Київ – Рівно два роки тому в Сімферополі відбулася перша публічна акція протесту проти російської агресії. З неї почався кримський громадський рух проти кремлівського сценарію із захоплення півострова. Тоді в Криму почалася підготовка до незаконного «референдуму», на вулицях стояли російські військові й «самооборона». Кримчани в ці дні ще до кінця не розуміли, чого чекати від того, що відбувається, і найбільше боялися війни. Однак публічно висловити протест проти цього могли не всі.
Противники російської агресії
Перша громадянська акція проти російської агресії відбулася біля пам'ятника Тарасу Шевченку в Сімферополі. Напередодні активісти, переважно учасники кримського Євромайдану, зібралися в кафедральному соборі святих Володимира і Ольги (УПЦ КП), де й ухвалили однозначне рішення почати мирні акції проти військового вторгнення Росії.
«Під час тієї зустрічі ми хотіли обмінятися думками, що робити в ситуації, яка склалася, і намітити план протидії. Я пам'ятаю, що всі активісти дуже боялися. Не випадково на той момент низка кримських народних депутатів вже виїхали з Криму і перебували в Києві. Тому що залишатися в Криму було небезпечно. Я бачив очі активістів у той день, вони дійсно боялися, що можуть бути вбиті. Розуміли, що громадською силою ми не зможемо протистояти російській армії. Але зрештою всі вирішили діяти», – згадує один із координаторів акцій Сергій Ковальський.
1 березня активісти вперше прийшли до пам'ятника Шевченку, щоб оцінити ситуацію. А вже наступного дня там відбулася перша публічна акція проти військової агресії Росії. Її учасниками стали близько сотні активістів, переважно ті, хто раніше підтримував кримський Євромайдан.
Учасники акції тримали в руках плакати з написами: «Ні війні! Ми – за мир!», «У нас в Криму все було мирно і спокійно. Зараз... російські військові захопили Крим і тримають людей у страхові!».
Їх супроводжували близько десятка місцевих правоохоронців, багато з яких на той момент вже де-факто служили російським загарбникам.
«Брати-слов'яни один на одного не нападають. Ми сьогодні зібралися продемонструвати, що кримчани хочуть миру, не хочуть війни. Вони не хочуть, щоб іноземні війська дестабілізували ситуацію на півострові. Люди зараз бояться. Ви подивіться: весь Сімферополь порожній, люди сидять вдома. У селах обстановка ще гірша», – говорили вони.
Під час цієї акції активісти також публічно назвали те, що відбувається в Криму, військовою агресією Росії: «Все, що відбувається сьогодні в Криму, – не що інше, як військова агресія».
На той момент говорити про це публічно було небезпечно, оскільки вже тоді в Криму розгорнулася інформаційна війна, а за допомогою захопленого проросійськими силами ДТРК «Крим» формувалася ідеологічна підтримка місцевих ставлеників Кремля.
Чому я, тільки тому, що я – українка, розмовляю українською і люблю Україну, маю звідси втекти і вивозити своїх дітей?Людмила Щекун
Учасниця акції Людмила Щекун під час мітингу повідомила, що через вторгнення російських військ до Криму змушена була вивезти своїх дітей з Криму: «Мені довелося сьогодні відправити двох своїх дітей до Львова. Я навіть не змогла з ними попрощатися, бо у мене сльози на очах. Чому я, тільки тому, що я – українка, розмовляю українською і люблю Україну, маю звідси втекти і вивозити своїх дітей? Я хочу звернутися до росіян, які зараз кидаються на нас: коли почнеться війна, ніхто не буде питати національність, просто стрілятимуть. На що ці люди розраховують, я не знаю. Це якесь затьмарення розуму у них».
«У Криму нам допомоги чекати було ні від кого»
Незважаючи на страх перед російськими загарбниками, акція 2 березня стала початком цілої низки інших публічних протестів кримчан проти війни. Про них Крим.Реалії згадають окремо в найближчі дні.
Акції були нечисленними. На той момент представники політичних сил і Меджлісу кримськотатарського народу закликали своїх прихильників «зберігати спокій і не виходити на вулиці», побоюючись, що будь-які зіткнення з проросійськими силами можуть розгорнути на півострові повноцінну війну. Посилили страх в людях і повідомлення про викрадення кримчан, побиття журналістів та активістів. Хоча останні однаково виходили на вулиці, щоб привернути увагу ЗМІ, бути почутими в Україні та світі, спростувати меседж російської пропаганди про те, що кримчани добровільно і з радістю зустрічають Росію.
На той момент в Криму працювали іноземні журналісти, в архівах яких, напевно, зберігаються фото і відео з кримських акцій. Представники іноземних ЗМІ, а також залишки вільних ЗМІ Криму, по суті, були тоді єдиними, хто протистояв масштабній російській пропаганді.
Учасниця акцій Люба Калмакова розповідає: активісти чекали підтримки від української влади: «Були очікування, що з Києва буде реакція з приводу того, що не всі кримчани хочуть в Росію. Але її так і не було. А в Криму нам допомоги чекати було ні від кого абсолютно».
Сергій Ковальський також упевнений, що українська влада мала всі шанси зупинити російське вторгнення до Криму, зокрема й за допомогою громадських активістів. «Можливо, історія не терпить умовного способу, але, якби українська влада тоді дала відсіч у Криму, не було б Донбасу. Ми реально могли змінити хід історії в Криму», – упевнений він.
Тільки через два роки після подій була оприлюднена стенограма секретного засідання РНБОУ 28 лютого і з'ясувалося, що українська влада тоді вирішила «обміняти» Крим на спокій у Києві.
Координатори кримських акцій проти російської агресії незабаром змушені були залишити Крим і зараз живуть на материковій Україні. Багато учасників зараз залишаються на окупованій території.
