Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Якщо у відвертій розмові з проросійським кримчанином запитати, що в новій дійсності його дратує найбільше, він напевно відповість – постійна брехня. Не корупція, не крадіжки чиновників, не соціальна несправедливість – всього цього з надлишком вистачало і в українському Криму. А саме брехня – безпрецедентна за масштабами і частоті вживання, вона практикується на всіх рівнях влади – від президента до голови сільради. У ній давно вже немає особливої необхідності, бо відношення населення Росії до нинішнього режиму радше релігійне, ніж партнерське, але вона – брехня – процвітає. Як частина життя суспільства, як політична традиція, як мода, зрештою.
У Росії тепер так заведено – влада повсюдно бреше. В інших країнах теж не без цього: перебільшують, щось недоговорюють, обіцяють і не виконують, але тут брешуть смачно, з розмахом. Ніби як повелося це з самої верхівки і вважалося чомусь проявом державної хитрості. Так, примружившись, сказанути що-небудь несусвітнє простакуватому Заходу і хай гадають – правда це чи ні? Свої ж бо знають, що все не так, але розуміють – хитрують в Кремлі, імідж Росії з колін піднімають...
А потім брехня стала звичкою і брехати стали більше своїм, ніж чужим. Росіяни спочатку й вірили, і ні, але раз Путін сказав, значить так треба, а раз так треба, значить так і є. Слідом за лідером цей метод почало використовувати і його оточення, а потім його підлеглі і підлеглі підлеглих – так і розійшлося всією країною. Брешуть невигадливо, не особливо маскуючи брехню під правду і не занадто намагаючись, щоб в неї повірили. Це тепер як ритуал або негласне правило поведінки, причому, що потужніший керівник, то більшу брехню він може собі дозволити.
Виробництво брехні, замішаної на патріотизмі, стало державною політикою. Брехня стала частиною суспільного договору: ми вам те, що хочете чути, а ви нам довіру і підтримку
Як виявилося, у 21 столітті навіть у порівняно цивілізованій Росії в суспільну свідомість можна втовкмачити будь-яку ідею, якою б абсурдною вона не була. Важливо лише потрапити в унісон з настроями більшості, вихованої в умовах соцдійсності: твердити про патріотизм, почуття ліктя, велич держави і підступні задуми ворогів-заздрісників, які оточили країну. Для цього потрібні численні приклади власних успіхів і чужих невдач, причому не важливо – реальні вони чи ні. Таким чином виробництво брехні, замішаної на патріотизмі, стало державною політикою і отримало відповідний розмах. Брехня стала частиною суспільного договору: ми вам те, що хочете чути, а ви нам довіру і підтримку.
Для них є тільки дві позиції: своя і ворожа. Подумаєш, бреше телебачення – якщо брехня в ім'я Росії, то це і не брехня зовсім, вважає більшість
Але не привчений до критичного мислення народ швидко увірував, що Росія майже наздогнала Америку, а значить може поводитися відповідно. Те, що це не зовсім так, накачані пропагандою росіяни сприймати навідріз відмовляються, і держава їх у цьому всіляко заохочує. Люди хочуть пишатися країною та її вождем прямо зараз і за будь-яку ціну, а самотні голоси розсудливих губляться у патріотичному витті, сильнішому з кожним днем. І вже не важливо, на чиєму боці правда, вже ніхто не хоче чути аргументів, тому що для них є тільки дві позиції: своя і ворожа. Подумаєш, бреше телебачення – якщо брехня в ім'я Росії, то це і не брехня зовсім, вважає більшість. А тих, хто не готовий стати до єдиних лав, навіть знищувати не треба – їх так мало, що буде достатньо оголосити цих людей вирожденцями і натовп відразу ж обклеїть туалети портретами колишніх кумирів.
«Як же ви з цим живете?» – запитав одного разу автор цих рядків московського журналіста, який приїхав до Криму. «Звикли і вже не помічаємо, – відповів той. – Це на вас все обвалилося відразу, а ми встигли пристосуватися. Влада у нас бреше завжди, і про стан справ у країні ми судимо не за їхніми заявами, а за тим, що відбувається. Тобто, якщо рубль падає, то значить все погано і як це пояснює міністр фінансів вже не важливо».
Треба сказати, що звикнути до такого не просто, як непросто звикнути до дощу: теплий він чи ні, а неприємні відчуття від вологи, яка стікає за комір все одно забезпечені. В українських реаліях відверто брехати своєму народу боявся навіть Янукович. Тому, коли кримська верхівка, яка швидко перейняла російські порядки, стала сипати абсурдними заявами, їх якийсь час навіть намагалися сприймати всерйоз. «Крим годував Україну», «вісім мільйонів туристів за сезон», «гральний бізнес забезпечить прибутки», «крапельне зрошення і опріснення морської води», «борги банкам віддавати не треба», «корупція зупинена», «обійдемося без української електрики» – ці та десятки інших запевнень з високих трибун виявилися явною брехнею.
Але коли це стало зрозуміло, нічого не сталося. Журналісти мовчали в ганчірочку, громадські працівники кудись поділися, нікого не звільнили за некомпетентність, не засудили і навіть не зажадали пояснень. Така у цій країні домовленість. І вчорашні українські громадяни, які вже встигли було звикнути до того, що влада має хоч за щось відповідати, змушені були визнати, що в Росії з відповідальністю набагато гірше. Як, цікаво, домагатися правди, якщо чиновник публічно відрапортував, що вимкнень електрики в житлових районах більше немає, а вони є? Якщо повідомив, що зростання цін на медикаменти зупинене, а воно триває. Якщо поклявся знести незаконно збудований торговий центр, а він як стояв, так і стоїть, спотворюючи Сімферополь і приносячи бариші своєму господареві.
Cтрах змін, ілюзія стабільності й умовно наповнена миска дозволяють миритися з коротким повідком і жорстким нашийником
Брехня в Криму продовжує сочитися з усіх кутків: на півострові відновлять роботу Visa і MasterCard – не поновлюють; 1 млрд доларів приватних інвестицій у будівництво аеропорту – брехня; китайці будуватимуть Керченський міст – неправда; в 2015 в Крим зайдуть кілька нових мобільних операторів з низькими цінами – не зайшла; авіаквитки залишаться найдешевшими – спробуйте купити. І так далі, і тому подібне – список складається вже з сотень пунктів і весь час розширюється. Візьміть новини з Криму за будь-який день і там напевно виявиться брехня або викривлена напівправда. Пропалу дівчину-кримську татарку знайшли – брешуть, директор музею в Феодосії привласнив гроші – неправда, навіть анонсований особисто міністром культури приїзд П'єра Рішара в Крим не підтвердився. Тому, що міністр культури «забула» повідомити маестро, в яку санкційну діру вона намагається його затягнути.
Чому ж тоді кримчани хочуть так жити? Відповідь на це питання займе не одну сторінку і не обійдеться без участі психологів, соціологів, політтехнологів та інших суспільствознавців. По-перше, хочуть далеко не всі, по-друге, навіть путінському електорату не подобається, коли йому брешуть. Але страх змін, ілюзія стабільності й умовно наповнена миска дозволяють миритися з коротким повідцем і жорстким нашийником. Така у цій країні домовленість.
Сергій Раззарьонов, кримський політоглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
