Степан Гранений
Спеціально для Крим.Реалії
Цього тижня газета «Новый Крым» опублікувала нібито недавно знайдену казку Михайла Євграфовича Салтикова-Щедріна «Вкрай Серйозне Пристосування (ВСП)». Опус опубліковано під рубрикою «Читаємо з розумом», що розкриває задум редакції – під «авторством» нібито великого сатирика «покритикувати» нинішню кримську реальність.
Звісно, опусу «Нового Крыма», газети, що видається корпорацією бізнесменів Бейм під девізом «На славу Росії», до Салтикова-Щедріна дуже далеко. Михайло Євграфович зовсім не прославляв «Гордого Орла», до Росії ставився критично, а до чиновництва й узагалі як антагоніст. Це, звісно, далеко не «Пошехонська старовина», далеко їй до «Історії одного міста», це не «Господа Головльови», не «Губернські нариси» і навіть не «Дрібниці життя». Салтиков-Щедрін, коли критикував, то не боявся це робити, а «Новый Крым», критикуючи, майже вибачається, і при цьому щедро цілує критикованого.
Нібито для відводу очей начальства газета «плутає сліди» і вдається до первісного «камуфляжу»
Нібито для відводу очей начальства газета «плутає сліди» і вдається до первісного «камуфляжу». Вона пише, що «в пилюці й павутинні напівзабутих архівів, буквально днями знаходиться казка Салтикова-Щедріна, яка за життя письменника не публікувалась, і взагалі, якщо зважати на сумний стан рукопису, провалялась півтора століття на затхлих горищах і у вогких підвалах». «Ми ж, очистивши архівну знахідку від слідів недбалого зберігання, маємо намір зараз запропонувати цю казку увазі читачів «Нового Крыма». Вже для кримчан-то тут великих шарад-ребусів явно не буде.
І дійсно – їх немає. «Казка» не під стать Салтикову-Щедріну, дуже проста. Крим виведений в опусі під назвою Маленький Ліс. «І поки Маленький Ліс жив під державним скіпетром Гордого Орла, все в ньому було непогано» – які вже тут шаради-ребуси? Але «Змінюються часи – і якось Гордий Орел, химерами захопившись, зазівався – і Маленький Ліс із-під крила упустив. Став над Лісом жартувати й куражити новий господар – Брехливий Кабан». Ну й так далі. Нерозумно, але шовіністам до вподоби. Чи не в цьому суть. Вона розгортається далі.
«Грім грянув, і Маленький Ліс повернувся під високе крило Гордого Орла, а Брехливий Кабан знову отримав по брудній пиці... стрепенувся й ожив Маленький Ліс!»
Мрія про те, що «Лісом мали керувати й опікуватись саме ті, хто довгі роки пручалися нахабному рохканню брехливого Кабана, а не спритні хамелеони, які переметнулись «під Орла» в останню хвилину», не збулася. «Змінились у лісі вивіски і прапори, копито Кабана замінили всюди орлиним крилом, погнали заїжджих нахабних кабанчиків, але свої всі залишились на тих же місцях! І завела шарманка стару пісню». Автори забули додати – що до того ж завезли нових нахабних кабанчиків, ще більш голодних, ніж колишні.
І ось у лісі створили Вкрай Серйозне Пристосування, або ВПС. Автори самі, мабуть, ще не вирішили – це «держрада» чи «радмін»
І ось у лісі створили Вкрай Серйозне Пристосування, або ВПС. Автори самі, мабуть, ще не вирішили – це «держрада» чи «радмін» – «для контролю над обігом казенних ірисок і барбарисок».
Далі взагалі прозоро й ніякої шаради-ребуса немає: «Головою ВСП поставили наділеного особливою довірою Зайчика, а в допомогу до нього спорядили молодого й діяльного щигля на прізвище Гучноатасов», – тут і розшифровувати нічого, посади щось названі, хоча дієвих «звірів» могли б і прозоріше вибрати, так видно, побоялися. А так образили і Щиглів, і Зайця. Та й Салтикова-Щедріна, він своїх героїв точніше називав.
Але повернення Маленького Лісу під «Гордого Орла», за версією авторів підробки під Салтикова-Щедріна, обернулося справжньою бідою: «Якщо під боком брехливого Кабана така ж точно установа в Лісі обходилась небагатьма силами, то тепер ревізорів-контролерів стало стільки, що начебто можна переконатись: на кожну казенну іриску чи барбариску є своє пильне око!.. ВСП не дуже рвалося до конкретної справи, та й чи могло воно цим плідно займатися, маючи в керівництві своєму фігури доволі випадкові? Той же Гучноатасов, зауважимо, ніколи до того казенних ірисок і барбарисок не перераховував, а прославився на весь Ліс торгівлею журавлинним квасом». Теж не бозна-який ребус і розгадка не викликає труднощів.
При цьому, «як водиться, ВСП голосно славили в «Лісових фанфарах». Цікаво – автори мають на увазі константинівські «Крымские вести» чи аксьонівську «Крымскую газету» разом із новим кримським телебаченням, які славлять і того, й іншого одночасно? І, мало того, «начальство в КСП навіть обзавелося гімном – раніше, до речі, ніж регламентом своєї роботи». А ще забули згадати – святами, пам'ятниками, медалями, орденами, званнями, космічною зарплатою, всілякими почестями, окрім того – віджатим у інших майном, і золотом, вкраденим у банках.
А ось і пародія на дворіччя анексії: «Шум на другий кінець Лісу пройшов, коли діячі ВСП надумали під виглядом якогось семінару відзначити річницю своєї надкорисної діяльності, – який тут семінар? На тиждень суцільний концерт і феєрверк, а не семінар!
А ось і пародія на дворіччя анексії: «Шум на другий кінець Лісу пройшов, коли в не найкращу для лісових мешканців годину... діячі ВСП надумали під виглядом якогось семінару відзначити річницю своєї надкорисної діяльності, – який тут семінар? На тиждень суцільний концерт і феєрверк, а не семінар! – ...У найкращих тавернах і харчевнях Маленького Лісу. Та й не самі, а скликавши колег із усіх Лісів, під високим крилом Гордого Орла існуючих! І при цьому, як кажуть, для звітності писалися одні кошториси та плани, а для реальних розваг зовсім інші. До речі, всі гості, які прибули до Маленького Лісу з інших країв, поїхали додому з подарунками, ось тільки на які іриски й барбариски ті подарунки купувались – велике питання!»
І тут «Новый Крым» вирішив прославити себе улюбленого: «Про витівки ВСП стало відомо газеті «Новий Ліс» – з'явилась публікація, відповіддю на яку стало дружне... мовчання. Потім «Новий Ліс» ще і ще раз привертав увагу влади й лісових жителів до дивацтв у роботі Пристосування. І тиша, відписки – в найкращому випадку...» Чи варто говорити, що жодної критики «помпезного дворіччя» у «Нового Крыма» не було, а був такий же дикий захват, і такі ж фанфари, як і в самому ВСП. Так що газеті правильніше було б називатись «Нові фанфари».
Далі зовсім не цікаво: автор, якийсь Герасим Аполлонський, який вирішив прикинутись Салтиковим-Щедріним, сам визнає, що кінець опусу йому не вдався.
Але ось що характерно: відтепер кримське життя під скіпетром Гордого Орла – це дійсно найбільш плідний матеріал для Салтикова-Щедріна. Можна порадити «Новому Крыму» взагалі не прикидатись Салтиковим-Щедріним, а прямо друкувати його ж власні твори, як то – «Помпадури й помпадурші», «Ведмідь на воєводстві», «Земський діяч», «Ліберал», «Пошехонські реформатори», «Юродиві», «Баран-Непомнящий», «Коняга», «Самовідданий заєць» і багато інших. Це все написано про нинішній Крим. Можна сміливо передруковувати як найактуальніші й свіжі новини. Михайло Євграфович свого часу передбачав весь кримський бедлам під крилом Гордого Орла й завчасно описав усі його «скріпи» для науки нинішнім читачам.
Так що нічого вигадувати не треба. А в самій редакції «Нового Крыма» варто було б роздрукувати великими буквами й усім вивчити напам'ять реальну щедринську казку «Брехливий газетяр і легковірний читач». Користь була б дуже велика.
Степан Гранений, старанний читач казок М. Є. Салтикова-Щедріна
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
