Спеціально для Крим.Реалії
Для багатьох людей зараз у Криму не існує пір року – в березні 2014-го на півострів прийшла зима, яка не закінчилась і досі. І лише сліпі можуть називати її «кримською весною». Весна і літо, казкова кримська осінь більше не приносять їм радості. Адже якщо всі масові зібрання дозволені лише владі, і навіть провладні мітинги на центральній площі міста, раніше вільній, проводять за металевими парканами, з металошукачами і численною охороною, а у дворах ховаються арештантські машини, якщо демонстрації направляють вузьким огородженим коридором, а наприкінці процесії повільно їде автозак, якщо в судах звинувачують невинних, а у в'язницях відбувають покарання інакодумці, якщо до пам'ятників забороняють покладати квіти, якщо проводять обшуки, вилучають книги з бібліотек – це політична зима.
Як мінімум ще дві аналогії приходять на думку, коли порівнюєш історичні паралелі. У 1843-44 роках німецький поет Генріх Гейне написав сатиричну поему «Німеччина. Зимова казка». Автор малює широко узагальнену картину старої Німеччини, сатирично зображує стовпи політичної реакції – прусську монархію, дворянство і воєнщину. Гейне зауважує, як офіційна політика намагається прикрасити страшну дійсність фальшивою піснею під акомпанемент арфи. За Гейне, цією піснею злиденної арфістки говорить та стара убога Німеччина, яку її правителі заколисують легендою про небесні радощі, щоб народ не просив хліба тут, на землі.
Кримські газети і телебачення, які убогими мазками малюють «щастя кримчан від повернення в рідну гавань», приховують справжні проблеми
Таку роль зараз виконують кримські газети і телебачення, які убогими мазками малюють «щастя кримчан від повернення в рідну гавань», приховуючи справжні проблеми: національну нерівність, русифікацію, поліцейську державу, дискримінацію за національною ознакою, боротьбу з інакомисленням, економічну кризу – всі вони породжені анексією. Гейне повстане проти німецьких політиканів, які прагнуть до відродження «німецької імперії», покликаної продовжити традиції «Священної Римської імперії німецької нації». Він викриває глибоку реакційність імперії як способу державного устрою і прославляє свободу громадян, якої вони неодмінно досягнуть.
Друга аналогія. В зиму 1935-36 років казку Гейне у своїй статті «Німеччина. Зимова казка» згадав Ліон Фейхтвангер, який не прийняв фашистський режим, встановлений у Німеччині 1933 року, і який емігрував до Парижа. Порівнюючи фашистську дійсність із враженнями Гейне сто років тому, він приходить до висновку, що, порівняно з фашизмом 30-х років, імперський режим був «втіленням людяності». Точно так само охранка і посилання Російської імперії, що переслідували більшовиків, були «втіленням людяності», порівняно зі сталінським режимом у «Радянській Росії», з її тюрмами і концтаборами 30-х років ХХ століття.
Мустафа Джемілєв стверджує, що умови політичних в'язнів у тюрмах російської окупаційної влади в Криму набагато гірші, ніж були за часів СРСР. «Я маю можливість розмовляти з тими ув'язненими, які зараз перебувають у в'язниці в Сімферополі. Вони говорять про нинішнє утримання там, що радянські в'язниці, порівняно з нинішніми, здаються піонерськими таборами. Там більш жорстко, більш беззаконно, ніж, скажімо, за радянської влади було. Хоча радянські в'язниці і табори взагалі на весь світ славились своїм беззаконням. Зараз ще більше беззаконня», – підкреслив він.
І в статті Фейхтвангера слова про Німеччину 30-х років – це також є і характеристика нинішнього Криму, а якщо ширше, то і всієї нинішньої Росії. «Як же виглядає Німеччина тепер, у цю третю фашистську зиму? У цій країні, де раніше слова «людяність» і «розум» вважали вищими поняттями (згадаємо тут твори геніальних російських філософів і письменників! – авт.), де багато наводили прикладів людяності і розуму, зараз тішаться варварським вбивством жінок; огидні катування беззахисних людей влаштовують відкрито і перетворюють на видовище. Народ, який першим проголосив рівність усіх, хто має вигляд людини, змушений тепер заперечувати це рівність і будувати свої закони, все своє життя на абсурдному вченні про нерівність людей, що представляє помісь збоченої зоології та бюрократизму. При цьому на чолі держави стоять люди, які мають лікарське свідоцтво про те, що вони не в змозі вести свої справи в силу розумової неповноцінності».
Як багато загальних закономірностей у всіх диктаторських режимів, і одна з них – тотальна брехня
Як багато загальних закономірностей у всіх диктаторських режимів, і одна з них – тотальна брехня. Втім, здається, Володимир Путін захоплюється талантом Геббельса, який стверджував, що чим неймовірніша брехня, тим легше в неї вірить населення. І ось доказ від Фейхтвангера: «Багато німців, більшість, змушені прикидатись дурнями, брехати; день за днем правителі Німеччини вимагають від своїх підданих, щоб вони брехали і брехали ... Ця Німеччина зробила своїм божеством людини, чиї розумові здібності сильно поступаються рівню середнього німця, великому німецькому народові, сприйняв обрані творіння своїх мислителів, цього народу нав'язують зараз як Біблію його книгу «Моя боротьба». Це точна аналогія для сучасної Росії і присвоєного нею Криму.
Фейхтвангер пише, що «багато німців скаржаться, що генерали, поміщики і магнати промисловості за допомогою фашистів відкинули нас у середньовіччя. Це не вірно. Фашисти відкинули Німеччину до варварських часів, коли люди об'єднувались в орди, щоб нападати один на одного, бо кожна орда вважала себе кращою від іншої. Третя імперія нинішньою зимою являє собою єдиний величезний військовий завод, величезний розплідник рабів. Усі її надії зосереджені на тому, щоб вдався розбійницький похід на Схід, похід, у підготовку якого вкладені всі сили країни». Хіба «перші особи» нинішньої Росії і Криму сьогодні не так оспівують культ сили, як в 30-х роках Німеччина? Хіба в Росії і в Криму не процвітає культ війни і насильства однієї нації над іншими, коли забороняються їхні виборні органи, їх символіка, їх культура, їх пам'ятники і храми?
Хіба в Росії і в Криму не процвітає культ війни і насильства однієї нації над іншими, коли забороняються їх виборні органи, їх символіка, їх культура, їхні пам'ятники і храми?
Ні Гейне, ні Фейхтвангер не вважають ці похмурі періоди в історії Німеччини неминучими, точно так само як не є закономірним і нинішній етап у розвитку Росії і Криму, який потрапив до неї в полон. Він пояснюється виключно невиправдано амбітними і злочинними рисами нинішніх правителів.
Фейхтвангер пише, що завдання мислителів – зобразити моральний і інтелектуальний рівень цих правителів. Дуже важливо, щоб народ знав, кого можна допускати до влади. «Зобразити хоч би триголового Цербера, який охороняє цю Німеччину! Що за тріумвірат! Оголошений рятівником Німеччини міщанин – породження рейхсверу, про що він сам не відає, людина без яких би то не було слідів освіченості і духовності, шанований як бог, будь-яке слово якого сприймається як еманація вищого розуму. По праву руку від нього порожній авантюрист, брезклий, озвірілий, який вбирається в тисячі мішурних форм, щоб прикрити своє убозтво. Ліворуч – фізично і духовно убогий писака (ось вам і Геббельс – авт.), який вважає себе героєм і поганить усе справді велике нашої епохи. І цей тріумвірат, убогий фізично і духовно, корчить із себе представників «раси панів». А ще десять років тому народ цей був воістину високоцивілізований».
Але всім нам, українцям, змушеним воювати на Донбасі, кримчанам, вигнаним зі своїх будинків або заточеним російськими терористами в катівні за фальшивими звинуваченнями в екстремізмі, не слід втрачати оптимізму – третя фашистська зима буде останньою. Фейхтвангер зараз підбадьорює нас: «Поліфем ж і Голіаф залишаються персонажами фарсу, скільки б шкоди вони не накоїли. Третя імперія завдала мені багато зла, багато моїх друзів вбито, заточено в тюрму, у мене відібрали все, що я мав, багато цінної для мене роботи знищено. І все ж, коли я згадую про обставини, які супроводжують усі ці насильства, про те, якими неймовірно бюрократичними способами вони проводились у життя і якими незграбними софізмами обґрунтовувались, я часто сміюсь. Уся нечувана брехня фашистської пропаганди і біблії «вождя» збуджує, зрештою, незважаючи на все зло, яке вони заподіяли, більше сміху, ніж обурення... І в недалекому майбутньому про «тисячолітню імперію» фашистів будуть згадувати не лише з огидою, але і з нестримним сміхом». І це попереднє повідомлення великого письменника здійснилось. Така ж доля чекає і на «тисячолітню Росію» з її сакральними «скріпами». Вся попередня історія, все розумне людство нам у допомогу.
Денис Опанасюк, кримський політолог
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
