Доступність посилання

ТОП новини

Кримські записки Автохтонова. Весна, Гурзуф, парк


В один із березневих днів цього року опинився я в Гурзуфі. Незважаючи на похмуру погоду, такими чарами віє від цього містечка, що я просто фізично відчув бажання поділитись цими чарами з тими, хто зараз далеко від Криму і не може прогулятись чудовим парком.

Гурзуфський санаторій, якому і належить відомий парк, виявився закритим, причому буквально. Але нам вдалося вблагати охорону пустити допитливих мандрівників ознайомитися з пам'яткою.

В Україні це був військовий санаторій. Тепер – ось. Що тут сказати – губа не дура!

Чомусь раптом згадалось, як, перечитуючи недавно збірник легенд Криму, я раптом звернув увагу на те, що часто старовинні легенди починаються словами: «Багатьох завойовників бачила наша земля...».

У парку ми зустріли тільки двох співробітників, парочку, яка цілувалась, і неймовірну кількість кішок. Людей немає, не сезон.

Тут добре було б коротко розповісти історію парку, але коротко як раз не вийде. Тому що розповідь про парк – це розповідь про його творців, а про них писати можна роман, і не один. Тому обмежусь довідкою.

Парк Гурзуфського санаторію (або Гурзуфський парк) має площу 12 гектарів. Він був закладений 1808 року, коли цю землю купив Арман Еммануель дю Плессі дюк де Рішельє, граф Широн, герцог де Фронсак. Так-так, той самий нащадок кардинала з «Трьох мушкетерів» і засновник Одеси.

А ось історія санаторію пов'язана з ім'ям не менш легендарної людини, Петра Йоновича Губоніна, який закохався в Гурзуф, і, власне, зробив з покинутого селища, яке не мало жодної інфраструктури, чудовий, навіть за нинішніми мірками, курорт.

Губонін був фантастичною особистістю. Він народився 1828 року кріпаком, а помер 1894 року дворянином і генералом, бо чин дійсного статського радника, отриманий ним за працю на благо Вітчизни, прирівнювався до чину генерал-майора. Збудував у Російській імперії 5 тисяч кілометрів залізниць, кілька і нині діючих великих металургійних і машинобудівних заводів, заснував кілька банків. При цьому якось примудрявся не красти, що в ті часи, втім, казусом не було.

Судячи з нинішнього олігархату, Росія дуже змінилась...

1881 року Губонін придбав колишній маєток Рішельє, заодно скупивши навколишні землі. Після чого почав перетворювати не тільки своє володіння, а й все навколо. Петро Йонович збудував у Гурзуфі фельдшерський пункт, пошту, телеграф, ощадну касу, бібліотеку, магазини, рибний завод, пекарні. На мисі Суук-Су Губонін відкрив грязелікарню, в самому Гурзуфі збудував на свої кошти православну церкву і мечеть. У храмі він і був похований.

Радянська влада, привласнивши все збудоване Губоніним, традиційно віддячила меценату і філантропу. 1932 року останки підприємця і його дружини викинули з могили на території гурзуфської церкви, де вони були поховані, а саму церкву, а заодно і мечеть, знесли.

Неповторний південнобережний стиль – спадщина ще однієї великої людини, архітектора Миколи Петровича Краснова. До речі, 1887 року, коли він став головним архітектором Ялти, йому було всього 23 роки.

А ось потворні і химерні глухі грати на балконах – прикмета нашого часу. Ну не виходить у нас нормальний курорт!

Ось на такому балконі потрібно пити ранкову каву. Саме на такому!

Ну, або на такому.

Що таке оазис можна зрозуміти лише тут, щоправда, для цього потрібно прийти сюди в серпні.

У тіні дерев, у дзюрчанні струмка... Річка Авунда. У раю, виявляється, досить багато лавок.

У таких місцях будь-яка історична ремінісценція натяжкою не буде. Ця будівля дійсно бачила Шаляпіна.

Фонтан «Ніч». Чи то оригінал, чи то авторська копія творіння скульптора Бергера, побаченого Губоніним на Віденській виставці 1898 року. Саму богиню ночі Нікту обіймають її сини Гіпнос і Ерос, у ніг Нікти – Аврора і Геліос (якщо я нічого не наплутав в античній міфології).

На зиму мексиканські агави, що ростуть навколо фонтану, загортають від холоду.

Листочки, приліплені на груди «Купальниці» кимось із відпочивальників (співробітники навряд чи такою цензурою займатимуться) – чіткий індикатор сучасної культури Росії. Це я ще, фотографуючи, прибрав гілочку туї, яку невідомий цінитель моральності присобачив статуї на те саме місце.

А тут уже стійкий соцреалізм – ніби й сучасно, але все що треба, закрите купальником і трусиками.

Загалом у парку безліч скульптур, причому людям, які, хоча б гуляли цими доріжками.

Ось, наприклад, Пушкін, який був тут 1820 року. Парку, по суті, ще не було, але факт залишається фактом, місце дійсно пушкінське.

Є навіть «алея героїв» – п'ять бюстів діячів мистецтва, які бували тут. Леся Українка, наприклад. Ще бюсти Чехова, Горького, Шаляпіна і Маяковського.

Хоча мені більше до душі старовинний мармур. Ось як цей лев, молодший брат алупкінських левів, що з'явився тут у часи володіння парком графом Воронцовим.

Або ось як ця скульптура, теж куплена Губоніним наприкінці 19 століття, фонтан «Рахіль».

«Рахіль» сильно постраждала. Схоже, в неї стріляли – просто так колоною до скульптури з молотком не доберешся. Хто? Фашисти, революційні матроси? Та яка, втім, різниця, ставлення до культури у будь-яких збройних орд не дуже відрізнялось.

Ну і ще, щоб завершити тему скульптури. Яка прекрасна архітектура і яка хазяйська поза у бовдура, що розташувався в тіні оливкових дерев! До речі, єдиний персонаж з паркового пантеону, який в Криму не був жодного разу. Мав рацію мій друг, який стверджував, що поки пам'ятники цьому чудовиську і його рябому учневі будуть стояти на нашій землі – спокою нам не бачити.

Це не Італія, це Крим.

А це теж Крим, тільки радянський. Живий, курилка! При захмарній ціні номера в цьому санаторії такі таблички оновлюються регулярно. Залишається тільки ще ранкову лінійку відновити.

Корпус закритий, курортників немає. Старовинна бронзова ручка, на папірцях роздруківки, де слово «Гурзуфський» написане ще українською.

Алея до моря.

І останнє. Дуже б хотілося, щоб всі кримчани, у кого при перегляді цих фотографій в душі щось відгукнулося, в найближчому майбутньому змогли самі прогулятися алеями цього чудесного парку...

Кирило Автохтонов, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG