Адвокат Надії Савченко: їм дісталась абсолютно залізна, незламна людина

Українська громадянка, народний депутат Надія Савченко вже більше року перебуває в СІЗО в Росії. Кілька днів тому вона оголосила сухе голодування на знак протесту проти затягування розгляду її справи. Один із адвокатів Ілля Новиков розповів, чому взявся допомагати Савченко та чи є шанси на її звільнення.

– Ілля, які Ваші враження про судовий процес над Надією Савченко?

– У мене не найкращі враження про процес, але виключно тому, що тут працює логіка, чим гірше – тим краще. Ми чудово розуміли, беручись за справу, що якщо вона дійде до суду й нам не вдасться напоумити російську владу, щоб вона не зганьбилась і припинила цю справу, то вирок, звичайно, буде обвинувальним. Це закон жанру.

Жанр називається показовий процес. Для того, щоб він повністю відповідав класичним лекалами, не вистачало тільки, щоб підсудний каявся, бив себе в груди й казав «ось, я вбивця». Нам вдалося повністю зламати цей сценарій».

– Чому ви взялися за цю справу?

– Моя мама українка. Достатня відповідь? Для мене так.

– Чи є в Надії розуміння того, що вона стала для українців новим символом боротьби проти російської агресії?

– Надія прекрасно розуміє, що її фігура, її особистість має величезне значення для українців. Для українців, як мені здається, буде вкрай важливим той день, коли вона буде вдома, не тільки тому, що це буде означати моральну перемогу, фактичну перемогу у вкрай гострій і вкрай важливій боротьбі добра зі злом, але й тому, що Україна отримає у лавах політиків фігуру, до якої не липне й не прилипне ніякий бруд. Незалежно від того, наскільки швидко нам вдасться витягти Надію, наскільки швидко вирішиться її ситуація й коли вона буде вдома, день, коли вона опиниться вдома, буде означати щось нове і для неї, і для її сім'ї, і для всієї України.

– Розкажіть про побутові умови, в яких вона живе.

– Я б не хотів розповідати про них із двох причин. По-перше, сама Надія не любить про них розповідати. По-друге, я не хочу, щоб склалося враження, що ми намагаємося тиснути на жалість: розповідати про холодну камеру, про жорстке ліжко. Цього не хоче Надія, цього не хочемо ми. Зараз вона здебільшого відповідає на листи. Їй приходить багато листів. Велика частина все одно не проходить цензуру, але все одно до Надії потрапляють сотні, тисячі листів. Вона намагається відповідати всім.

– Чи відчуває Надія підтримку в тому числі і з боку громадян України? Що за її долею уважно стежить вся країна?

– Так, вона відчуває підтримку. Вона розуміє, що не може підвести цих людей. Власне, головним аргументом, коли ми переконували і продовжуємо переконувати її відмовитись від голодування, було те, що «Надіє, подумай про цих людей. Ти потрібна їм, вони вірять у тебе. Якщо ти помреш, якщо ти впадеш в кому, якщо ти помреш у СІЗО – це буде великим ударом для кожного з них». Розуміючи все це, вона тим не менше продовжує голодування. Вона вважає, що важливо продемонструвати приклад того, як потрібно не здаватись і не залишатись пасивною перед обличчям насильства і свавілля.

– Що дає Надії сил продовжувати свою боротьбу і не здаватися?

– Її тримає характер. Знаєте, у скандинавів вважали, що в кожного правителя – конунга, ярла, короля – є якийсь запас удачі. Якщо він закінчується, то все – лягай і вмирай. У Путіна скінчився запас удачі. Остаточно це стало зрозуміло, особисто мені, наступного дня після нашого знайомства – 17 липня – коли я їхав машиною з Воронежа, слухав радіо й почув про те, що збили «Боїнг». Зрозуміло, що Путін цього не хотів, але його чорна зірка, фортуна, яка від нього відвернулася, призвела до того, що «Боїнг» збили. І те, що з усіх українських військових, які того дня були в полоні, яких можна було виставити, як цапів-відбувайлів за загибель журналістів, вибрали саме Надію – це був той перший дзвіночок. Якби вони вибрали когось іншого, у них не вийшло б такої ганьби, як зараз. Їм дісталася Надія, вони самі цього захотіли. Це було їхнє рішення. Бачили очі, що купували. Вони купили її й тепер змушені стикатись із тими наслідками: їм дісталась абсолютно залізна, абсолютно незламна людина, яку можна, напевно, заморити в тюрмі чи можна спробувати заховати від усіх, але будь-яке з цих рішень буде бити по її катах, по її тюремниках, особисто по Путіну, набагато сильніше, ніж просто нарешті здатись і відпустити.

– Марк Фейгін – ще один член вашої команди – в інтерв’ю говорив, що особисто від Путіна залежитиме те, як закінчиться цей процес. Чи справді це так?

– Я переконаний, що єдина людина, яка ухвалює рішення по Савченко – це Путін. Після заяви Слідчого комітету Росії від 9 липня 2014 року про те, що вони зловили вбивцю журналістів, уся система навалилась і почала працювати на цей майбутній показовий процес. Оскільки Україна, спасибі їй за це велике, не віддала Надію на поживу, оскільки вимоги про те, щоб Савченко була звільнена, не припинялись, у якийсь момент ця ситуація дійшла до того, що Путіну поставили запитання. Як тільки Путін на нього відповів, з цього моменту жоден російський чиновник, жоден російський суддя, прокурор, хто завгодно інший, дипломат, не сміє взяти на себе вирішення цієї ситуації. Росія, а це точна інформація, витрачає півмільйона російських рублів (це приблизно вісім тисяч доларів за сьогоднішнім курсом) щодня на те, щоб привозити Надію Савченко до суду й відвозити назад. Ці гроші витрачаються не тому, що так вирішив місцевий керівник у Ростові, а тому що ця справа має статус особистої справи керівника держави – ця формула з 17 століття в Росії не застаріла. Тому я й мої колеги абсолютно переконані, що єдиний спосіб домогтися звільнення Савченко, як і інших українців, із російських в’язниць – це дотиснути конкретно Путіна. Над цим працюють дуже високі інстанції: керівництва таких країн, як США, Німеччина, Франція особисто обговорюють із Путіним цю ситуацію.

– Чи відбуваються переговори про екстрадицію Надії Савченко й інших українських в’язнів до України?

– Переговори йдеть про звільнення Надії як пріоритетного заручника. В сенсі про пріоритетність зараз, мабуть, на одному рівні з нею перебуває Олег Сенцов, а також, з гуманітарної точки зору, Юрій Солошенко. Це також Станіслав Клих, який проходить у справі Миколи Карпюка – двоє підсудних, яких судять у Грозному за те, що нібито 1994 року брали участь у Чеченській війні на боці сепаратистів. Ці дві людини, з тієї небезпеки, яка їм загрожує, напевно зараз мають займати теж якесь пріоритетне місце в цьому списку на обмін. Сьогодні в нього входить понад двадцять осіб. Щодо цих людей таке рішення в рутинному порядку не може бути ухвалене ні в якому вигляді. Воно буде ухвалюватись на вищому рівні. Проблема полягає в тому, що якщо ви ведете переговори про звільнення в форматі «всіх на всіх», це означає, що такі переговори не можуть закінчитись успішно до узгодження останньої людини в цьому списку.

– Чи оскаржуватиме Надія Савченко вирок російського суду?

– Ні, вона не оскаржуватиме рішення. Ми радили їй протилежне. МЗС України просило її про інше, тому що без цього неможливо подати скарги до Європейського суду. Це вкрай важливо не лише для неї, але і для лінії, яку крок за кроком проводить МЗС України. Вона не погоджується із двох причин. По-перше, абсолютно зрозуміло, що до завершення всіх судових інстанцій у Росії Путін не може віддати її без втрати обличчя. Він же нам рік говорив про суд. Як же ж так: якщо він відпустить до вступу вироку в силу. Тому будь-яка подача скарги – це тільки затягування цього терміну. Друге – це те, що в розмовах із американцями я називаю moral dimension, тобто моральний вимір ситуації. Надія вважає вкрай важливим не створити своїми діями враження, що вона довіряє російському суду чи покладає на нього якісь надії. В Росії немає суду, принаймні у її справі. І, подаючи апеляцію, вона погоджувалася б із тим, що вона покладає якісь надії на другу інстанцію. Надій немає, ілюзій ніяких давно вже немає. Це дуже сильний, дуже серйозний меседж. Це не відмова від подачі апеляції, бо людина погоджується зі своїм вироком. Це, якщо хочете, такий плювок в обличчя суду. Ось ваш вирок – заберіть його! Тому я хочу вкотре підкреслити: у політиків, які можуть вплинути на це рішення, вкрай обмежений час. Домовлятись потрібно зараз, до вироку, а не після.

– Ви вважаєте, що українські й російські політики спілкуються один з одним? Домовляються про щось?

– Так, звичайно. Ми знаємо, що такі розмови йдуть, і ми впевнені, виходячи з того, як Путін вів себе попередні рази, що якщо учасники переговорів високого рівня доб’ються від нього особистої обіцянки щодо конкретної дати, Надія чи інші люди будуть звільнені. Можна очікувати обману в якихось інших речах, але дуже важливо домогтися від нього ось цих слів. Будь-які абстрактні обіцянки, фрази «ми розберемося», «ми подумаємо», «не хвилюйтесь, усе буде добре» – вони нічого не значать. Але конкретна фраза Путіна, сказана рівному йому за статусом переговірнику – чи це Меркель, на яку ми покладаємо наші надії, чи це Порошенко, за умови, що буде присутній якийсь зовнішній, виразний гарант цієї розмови, чи буде це Байден або Обама – ця фраза буде ключем до остаточного вирішення питання Надії Савченко. Ми вкрай потребуємо того, щоб така фраза була від Путіна отримана і була ним сказана вже найближчими тижнями.