Патріотизм, та не той. Що не до снаги вигадати Путіну

Родіон Старосельський

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Інтернет вибухнув цілком передбачуваною реакцією на слова Володимира Путіна про патріотизм як національну ідею Росії – посипалися статті з досить виправданими формулюваннями про те, що патріотизм є останній притулок негідників. Чесно кажучи, спічрайтери та піар-менеджери Путіна могли б і не підставляти шефа і пояснити йому, що якщо він так скаже, то відразу виникнуть широко відомі невтішні асоціації з фразою британського літературного критика Семуеля Джонсона, якщо, звичайно, це був не експромт, а домашня заготовка. Але і цього разу Володимир Путін, що називається, «ляпнув нісенітницю» не вперше.

Однак така заява тягне на програмну, тому доволі складно припустити, що це експромт Володимира Володимировича. Ймовірно, над такою «національною ідеєю» працювала купа експертів і цілі аналітичні центри, і чому вони дали маху, зовсім не зрозуміло. Скоріш за все, тому що Путін, за звичкою, наполягав на своєму, не зважаючи на заперечення, якщо вони, звісно ж, були. По-друге, звичайно, можна зрозуміти Путіна, людину перелякану від усвідомлення того, що він накоїв у світі, і перетворився на світового ізгоя, для якого зараз дійсно немає іншого варіанту, ніж сподіватися на якийсь «патріотизм» росіян, розраховуючи на те, що такі «патріоти» його в образу не дадуть.

Як розуміли патріотизм генії, і як його хочуть розуміти в Росії

Свою знамениту фразу Семуель Джонсон вимовив у Літературному клубі 1775 року. Втім, згодом його біограф уточнив, що Джонсон мав на увазі зовсім не той патріотизм, який розуміється всіма як любов до Батьківщини. Він писав, що Джонсон, імовірно, не мав на увазі природної і безкорисливої любові до своєї країни, але мав на увазі «той патріотизм, який так багато, в усі часи і в усіх країнах, робили прикриттям особистих інтересів». Саме це зараз і пояснює те, що має на увазі Володимир Путін. Тим більше, що трохи пізніше американський журналіст Амброз Бірс уточнив, що патріотизм варто визнати не останнім притулком, а першим притулком, і що «патріот – іграшка в руках державних мужів і знаряддя в руках завойовників».

Німецький драматург Готхольд Лессінг писав: «найостанніше, за чим би я гнався, це похвала палкого патріота, тобто такого патріота, який хотів би змусити мене забути, що я маю бути громадянином усього світу». Марк Твен писав, що «в Англії та Америці патріотизм в заготовленому вигляді поставляється громадянам газетами і політиками. Такий сфабрикований газетами і політиками патріот, нишком відпльовуючись від того, що йому підсовують, тим не менш, проковтує це, і з усіх сил намагається утримати в шлунку». Твен відверто насміхався над такими патріотами, і його слова дуже характерно зараз звучать і для Росії: «Щоб бути патріотом, треба повторювати: «це наша країна, права вона чи ні», і закликати до маленької війни».

Лев Толстой, про патріотизм якого зараз у Криму, зокрема, поширюють легенди, як про учасника Кримської війни, вважав, що «патріотизм в найпростішому, зрозумілому і безсумнівному значенні своєму є не що інше для правителів, як знаряддя для досягнення владних і корисливих цілей, а для керованих – зречення від людської гідності, розуму, совісті й рабське підпорядкування себе тим, хто при владі».

Цілком очевидно, що ці оцінки лідерів світової громадської думки якомога точніше пояснюють, чому саме Володимир Путін, і чому саме зараз, напирає на патріотизм. А «відмити» справжню національну ідею, він, звичайно, зовсім неспроможний.

Чи може патріотизм бути національною ідеєю Росії?

Національна ідея – дуже складне поняття. По-перше, вона не вигадується, а народжується самим життям, саме тому в деяких країнах над її створенням марно б'ються цілі «фабрики думок», а придумати нічого не можуть. Путін же явно вигадав вигідну йому концепцію про те, що національною ідеєю Росії має бути патріотизм, і тепер перейшов до наступного кроку – змушує його насаджувати силою пропаганди. Він зазначає, що для того, щоб впровадити у свідомість патріотизм як національну ідею, «потрібно постійно про це говорити, на всіх рівнях». А ще влітку минулого року він сказав, що патріотизм – це «священний обов'язок росіян», а в жовтні назвав його «моральним орієнтиром» для підлітків.

Утім, національна ідея – це концепція унікальна для кожної країни або нації. Національні ідеї багатьох країн навряд чи можуть повторюватися, інакше вони стають просто програмними завданнями на якийсь період. У той же час патріотизм має бути притаманний громадянам усіх країн. Як відомо, росіяни люблять свою країну по-своєму, українці – по-своєму, британці – по-своєму. Патріотизм француза – це одне, патріотизм ізраїльтянина – це інше. Але при всьому патріотизмі, окрім нього, у кожної з націй є своя національна ідея, і патріотизм у найкращому випадку служить тільки інструментом її реалізації. Тому зведення патріотизму в ранг національної ідеї веде до зіткнення різних патріотизмів, до взаємного заперечення, а це перетворює патріотизм на шовінізм і призводить до фашизму, нацизму, і, врешті-решт, до війни в якихось її формах. Саме цим шляхом Володимир Путін пустив зараз Росію, і дедалі наполегливіше вимагає, щоб «патріоти» йшли ним покірно, не озираючись і не розмірковуючи.

З іншого боку, Росія – реально багатонаціональна держава, а формально федерація. Вже тут ховається причина зіткнення патріотизму і національної ідеї. Не виключено, що Путін просто не знає, або ж не бажає знати, що в народу Татарстану, наприклад, або у евенків, у бурятів, чеченців, балкарців, дагестанців, адигів і багатьох інших народів Росії є як своя національна ідея, так і свій патріотизм, що відрізняється від патріотизму як московських, так і санкт-петербурзьких владних кланів.

Хіба народ Якутії, у якої Росія забрала всі алмазні копальні та інші природні ресурси, не має свого патріотизму? І хіба може він бути таким же, яким бачить його з кремлівських стін Володимир Путін?

І якщо опричники Путіна знищують в Москві українську бібліотеку, садять у тюрму її директора, забороняють українське національне культурне об'єднання, переслідують українців, якщо генерали й офіцери Путіна забрали в України Крим і воюють проти українців на Донбасі – то чому патріотизм українців, які живуть в Росії, має бути таким, як патріотизм Путіна? І хіба в такому випадку у них і у Путіна можуть бути однаковими національні ідеї?

Те ж саме стосується грузинів, що живуть у Росії. Чи можуть грузини, які постраждали від війни з Росією, мати з Путіним одну і ту саме національну ідею й один і той саме патріотизм? Відповідь очевидна. І такі ситуації в Росії путінській повторюються незліченну кількість разів. Зрештою – що хорошого зробила Росія Путіна для тих представників понад 100 національностей, які, згідно зі статистикою, живуть у Росії? Через що вони зобов’язані бути її патріотами?

Тому Путін сам винний у тому, що патріотизм грузинський, український, чеченський, якутський, бурятський тощо не є російським патріотизмом, а тому і не може бути національною ідеєю Росії за визначенням.

І ви думаєте, що Володимир Путін цього не розуміє? Швидше за все, він усвідомлює фальш своєї пропозиції, проте, у нього є надзавдання – прикрити, закамуфлювати ту справжню «національну ідею», яку також розробив сам Путін, і яку він наполегливо реалізує, незважаючи на всі витрати і втрати, на шкоду народу. Такою ідеєю, яка замінила Росії національну, зараз є прагнення Путіна перетворити не тільки Росію, скільки себе особисто, в силовий центр світової політики. Путін чомусь хоче, щоб, кажучи словами рядових росіян, «Росію (тобто його особисто!) в світі боялися і поважали», як колись СРСР.

Головною ідеєю путінського правління Росією є не виведення країни на перші рубежі виробництва товарів для народу і споживання їх, не зростання добробуту росіян, не зростання рівня і якості життя росіян. Путін вже перетворив Росію в світове опудало, проти якого змушені вживати заходів для захисту великі й малі країни, сусіди та далекі партнери, одинаки і блоки.

Скажімо, як стало зараз відомо, Росія провела навчання з ядерної атаки на Швецію. Навіщо? Помститися ще раз за Карла XII, як українцям за Мазепу? Це знижує авторитет Росії в світі, це відштовхує інші країни і народи від Росії і робить її країною-ізгоєм, а відповідно ізгоєм стає і народ Росії – і це Путін називає патріотизмом?

Путін розвернув гібридну війну в усьому світі, чим викликав світові санкції і тим самим знизив життєвий рівень росіян, поглибив кризу фінансової системи, за якої і так слабкий рубль знецінився ще вдвічі, – і Путін вимагає, аби росіяни це підтримували, і буде називати це патріотизмом?

Коли в усьому світі поглиблюється світовий поділ праці, коли провідні країни вважають за честь виробляти унікальні за своєю якістю і призначенням товари і взаємовигідно обмінюватися ними – Путін проголошує імпортозаміщення. Так чи може це усвідомлення того, що Росія за всіма параметрами відстає від розвинених країн, викликати патріотичні почуття в росіян? Зрештою, раніше весь світ купував у Росії (читай у російських громадян, але не у Путіна) нафту за 100 доларів за барель, а зараз, завдяки Путіну, за 30 доларів. І це має викликати у росіян патріотичні почуття?

Зараз відомо, скільки Путін вбив людей в усьому світі своєю гібридною війною, а скільки Путін збудував нових доріг, нових заводів, нових фабрик, чим допоміг місцевому бізнесу? Анітрохи і нічим.

Так патріотизм – це не гібридна війна, а облаштування кращого життя свого народу. Патріотизм – це не безглузде розширення території, яка буде запущеною і забрудненою, а турбота про якість життя свого народу і підвищення ефективності кожної копійки. Хто ж із росіян виявить істинний патріотизм і розповість своєму президентові, що він дуже помиляється – і з розумінням патріотизму, і з національною ідеєю?

Родіон Старосельський, політичний оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції