Київ – Два роки тому в Севастополі відбулися події, що ознаменували початок повномасштабної операції Кремля із захоплення Криму. 23 лютого 2014 року в місті відбувся мітинг проросійських сил. Під час нього активісти обрали «народного губернатора» Олексія Чалого, який згодом став одним із символів російської окупації півострова і героєм «кримської весни». В українському суспільстві за два роки анексії Криму сформувалася думка, що севастопольці дозволили цим подіям статися, адже ніхто з них не пручався. Крим.Реалії розвінчують цей міф на прикладі окремих жителів міста.
Мітинг і дійові особи
Події 23 лютого в Севастополі розвивалися стрімко. Вранці керівники міста зібрали позачергову сесію міськради, на якій депутати мали засудити «захоплення влади» в Києві.
У цей же час в аеропорту Сімферополя проросійські активісти зустрічали з Москви Олексія Чалого. Через три години він з'явиться на севастопольській площі Нахімова вже як майбутній «народний губернатор» міста.
У мітингу, який представники проросійських сил називають «севастопольським повстанням», взяли участь сотні городян
У мітингу, який представники проросійських сил називають «севастопольським повстанням», взяли участь сотні городян. За словами місцевих журналістів, переважно це були співробітники приватного підприємства «Таврида Електрик», яке на той момент належало Чалому, а також компанії «Авліта», яку пов'язують з українським бізнесменом з орбіти президента-втікача Віктора Януковича Рінатом Ахметовим.
Журналісти, які висвітлювали мітинг, стверджують, що від багатьох учасників тхнуло алкоголем. Вони також звертають увагу на велику кількість російської атрибутики, якою рясніла площа. «Учасники мітингу – це в основному немолоді люди, які раніше не вирізнялися активною громадянською позицією. Однак на тому мітингу в них були російські прапори, безліч російської атрибутики. Це свідчить про те, що мітинг не був наслідком спонтанного бажання людей виступити проти чинної в місті влади, а був організований і скоординований сепаратистськими силами», – розповіла Крим.Реалії севастопольська журналістка на умовах анонімності.
Учасники мітингу висловили недовіру міській владі і «делегували» її повноваження Олексію Чалому. Йому ж доручили негайно розпочати формування міського виконкому, загонів підтримки охорони правопорядку та створення муніципальної міліції для забезпечення життєдіяльності міста.
У мітингу брала участь і міська влада. Однак їхні висловлювання кардинально відрізнялися від тих, які озвучили представники проросійських сил. На відео, які можна знайти у відкритих джерелах, голова Севастопольської міськдержадміністрації Володимир Яцуба пропонує призначити Чалого, відповідно до закону, на сесії. Він також стає на коліно перед городянами зі словами: «Не можна розділити Севастополь і Україну. Далі життя покаже, як буде».
Однак активісти не приймають і засуджують губернатора. Це означає, що сценарій зі зміною влади в Севастополі розроблявся без участі влади легітимної, впевнений колишній депутат Севастопольської міськради Дмитро Богданов. «На той момент севастопольська міліція в місті вже не діяла, тут починався бардак і розквіт криміналу. Тоді Володимир Яцуба поставив питання про необхідність самоорганізації населення. На той мітинг він і багато депутатів йшли для того, щоб обрати Яцубу головним у цьому процесі і вирішити з людьми, що робити далі. Але вже там, на мітингу, було зрозуміло, що він підготовлений для зовсім інших ідей і людей», – розповів він Крим.Реалії.
Вже наступного дня на флагштоках перед Севастопольською адміністрацією були підняті російський та Андріївський прапори. Яцуба в той день подав у відставку. «Оскільки президент на той момент уже втік, подати заяву йому було неможливо. Тому Яцуба надіслав свою заяву факсом, прийшов на сесію, всім повідомив про це і пішов», – згадує Богданов.
«В окупантів було завдання – ліквідувати нас першими»
З цього моменту Севастополь повністю перейшов під контроль команди Чалого і російських спецслужб. Тут почав формуватися плацдарм для захоплення всього Криму. Однак не тільки він. Місцеві активісти і журналісти, які не змирилися з тим, що відбувається, намагалися чинити спротив до останнього.
Колишній керівник медіа-центру IPC-Севастополь Тетяна Рихтун згадує, що ще під час Євромайдану місцеві депутати, журналісти та активісти проводили в місті акції на його підтримку і неодноразово збиралися для вироблення спільних дій проти можливих провокацій. А вже під час активної фази захоплення Севастополя всіляко намагалися доносити до київської влади та міжнародної спільноти інформацію про те, що відбувається. «Спротив у Севастополі почався ще до анексії. Коли події на Майдані в Києві розпалювалися, ми збиралися і вирішували, що робити. Завдання було – чинити спротив по повній, до останнього. А вже з початку російської анексії Криму ми фіксували все, що відбувалося в Севастополі, від нас черпали інформацію багато українських видань. У нас в медіа-центрі були всі іноземні журналісти, які приїжджали висвітлювати події. Тому в окупантів було завдання – ліквідувати нас першими», – розповідає Рихтун.
У результаті севастопольська «самооборона» в березні захопила офіс прес-центру, а на Тетяну Рихтун був скоєний напад. Коли вона знімала на відео російських військових, що оточили штаб Військово-морських сил України, проросійські активісти кілька разів ударили її по голові і забрали відеокамеру.
Згодом журналістка змушена була залишити рідний Севастополь і зараз живе у Києві. «Спротив у Севастополі був однозначно, хоча і не масовий. Потрібно враховувати, що багато городян перебували під впливом інформації місцевих телеканалів, які кожен день повідомляли, що в місті все добре і не відбувається нічого неординарного. Мало хто звертав увагу, що місцеве телебачення контролювалося окупантами», – говорить вона.
«Ми робили все, що могли»
Колишній голова Севастопольської міської організації Товариства Червоного Хреста Олександр Коваленко також став одним з учасників руху спротиву окупації рідного міста.
Кілька разів він намагався допомагати українським військовим, заблокованим у севастопольському штабі ВМСУ. «Мені надійшла інформація про те, що там є люди, які потребують медичної допомоги. Я надів форму «Червоного хреста», взяв посвідчення і вирушив туди. Однак агресивно налаштовані представники «самооборони», які були там, перегородили мені дорогу і не дозволили пройти туди. Пізніше я дізнався, що у військових у штабі закінчилися продукти і вода. Вирішив допомогти. Звернувся в місцеву міліцію, щоб вона забезпечила мені можливість передати туди продукти. Вони пообіцяли це зробити. Але зрештою на мене знову накинулися представники «самооборони», назвали провокатором і також не пропустили», – каже Коваленко.
А вже після того, як агресивна група «самооборони» прострелила колеса в автомобілі його дружини, їм обом довелося залишити Севастополь. Зараз вони живуть у Київській області.
Коваленко згадує, що перед від'їздом з ним зв'язувалися представники «Червоного хреста» з Росії, пропонували працювати з ними в Севастополі. Він відмовився. «Я вважаю несправедливими і неправильними слова про те, що ми не захищали Севастополь. Ми робили все, що могли. Але сили і можливості були нерівні», – говорить він.
Дмитро Богданов також упевнений, що ситуація в Севастополі могла б скластися по-іншому, якби проукраїнські сили мали хоч найменшу підтримку з Києва. «Ніхто не дав Севастополю ні підказки, ні сигналу про те, що потрібно робити. Була нестабільність у місті, ніхто не пояснював людям, що відбувалося. Тому перше, на чому зіграли окупанти, – це на страху людей і дестабілізації ситуації в місті. А далі вже були заклики до відокремлення від України й обіцянки російського економічного дива», – згадує екс-депутат.
Згодом севастопольських проросійських активістів і бойовиків перекидали в інші регіони Криму для забезпечення захоплень українських адміністративних будівель і військових об'єктів.
