Крим перетворився на депресивний півострів – кінорежисер Балаян

Два роки тому, 16 березня 2014 року, в Криму відбувся так званий «референдум». Його організатори тоді заявили, що більшість населення регіону «проголосувала» за відокремлення від України. А вже за кілька днів, 18 березня, у Москві підписали договір про «приєднання Криму і Севастополя до Росії як суб’єкта федерації». Як вказували незалежні спостерігачі, «референдум» проводили не тільки з порушенням міжнародного права, а й Конституцій і України, і Автономної Республіки Крим. Півострів контролювали російські військові з лютого 2014-го, хоча офіційно Кремль це визнав лише за кілька місяців. Міжнародне товариство вважає нелегітимним проведене 16 березня «голосування», а приєднання де-факто Криму до Росії було визнано анексією.

Прихильники відокремлення Криму від України і його «приєднання» до Російської Федерації заявляли напередодні «референдуму», що цей крок призведе до процвітання півострова, фактичні зарплати і пенсії зростуть, курортна зона буде активно розвиватись, безпека Криму зміцниться. Про те, що зараз відбувається у Криму і чи виправдались ці очікування, розповідає режисер-документаліст Валерій Балаян, який мав можливість спостерігати за ситуацією в Криму в дні його анексії 2014 року і зараз.

15 березня 2014 року, за день до «референдуму», Валерій Балаян запитав перехожих у Криму, як вони збираються голосувати, і чому:

– Ви побували в Криму напередодні другої річниці так званого референдуму. Які головні Ваші враження? Чи змінилось якось життя? Який настрій у населення?

– Загальне враження досить сумне. По-перше, я перетинав кордон з боку України. І мене вразило посилення режиму перевірки людей і автотранспорту, яке відбулось останнім часом з російського боку. Ніколи раніше не було такого, щоб був особистий огляд, справжній обшук. Оглядають усе в машині, змушують опускати скло тощо. Людей обшукують повністю не лише металодетекторами, але і промацують кишені. Такого я не бачив ніколи. Кожну людину, яка перетинає кордон, троє перевіряють. Чогось вони бояться, не знаю.

Я був у Сімферополі, в декількох селищах у долині Салгіра, яка переважно заселена татарським населенням. Загальне відчуття – що люди дуже залякані. Всі бояться: бояться розмовляти на будь-які теми, пов'язані з Росією, і «приєднанням» Криму до її складу.

Кадри, які зняв Валерій Балаян 17 березня 2014 року – наступного дня після проведення так званого «референдуму» про входження Криму до складу Росії:

Якісь більш-менш відверті розповіді про те, що відбувається я чув тільки від людей, яких я давно знаю, які мені довіряють: від знайомих по дачі, по моїй колишній квартирі... Загальний настрій досить пригнічений.

Дрібний бізнес, який існував, закрився. Люди кинули все. Тому що, з одного боку, відбувся масовий відтік туристів – повністю два провальних сезони. Просто немає нікого.

З іншого боку, всі, хто займався дрібним бізнесом, пов'язаним з обслуговуванням туристів, скаржаться на те, що «представники Північного Кавказу», які з'явились у досить великій кількості в Криму, беруть все під контроль. Раніше платили данину української міліції. Зараз з одного боку – це російська поліція, з іншого боку – це, ті, кого в Криму називають «чеченці»... Але це представники не лише Чечні, але і Дагестану. Саме вони беруть під контроль весь дрібний бізнес.

Кількість автомашин, які зазвичай паркуються біля будинків і дворів, зменшилася в кілька разів. Видно неозброєним оком, що багато хто залишив Крим.

Дуже шкода пенсіонерів. У Сімферополі більш-менш світло ще подають. А в селищах на Південному березі Криму – там режим десь дві години через дві, чотири через чотири. Через це відключили ліфти у багатоповерхових будинках, а їх багато. Просто щоб люди не застрягали в них. І ось ці нещасні пенсіонери, які залишились, вони змушені підніматись пішки. Це все дуже сумно. Я, щоправда, не був у Севастополі. Може, в Севастополі, як і раніше, інші настрої – це ж «місто російської слави» тощо. Але в тих місцях, де я побував, Крим перестав бути схожим на звичайний живий квітучий край, який я звик бачити протягом 15 років, коли там жив. Зараз це депресивний «регіон російської глибинки». Ось у що він перетворився.

– Якась надія є у тих, хто утримує кримські курорти? Говорять про те, що будуватимуть міст. Може, вони пов'язують із цим якісь надії? Може, вони вважають, що зараз якийсь кризовий момент? Може, вони сподіваються, що ситуація якось зламається?

– Багато людей пов'язують надії зі зведенням Керченського мосту. Сподіваються і на новий енергоміст. Путін обіцяв, що буде начебто наприкінці квітня, до травня запущений новий. Може, запуск енергомосту щось вирішить. Що стосується Керченського мосту. Я розмовляв із жителями Керчі, які живуть там. І вони мені розповідали, що вони бачать, що, дійсно, палі б'ють, що він зводиться. Але всі мають великі сумніви, що міст може бути побудований у названі терміни. А поки цієї переправи немає, залишаються пороми. У лютому-березні дуже сильні вітри якраз у цьому місці, що з'єднує Азовське та Чорне моря. І ці вітри змушують скасовувати рейси кілька разів на тиждень. Зупиняється поромна переправа. І люди цілодобово стоять. Поромна переправа не може вирішити проблему.

Через те, що повна блокада сталася з постачанням українських продуктів, я побачив величезне збіднення асортименту продуктів. Один-два види молока, один-два види кефіру. Причому всі люди скаржаться, що це молоко порошкове, не натуральне. Дуже високі ціни на продукти. В основному це продукція з Краснодара і прилеглих регіонів. Люди відкрито про це не говорять, але відчувається загальне розчарування після всіх обіцянок, які були дані, після всіх надій, які люди покладали на «приєднання» Криму до Росії...

Напередодні «референдуму» була масова кампанія обіцянок про підвищення зарплат, пенсій. Ну, пенсії підвищились, але в стільки ж разів підвищилися і ціни. При тих українських цінах на продукти, які були, ці пенсії були б непогані. А тепер пенсії стали середньоросійськими, але при тих же російських цінах. Це абсолютно інша історія.

– Тобто купівельна спроможність пенсіонерів, які становили значну частину з тих, хто публічно підтримував «приєднання» Криму до Росії, впала?

– Якщо пенсіонер отримував два роки тому 1200 або навіть 2000 гривень, в перерахунку на російські гроші – це було приблизно 5-6 тисяч рублів. При російській пенсії в 10 або навіть 15 тисяч рублів пенсіонери значно виграли б при збереженні українських цін на продукти. І перші місяці, починаючи десь із серпня 2014 року і восени, було дуже непогано в цьому сенсі. Але коли сталася блокада і українські товари взагалі перестали надходити з материка, з боку України, то їх замінили товари російські, з російськими цінами. Літр молока коштує 70-80 рублів, а за України коштував 10 гривень, тобто 30 рублів в перерахунку. Тобто рівень життя пенсіонерів не підвищився, а то й впав навіть. Падіння кількості робочих місць відбулося. Як мені один чоловік сказав, який в Керчі на судномеханічному заводі працював: «Все ріжуть на метал і відвозять. Все, що працювало за України, зараз ріжеться на метал».

– Два роки тому в Криму активно діяли так звані загони «самооборони», які іноді навіть захоплювали владу, іноді під їх прикриттям захоплювалися частини українських військ, які перебували на півострові. Що зараз сталося з цими загонами? Чи помітна десь їхня присутність? Що роблять ці люди зараз?

– Вони зникли з вулиць. Вони впродовж 2014 року там були. Коли було залізничне сполучення, то ми бачили, приїжджаючи на сімферопольський вокзал, як вони зустрічали потяги, дуже уважно оглядали людей, змушували багатьох відкривати багаж тощо. Люди в невизначеній формі, незрозумілому статусі. Вони десь з початку минулого літа просто зникли з вулиць і розчинилися. Їх не стало. З іншого боку, стало зрозуміло інше. Ті, кого називали «самообороною Криму» в період «референдуму», були в основному «казаками» – Кубані і Ставропілля. І були представники збройних сил і спецслужб Росії, які вдавали з себе кримчан. Самих кримчан там було мало.

Я повинен сказати, що «казачий» рух в Криму ще за Януковича став дуже сильно розвиватися. Мій син зі школи прийшов з якимось «посвідченням казачонка». Якісь громади виникли, які використовували російську символіку. Звідки вони взялися, я не розумію. Тепер я думаю, що це була певна свідома політика. Вони позиціонували себе проти татар, які «підступно хочуть захоплювати землі». Ці громади були в кожному невеликому селищі, по кілька десятків людей в них було.

Коли був «референдум», я дуже добре пам'ятаю, «казаки» виставили пікети на дорогах, що ведуть до своїх селищ. Я до них тоді підходив і запитував: що це і проти кого. «Ми будемо зі зброєю в руках захищати наші селища від «бандер», які їдуть», – говорили вони. Загалом, була включена вся ця спецоперація по пропаганді на повну потужність. «Самооборонівці»... Так, я вважаю, що там була частина кримчан. Але я думаю, що там було більше половини людей, які приїхали з Росії, в тому числі під виглядом паломників. Вони потім переодягалися, отримували форму. Ми навіть знаємо тепер – я відео бачив в Керчі – прямо в православних храмах вони отримували обмундирування, форму тощо. Документальні свідчення цього є в інтернеті.

– Наскільки помітно військову присутність у Криму?

– У Криму, куди б ти не поїхав, ти зараз бачиш пересування різних колон військової техніки, військових вантажних машин. Такого ми раніше не бачили. Присутність російських військ відчувається. Пересування дорогами військової техніки, в тому числі танків. Крім того, нещодавно були дуже великі навчання. Я не міг зрозуміти, чому курсують вертольоти у величезній кількості. Це приблизно було тижнів зо два тому, коли з Туреччиною було загострення відносин. І потім я вже дізнався, щоб була раптова перевірка боєготовності тощо. Крим «затоплений» російською присутністю військових. І це дуже відчувається, звичайно.