Чому Путін обмежився Кримом?

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Два роки тому Росія захопила український Крим, підло порушивши міжнародні домовленості. Західні аналітики і так звані російські «націонал-патріоти» ставлять собі просте, але водночас складне питання: чому Володимир Путін обмежився анексією півострова? Маючи в руках «легітимного» президента Віктора Януковича, він міг «розвинути успіх», захопивши території на сході України. Агресивні плани Москви зламали українські добровольці та колективний Захід, серйозного протистояння з яким Путін підсвідомо дуже боїться.

На перший погляд, Кремль міг провернути в Україні щось подібне до того, що російська армія зараз витворяє в Сирії, де нібито законний президент Башар Асад «запросив» російського колегу допомогти у війні проти опозиції. У перші дні після перемоги Революції Гідності в Києві Путін звернувся до Ради Федерації з проханням дати дозвіл на введення військ у нашу країну. Пам'ятаю, як російські шовіністи та інший червоно-коричневий непотріб тріумфували в соціальних мережах, заздалегідь святкуючи перемогу над «недодержавою» Україна. За логікою речей, одночасно з анексією Криму, російська влада могла отримати офіційне «прохання» від Януковича про «допомогу в наведенні конституційного ладу».

Далі – масштабний наступ російської армії аж до Дніпра, повернення «двічі несудимого» президента на танку, розкол України, створення маріонеткової держави – Лівобережжя разом з Кримом. З точки зору російських шовіністів, такий сценарій був найбільш імовірним. І в цьому є певна логіка. Якщо вже в Кремлі реально вважають крах СРСР «геополітичною катастрофою», наслідки якої потрібно виправити, то Путін мав діяти саме так. Тим більше, що в Києві ще не було влади як такої.

Замість цього Кремль зважився на «напівзахід» – відрубав Крим. Діяли як міська шпана: вискочили з-за рогу, вдарили твердим предметом по голові, обчистили «клієнта» – і втекли. Тут немає нічого дивного. Путін хвалився у відомій книзі «Від першої особи», що в підлітковому віці книг не читав, натомість був у вуличних бандах. Там і навчився.

Чому Москва на тлі ейфорії «Кримнаша» не наважилася воювати проти України широким фронтом? Адже спочатку Росія обмежилася відправкою грошей і терористів на Донбас; і тільки коли стало очевидно, що «народним республікам» не протриматися без прямої підтримки, в хід пішла регулярна армія. Але і тут, судячи з військових операцій, метою було зупинити наступ ВСУ, а не розгромити і вже тим паче не «дійти до Києва». Відповідь проста: Путін злякався. Диктаторам завжди властиві параноя і внутрішні сумніви. Навіть таким дрібним і безглуздим, як нинішній господар Кремля. Останні 25 років Москва лізла в бійку тільки з маленькими і слабкими: Чечня, Грузія, Молдавія. Наша країна набагато більша. Кремль ніколи раніше ще не стикався з таким противником.

Уже чую, як жертви російської пропаганди розповідають про «модернізовану російську армію», «переозброєння» та інші реформи, які нібито прокручували під час перебування Дмитра Медведєва президентом Російської Федерації. Дійсно, саме за нього створювали так звані сили спеціальних операцій і ухвалили законодавчі зміни, що дозволяють використовувати війська за межами країни, але це зовсім ні про що не говорить. По-перше, сили спецоперацій не розраховані на утримування окупованих територій. Їх завдання увійти, зробити справу і відразу вийти. Вони подібні до скальпеля, а для широкої війни проти України потрібні, умовно кажучи, багнети і чоботи для контролю над територією.

По-друге, українці – народ упертий. Путін з Медведєвим це прекрасно знають, а потужний добровольчий і волонтерський рух серйозно обламав їхні плани. Створення маріонеткової держави на сході країни супроводжувалося б величезними витратами, партизанщиною, диверсіями. Окуповані території потрібно хоч якось забезпечувати, а Москва не може прогодувати і своїх громадян. Донецькі «руськомирці» їй не потрібні тим більше.

Судячи з кремлівських шарахань, Путін всерйоз боявся, що українська кампанія повторить долю сумнозвісної Зимової війни 1939-1940 років. Сталін з Молотовим теж думали, що закидають фінів шапками, створивши ще одну «радянську республіку». Суомі явно не горіли бажанням ставати частиною Радянського Союзу і так заїхали комуністам по зубах, що в Москві запам'ятали надовго. Нехай фіни в результаті й втратили частину території, але натомість вони зберегли державу і національну честь.

По-третє, такий розвиток подій спричинив би ще більш різкий конфлікт із Заходом. Нинішні санкції (багато в чому косметичні) добивають кволу сировинну економіку Росії. Якби Москва зважилася на вищеописані дії, фінансовий зашморг на шиї путінського режиму затягнули б набагато швидше і жорсткіше. Масштабна війна майже в центрі Європи не залишила б Кремлю жодних шансів проти Заходу. США довелося б озброїти Україну. Пам'ятаєте, як в Кремлі скаженіли тільки від однієї згадки, що Київ може отримати американські протитанкові комплекси Javelin? Там розуміли: таке озброєння не залишить каменя на камені від міфу про «непереможність» російських вояків і їхній нібито професіоналізм.

Офіційна Москва, попри агресивну риторику і показовий антиамериканізм, боїться перегнути палицю у стосунках з Вашингтоном. З одного боку, росіяни трясуть кулаком, а з іншого – російська пропаганда впадає в невимовний захват лише від того, що президент США Барак Обама зволив поговорити з Путіним. У Кремлі бояться, що американці перестануть з ними розмовляти і почнуть мовчки тиснути. Днями кремлівський ватажок настільки зрадів телефонній розмові з Білим домом, що за підсумком записав ціле відеозвернення до нації.

Путіна від самого початку не цікавила якась «Новоросія». Йому потрібний тільки політичний і економічний вплив на нашу країну, щоб Україна і далі залишалася таким собі модернізованим продовженням УРСР. Він захопив Крим, розпалив і підтримує конфлікт на Донбасі заради того, щоб Україна стала «хворою людиною Європи». Жертв має бути не надто багато, щоб санкції не посилили, але і не дуже мало, щоб можна було й надалі розкладати країну зсередини. Ставка робиться на те, що європейцям і американцям «набридне» підтримувати Київ. Ось і весь «хитрий план».

Деякі російські аналітики з-поміж «патріотичної опозиції» постійно дорікають Кремлю, що він «бездарно приєднав» Крим, не змусив Київ підписати беззастережну капітуляцію, не пробиває «сухопутний коридор», не створив «Новоросію» з низки областей України. Тепер «Кримнаш» приречений сидіти без води, електрики, нормального транспортного сполучення. Горезвісний Керченський міст можна чекати хоч до Другого пришестя, а їсти хочеться вже зараз. Панове «ватники», невже ви ще нічого не зрозуміли? Кремлю плювати на ваші фантазії і побажання з високої дзвіниці. У нього інші плани.

Сергій Стельмах, політичний оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції