Доступність посилання

ТОП новини

Агенти Путіна. Чому Чехія стала базою спецслужб Росії у Центральній Європі


Фрагмент обкладинки книги «Агенти Путіна. Як російські шпигуни крадуть наші секрети»
Фрагмент обкладинки книги «Агенти Путіна. Як російські шпигуни крадуть наші секрети»
Ярослав Шимов

«Той факт, що інтереси російської правлячої еліти та її спецслужб виходять далеко за межі Росії, зумовлений кількома причинами. Частково це наслідок об’єктивних економічних інтересів: торгівля стратегічно важливими природними ресурсами прямо підштовхує до втручання в політичні та стратегічні комбінації на глобальному рівні. Частково, однак, справа і в радянському уявленні про світ як арену жорстокої боротьби за владу і вплив, позбавлену будь-яких цінностей і правил» – це фрагмент із книги «Агенти Путіна. Як російські шпигуни крадуть наші секрети», яка щойно вийшла в світ у Празі, чеського журналіста й аналітика Ондржея Кундри, який спеціалізується на питаннях безпеки.

У цій книзі описується минуле і сьогодення російських агентів у Чехії, деталі низки операцій, пов’язаних із виявленням шпигунів, які працювали на Москву, і йдеться про те, що невелика країна в центрі Європи давно стала місцем «шпигунських ігрищ», в яких агенти спецслужб Росії грають дуже помітну роль, а протистояти їм стає все складніше.

Сталося так, що одночасно з виходом «Агентів Путіна» у Празі вибухнув черговий шпигунський скандал, який непрямим чином зачіпає Росію і Україну. Йдеться про звільнення з чеської в’язниці і передачі спецслужбам Лівану громадянина цієї країни Алі Файяда (справжнє прізвище – Тааніт). Цей бізнесмен був арештований близько двох років тому в Празі під час переговорів із представниками радикальної колумбійського угрупування ФАРК, яким обіцяв поставити партію зброї на суму близько 8 мільйонів доларів. Але під виглядом колумбійців у Прагу прибули агенти ФБР (в США угруповання ФАРК включена до списку терористичних), і Файяд був затриманий. У грудні 2015 року чеський суд постановив задовольнити прохання Вашингтона про видачу ліванця.

Алі Файяд (праворуч) у чеському суді
Алі Файяд (праворуч) у чеському суді

Однак на той час в Лівані вже перебували в заручниках п’ятеро чеських громадян, чиї викрадачі вимагали від Праги не видавати Файяда американцям. Обставини того, як ця група чехів виявилася в Лівані, зараз розслідують поліція і спецслужби. Судячи з усього, мова йшла про ретельно продуману операцію, організовану впливовими родичами Файяда: він – член великого шиїтського клану, пов’язаного з радикальним угрупуванням «Хезболла». Чехів, серед яких були журналісти, адвокат і навіть співробітник військової розвідки, під різними приводами заманили в Ліван, де і викрали. Переговори про їхнє звільнення йшли багато місяців і нарешті завершилися на початку лютого звільненням заручників – в обмін на Алі Файяда, який таким чином уникнув видачі його до США. Американській стороні залишилося тільки протестувати, що вона устами свого посла в Празі і зробила.

Дмитро Саламатін, колишній міністр оборони України
Дмитро Саламатін, колишній міністр оборони України

У справі Файяда присутній і «російсько-український» слід. Цей ліванець мав у свій час і українське громадянство, і в 2012 році тодішній міністр оборони України Дмитро Саламатін призначив його своїм радником. Саламатін – сам по собі фігура цікава: зять Олега Сосковця, одного з впливових наближених до Бориса Єльцина в 90-і роки, він переїхав із Росії до України понад 15 років тому, змінив громадянство, займався бізнесом, із 2006 року був депутатом Верховної Ради від Партії регіонів, а після приходу до влади Віктора Януковича злетів у вищі ешелони української влади. Навіщо Саламатіну знадобився Файяд? За даними розслідувань, що з’явилися в українських і чеських ЗМІ, з посиланнями на джерела в спецслужбах цих країн, «україно-ліванець» служив передавальною ланкою між російськими експортерами озброєнь (із якими, так само як, можливо, і зі спецслужбами Росіє, був тісно пов’язаний Дмитро Саламатін ) і такими близькосхідними покупцями, як «Хезболла» і сирійський режим Башара Асада. Постачати цим сумнівним клієнтам зброю прямо Росія не могла, тому знадобилися манівці – через Україну, Файяда і його близькосхідні зв’язки.

Іншими словами, Алі Файяд – людина, вельми обізнана про шляхи поставок озброєнь до Сирії і Лівану, в тому числі з Росії. А також, мабуть, і про те, як був влаштований режим Віктора Януковича і наскільки глибоко він був пронизаний людьми, безпосередньо пов’язаними із Кремлем та його спецслужбами. Тому інтерес США до Файяда цілком зрозумілий, а його арешт у Празі американці вважали своїм серйозним успіхом. Однак комбінація з викраденням чеських громадян у Лівані і подальшим їх обміном на Файяда звела цей успіх нанівець. Джерела, близькі до чеських спецслужб, не виключають, що до операції зі звільнення Алі Файяда були причетні і агенти російської розвідки.

Справа Файяда – лише один приклад того, наскільки активні іноземні, в тому числі російські розвідувальні служби в Чехії, вважає автор книги «Агенти Путіна» Ондржей Кундрю. За його словами, це, безумовно, лише вершина айсбергу, а загроза безпеці його країні і Євросоюзу в цілому, яку несуть з собою агенти Кремля, що облаштувалися в центрі Європи, цілком реальна.

– Ви пишете, що Чехія, перш за все Прага, останніми роками перетворилася на один із головних осередків активності російських спецслужб в Центральній, а може, й у всій Європі. Які підстави для таких тверджень?

Ондржей Кундра
Ондржей Кундра

– Таких підстав кілька. Серед них – історичний фактор. Нагадаю, що ще наприкінці 1960-х років СРСР створив у Празі на базі свого посольства щось на кшталт резидентури. Це була новинка, тому що раніше резидентури діяли в західних країнах, але не в країнах-сателітах Москви. Те, що це сталося, було пов’язано з реформами «Празької весни», які СРСР не подобалися, і було вирішено про створення такого розвідувального центру. Ті агенти КДБ, які тут з’явилися, мали за завдання підрив реформістського курсу тодішнього керівництва Чехословаччини, зміцнення політичного впливу Москви. Як ми знаємо з історії, це вдалося, хоча врешті-решт Кремлю довелося вдатися до військового вторгнення. Досвід діяльності спецслужб, що виявився успішним, стали потім впроваджувати і в інших країнах східного блоку. Тож історичне коріння в цьому випадку досить глибоке.

– А після падіння комуністичних режимів у Центральній та Східній Європі в 1989 році і подальшого розпаду СРСР щось змінилося?

Початок 90-х був для російської розвідки епохою невпевненості

– Змінилося на певний час ставлення нової російської влади до успадкованих від колишнього режиму спецслужб. Єльцин, як відомо, КДБ не надто довіряв, розділив його на кілька окремих спецслужб. В цілому початок 90-х був для російської розвідки епохою невпевненості. Одночасно в колишніх країнах східного блоку, в тому числі і в Чехії, проходили економічні реформи, приватизація, що супроводжувалася різними зловживаннями. До цих процесів виявили інтерес і організовані злочинні групи з колишнього СРСР, що з’явилися тут. Іноді до їхньої діяльності виявлялися причетними і колишні співробітники КДБ. Іншими словами, ці люди звідси по-справжньому не йшли.

Із приходом до влади Путіна Москва вирішила зробити Чехію базою для своєї розвідувальної діяльності в усьому центральноєвропейському регіоні

Із приходом до влади Володимира Путіна ситуація змінюється – за даними низки західних спецслужб, саме тоді Москва вирішила зробити Чехію базою для своєї розвідувальної діяльності в усьому центральноєвропейському регіоні. Це для них зручніше, враховуючи, зокрема, співставлення сил між, наприклад, німецькою та чеською контррозвідками. Німецька спецслужба BND значно більша, досвідченіша, краще фінансується і так далі. Чеська контррозвідка BIS, навпаки, невелика – є дані, що її відділення по боротьбі зі шпигунством здатне вести цілодобове стеження по всій республіці лише за п’ятьма об’єктами одночасно. Російська ж агентурна мережа у нас, очевидно, є куди більш численною, ніж п’ять осіб – і почувають вони себе тут куди затишніше, ніж в західних країнах.

– А скільки їх приблизно? Є якісь дані?

Щонайменше третина співробітників посольства Росії в Празі пов’язана з російськими спецслужбами

– Точних даних, звичайно, немає. Контррозвідка у своїх звітах стверджує, що щонайменше третина співробітників посольства Росії в Празі пов’язана з російськими спецслужбами. Усього цих співробітників близько 140 – величезна кількість для диппредставництва в такій невеликій країні, як Чехія, що вже багато про що говорить. Окрім того, є консульства в Брно і в Карлових Варах.

Приплюсуємо до можливих агентів, які не користуються дипломатичним прикриттям, а працюють у звичайних «цивільних» професіях – підприємці, лікарі, журналісти і так далі

Приплюсуємо до цього тих можливих агентів, які не користуються дипломатичним прикриттям, а працюють у звичайних «цивільних» професіях – підприємці, лікарі, журналісти і так далі. У сукупності може йтися про багато десятків або навіть декілька сотень осіб, які в тій чи іншій мірі пов’язані зі спецслужбами Російської Федерації.

– Давайте уточнимо, кого саме Ви маєте на увазі: кадрових співробітників спецслужб, чи тих, кого на жаргоні тих же спецслужб іменують «агентами впливу» – тобто людей, які здатні впливати на своє оточення, близьких або друзів із числа місцевих жителів, пропагувати ті чи інші ідеї, популяризувати політику Кремля та інше?

– Я маю на увазі тих і інших. Звичайно, сотень кадрових розвідників тут немає. Але якщо враховувати і ту категорію людей, про яких ви щойно сказали, в такій «сірій зоні» між регулярною професійною розвідувальною роботою і звичайним «цивільним» життям, то таких дійсно чимало.

– Чи були якісь гучні справи, пов’язані з діяльністю російських агентів у Чехії?

– Найбільш детально описаний випадок, про який і я розповідаю у своїй книзі, – це справа російського агента Роберта Рахарджо (виходець із Росії, його батько був родом з Індонезії – ред.). Це якраз приклад агента, «розкусити» якого було дуже непросто: він жив тут з початку 90-х років, навчався у виші, потім завів сім’ю, отримав чеське громадянство. Працював психологом в одній з виправних установ. Як встановила пізніше контррозвідка, Рахарджо завербували під час літньої відпустки на одному з островів у Середземномор’ї. Він був технічно оснащений, у нього був спеціальний передавач, який він тримав у таємній схованці у себе у ванній.

– Як його викрили?

– «Наведення» на нього чеській контррозвідці дали спецслужби однієї з союзних держав. Потім Рахарджо досить довго тримали під наглядом. Успіхом було те, що вдалося встановити тих людей, з якими він контактував і які могли надати йому – не зумисне, через незнання і необережність – якусь інформацію, цікаву для російських спецслужб.

– Тюремний психолог – в яких колах він міг зав’язувати знайомства?

– Як не дивно, в досить високих сферах – насамперед серед військових. Через нього потім були звільнені зі служби троє високопоставлених чеських офіцерів і генералів. Було встановлено, що, спілкуючись з Рахарджо, вони легковажно стали джерелами інформаційних витоків. Адже тут складно: іноді якісь відомості, в тому числі особистого характеру, які на перший погляд виглядають банально, але в руках іноземної розвідки можуть слугувати, наприклад, інструментом шантажу. Скажімо, у кого з високих армійських чинів якісь слабкості, за ким які «грішки» водяться... Зрештою операція проти Рахарджо повним успіхом не увінчалася: йому вдалося втекти до Росії, прихопивши з собою комп’ютер – важко сказати, що в ньому було. Я не впевнений, що і нашим спецслужбам це відомо.

– Із вашої розповіді вимальовується картина, не найприємніша для чеських розвідслужб. І грошей їм не вистачає, і сил, і шпигуни у них з-під носа тікають... Чому так? Адже, з іншого боку, практично кожного разу в щорічному звіті контррозвідки BIS відзначається, що активність іноземних, насамперед російських, спецслужб у Чехії не зменшується, що це є серйозною загрозою національній безпеці і так далі. Політичне керівництво країни на це не звертає уваги?

– Я не хочу сказати, що наші спецслужби нічого не роблять. Вони, звичайно, у міру можливостей намагаються боротися з цими загрозами. Проблема в тому, що, наскільки я можу судити, вони не отримують ясного і однозначного завдання від політиків: ось пріоритети, над ними працюйте, надавайте результати своєї діяльності, а ми гарантуємо, що, виходячи з цих результатів, будемо вживати необхідних заходів.

Спецслужби направляли тодішньому президенту Клаусу аналітичні записки, що можливе укладання великої угоди в енергетичній галузі з однією з російських компаній несе в собі ризик з точки зору національної безпеки. Президент наклав на одну з записок резолюцію: не треба йому такі дурниці писати

Наприклад, я в своїй книзі описую, як кілька років тому спецслужби направляли тодішньому президенту Вацлаву Клаусу аналітичні записки, з яких випливало, що можливе укладання великої угоди в енергетичній галузі з однією з російських компаній, які виявляли до цієї оборудки інтерес, несе в собі ризик з точки зору національної безпеки. Президент наклав на одну з цих записок резолюцію в тому дусі, що не треба йому такі дурниці писати. Звісно, подібна реакція здатна тільки демотивувати спецслужби. І, звичайно, обмежений бюджет цих служб – ще один негативний фактор. Є й інші моменти.

Обкладинка книги «Агенти Путіна. Як російські шпигуни крадуть наші секрети»
Обкладинка книги «Агенти Путіна. Як російські шпигуни крадуть наші секрети»

Порівняймо Чехію, скажімо, з Естонією, де загрози в сфері безпеки з боку Росії ще більші, ніж тут. Там, по-перше, спецслужби мають те чітке політичне завдання, про яке я вже говорив. А по-друге, якщо їм вдається викрити шпигуна, то вся його історія – звісно, з неминучими обмеженнями, пов’язаними зі специфікою роботи спецслужб, але тим не менше – стає надбанням гласності, оприлюднюється в ясно і чітко написаних звітах контррозвідки. Суспільство бачить, чим конкретно займаються спецслужби, за що їдять свій хліб, чим небезпечне шпигунство. На жаль, у нас це інакше: BIS – закрита структура, з громадськістю та ЗМІ вона практично не контактує. В результаті навіть про позитивні результати їх роботи ніхто не знає. А суспільство, в свою чергу, не усвідомлює, де є і що собою становлять загрози його безпеці.

– Останнім часом багато говорять про проросійські симпатії деяких провідних чеських політиків, перш за все президента Мілоша Земана. З огляду на описану вами ситуацію, чи можна взагалі вважати Чехію надійним союзником західних країн – чи це слабка ланка серед членів Євросоюзу і НАТО?

Президент грає на руку Кремлю своїми висловлюваннями і такою політикою послаблює країну

– Я б так все-таки не сказав. У нас парламентська республіка, зовнішню політику і політику в галузі безпеки визначає насамперед уряд. А він, наскільки можна судити з його кроків, усвідомлює нові загрози і прагне до того, щоб країна була тісно пов’язана з євроатлантичними структурами. В цьому плані урядову політику можна назвати цілком прийнятною. Президент – так, із якихось своїх причин, про які можна тільки гадати, грає на руку Кремлю своїми висловлюваннями і такою політикою послаблює країну.

Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) та президент Чехії Мілош Земан. Москва, 9 травня 2015 року
Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) та президент Чехії Мілош Земан. Москва, 9 травня 2015 року

– До яких висновків – або, можливо, прогнозів на майбутнє – Ви прийшли в результаті своїх розслідувань і спостережень, які увійшли до книги «Агенти Путіна»? Кремль продовжуватиме виявляти цікавість до Чехії і ширше – до Центральної Європи?

– Думаю так. Про це можна судити хоча б з активності різних пропагандистських вебсайтів, яка посилилась. Безсумнівно, будуть намагатися впливати на політичне керівництво, послаблювати позиції тих партій і лідерів, які бачать в нинішній політиці Кремля загрозу, і навпаки, підтримувати, в тому числі і фінансово, тих, хто проводить дружню Москві лінію. Це, наприклад, президент Земан або деякі політичні сили, які сьогодні ще здаються відносно невеликими і маргінальними, що стоять на екстремістських, ксенофобних і націоналістичних позиціях. В умовах міграційної кризи і за певної російської підтримки такі сили можуть здобути популярність. Саме тому мені здається, що дуже важливо, щоб тут відбулося щось схоже на те, що було в уже згаданій мною Естонії. У 2008 році у них був величезний «прокол» із російським шпигуном Германом Сіммом, естонським офіцером, який передавав Москві інформацію зі структур НАТО. Це було сприйнято естонським суспільством як національна ганьба. Відбулася певна внутрішня мобілізація, в тому числі і спецслужб, і за останні роки там були затримані щонайменше чотири агенти російської розвідки. Якщо суспільство розуміє, за що бореться, то зрештою воно стає більш вільним, рішучим і здоровим.

Оригінал публікації – на сайті Радио Свобода

XS
SM
MD
LG