Доступність посилання

ТОП новини

Анатолій Стрєляний: Про долю українства


Анатолій Стрєляний

Рубрика «Погляд»

Буває, що навіть під вогнем людина не зовсім переймається тим, що точиться війна. Перебуваючи пліч-о-пліч у гущавині подій, люди описують їх так, немовби перебувають на різних планетах. Звідси й різниця програм, хоча трапляються серед них і універсальні. Одна інтелектуалка з Донецька наполягає, наприклад, що тільки християнська любов ворогуючих сторін одна до одної може вирішити справу любим Богові чином. Хто б сумнівався… Ця, найконструктивніша з усіх можливих, програма є зручною, крім іншого, тим, що можна особливо не розмірковувати, що де відбувається, хто чого хоче, чого побоюється.

Російськомовні мешканці України, втім, кажуть україномовним: «Залиште нашу російськість при нас. Не треба намагатися українізувати нас. Або, що є тим же, не думайте й не міркуйте про політику дерусифікації. Не проводьте її ніяк – ані брутально, ані м'яко. Так, ми знаємо й визнаємо: русифікація була. Вона тривала понад триста років. Вона була різною: і м'якою, і аж до розстрілів, і хитрою, і безхитрісною. Що було, те було. Ми – продукт цієї політики. Але нас не народиш назад. Поводьтеся з нами не так, як поводилися росіяни, коли ми ще були українцями. Будьте щодо нас європейцями!»

Їм відповідають: «Усе це зворушливо, але в такому випадку нас, українців з домашньою рідною мовою, скоро не стане. Українство остаточно зійде нанівець. Населення зрусіє з огляду на природні причини, без будь-якого московського підбурювання. Російськість сильніша за українство. Вас більше, і ви краще споряджені. У вас у тилу такий велетень, як Росія. Вам буде добре, а нам буде погано. Вам відмова держави від дерусифікації обіцяє життя, нам – смерть. Ви будь-якої миті можете піти до Росії. Нам подітися нема куди».

Цю суперечність може розв'язати тільки життя. Як? Після виходу Росії з Криму та Донбасу може розпочатися доволі тактовна, але відверта українізація країни. Поступова, але неухильна. Звільнені землі будуть тільки як підпорядковані... Такого, що у телестудії розмовляють один – українською, другий – російською, не буде. Російськомовні у масі своїй це зрозуміють і приймуть, якщо говорити з ними дружньо, але без різних вивертів, на правах влади-переможця: «Держава, громадяни, рятує Україну як Україну українство як таке».

Може скластися й інакше. Після перемоги настане тріумф європейства, стануть розквітати всі квіти, й українська квітка зав'яне сама по собі. Мова, пояснюватимуть навздогін, – річ десята, не в ній справа. Як деякі промовляють і сьогодні: «Для мене своїми є ті, хто за демократію і проти диктатури… За цивілізацію і проти варварства. За свободу особистості і проти державного пригноблення». Є одна обставина, за якої українство у таких смертельних для нього умовах може продовжити свої дні. Це – таке послаблення Росії, яке позбавить її решток привабливості й ресурсів на підривну русифікаторську працю в Україні. Якщо ж Росія ушляхетниться, це зробить її чарівною в очах російськомовних українців, і українству настане швидкий кінець.

Долі української демократії та долі українства – це речі, які далеко не у всьому співпадають

А поки що можна бачити молодика, поета й героя, який, вдаючи старця, розважливо, чистісінькою українською мовою, навіює рідному народові, що, хоч одні й стріляють в інших, беззбройні тили обох сторін мають мирно з'ясовувати між собою, як будувати спільне життя після припинення вогню. «Укроп»-окопник шаленіє: «У цій війні нема тилів, дурнику!» Сепаратисти, ті знають, чого хочуть. Он, відкрили пам'ятника Сталіну в Луганську. Відкрили пам'ятника Сталіну – і цим, що називається, по складах продиктували своїм майбутнім переможцям альфу й омегу їхньої, переможців, політики: дерусифікація та десталінізація. Так, дерусифікація з десталінізацією вкупі, в одній крапельниці, саме у крапельниці, бо контингент, який ставить пам'ятники Сталіну, потрібно просто лікувати, як американці – німців після Другої світової війни.

Долі української демократії та долі українства – це речі, які далеко не у всьому співпадають. Демократія може бути й на руїнах українства. Українство, в свою чергу, може бути й на руїнах демократії. Тут що кому дорожче зрештою: українство чи демократія. Якби хлопчина-поет наважився всерйоз припинити гру на своїх, на впертих українців, то мав би сказати, що демократія для нього дорожча за українство. Хай зникає українство, аби лиш жила демократія. Це була б позиція справжнього європейця, хоч і дещо враженого лівизною. Сперечатися з такими українцеві не було би про що, а боротися – так, довелося б. Сказ «укропа» сьогодні викликають ті його співвітчизники, які щиро хочуть, щоб і Європа прийшла, і українство не пішло, а вони залишилися б російськомовними. Гасло «Українство – за громадянством!», що переливається всіма кольорами європейської політичної культури, тепер вже скроплене й кров'ю російськомовних вояків, і офіцерів української армії, – гасло чудове. Але воно допускає, що на місці України під тією ж назвою може виникнути – і навіть процвітати! – держава ще однієї російської нації. Чом би й ні? – знижуючи голоси, каже дехто з тих, що європеїзовані під зав'язку. То йдіть на Майдан, відповідають їм, і скажіть це там! Вставте це до програми відповідної партії – і рушником дорога. «Укропи» будуть по вас гатити з усіх видів політичної та літературної зброї, зате буде повна ясність.

Лютуючих українців уникаю, з ними сумно. З російськомовними українцями веселіше, але засмучує їхня ухильність, особливо – освічених. Бояться зізнатися навіть собі, що не журитимуться, якщо після українства і місце прохолоне. З друзів тільки один каже без манівців: «Ну, прохолоне. То й що? Зрештою, і з російськістю буде те саме». Не хоче називатися циніком, величає себе стоїком… При цьому теж вважає, що зріла поведінка людей, які бажають українству довгих років, зараз полягала б не в тому, щоб влаштовувати збіговиська для подолання «мови ворожнечі», а в тому, щоб планувати програму дерусіфікації і, звісно, десталінізації країни. Планувати без крику, по-діловому, з твердою настановою: хай буде демократія, але не за рахунок українства.

Анатолій Стрєляний, письменник і публіцист, ведучий програми Радио Свобода «Ваши письма»

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радио Свобода

XS
SM
MD
LG