфліктах на боці Ірану і близьких йому режимів спричинила ще більш запеклу конфронтацію між сунітським і шиїтським світами. А конфлікт Росії й Туреччини зробив цю конфронтацію ще більш визначеною, остаточно показавши, що місце Росії «з іншого боку» прірви – на шиїтській стороні.
Питання навіть не в тому, які цінності об'єднують православно-сунітську Росію та шиїтський Іран, а в безглуздості самого розлому на межі мусульманських конфесій. Цей розлом – теж наслідок історії, а не сучасності. І він дозволяє, як і у випадку з Росією, до нескінченності консервувати анахронічні режими, чужі більшості жителів країн, що опинилися на різних сторонах протистояння. Оскільки запит на таку консервацію міцніє і в сунітських, і в шиїтських елітах у міру розвитку технологій, інформації, проникнення світських цінностей – словом, усього, що чуже фанатизму й відсталості, – то й розлом посилюватиметься. І 2016 рік аж ніяк не стане винятком. Не випадково цей рік символічно розпочався з саудівсько-іранського конфлікту, ніби списаного із середньовічних переказів, і зі сторінок військово-дипломатичної хроніки ХХ століття.
Від розлому є тільки одні ліки – сучасність. Саме вона дозволяє кожній окремій людині усвідомити цінність життя і прав кожного
Від розлому є тільки одні ліки – сучасність. Саме вона дозволяє кожній окремій людині усвідомити цінність життя і прав кожного. Саме сучасність забороняє нав'язувати цінності, від кого б ці спроби не походили: від короля, президента, батька, патріарха чи мулли. Саме сучасність дає надію на те, що майбутнє може бути в кожного, і саме тому такий сильний спротив сучасності у світі розломів. «Арабська весна» розширила межі сучасності, але одночасно породила хаос і ненависть. Український Майдан – як кульмінація процесів оновлення на пострадянському просторі – розширив кордони сучасності, а російська реакція на це розширення породила хаос і ненависть. Так і виходить: сучасність дає шанс і збільшує розлом.
Тому що в сучасність без розломів можна прийти тільки всім разом. Але вже, напевно, не цього року.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радио Свобода
