Не погрішу проти істини, якщо скажу, що маленьке гірське село Ходжа-Сала (поселення паломників) Бахчисарайського району майже ідеально підійде для любителів різних видів туризму – зеленого чи пак сільського, гірського, історичного, паломницького тощо. Ба повною мірою може слугувати їм таким собі базовим табором, де і зігріють, і нагодують, і відвезуть із вітерцем, куди конче потрібно. Таке спадає на думку відразу, коли потрапляєш у це привабливе місце під самим плато гори-останця Баба-Даг (батько-гора). Того самого, де чи не найкраще збереглось найбільше у Криму печерне середньовічне місто Мангуп-Кале.
Мальовничі краєвиди, що не можуть не зачаровувати приїжджих городян, оточують Ходжа-Сала зусібіч: сам Мангуп з його скельними виступами-мисами, сфінкси (Узун-Тарла) Каралезької долини.
У тутешні природні туристичні принади гармонійно «вписалась» і рукотворна – став, що живиться водами річки Бистрянки, лівої притоки Бельбеку. На дні ставу, як стверджують історики, залишились руїни середньовічного поселення з великою базилікою. Вони добре проглядаються в літню засушливу пору, коли став сильно міліє. Не відомо тільки, чи багатий сільський став на рибу, хоча людей із вудочками не тільки у вихідні тут не бракує. Як і гурманів, які віддають перевагу приготовленому власноруч просто неба.
Ще однією рукотворною дивовижею села, безумовно, стала фігура «мангупського хлопчика».
Точніше – напіврукотворною, бо спочатку упродовж багатьох тисячоліть над масивним валуном край села, схоже, добряче попрацювала сама природа. А далі, років двадцять тому, як розповів один із місцевих жителів, скульптор-любитель із Сімферополя, котрий надав вапняковій породі правдоподібних «дитячих» обрисів. Відтоді фігура за заднім двором сільського кафе почала потроху обростати ще й усілякими легендами. Приміром, такою.
Мангупський хлопчик, начебто, не хто інший як останній принц князівства Феодоро. У 1475 році не захотів здаватися в полон турецькому султану, тому кинувся в прірву з міського муру. Відтоді примарну фігурку принца, начебто, можна побачити в місячному світлі. Подейкують, відвести від неї погляд практично неможливо. Відтак хлопчик веде подорожніх за собою крутими скелями. І веде у повній темряві, з каменя на камінь, поки його супутник не зірветься з обриву… Хай там як, а сьогодні дотик до «мангупського хлопчика» перетворився для туристів на своєрідний ритуал. Тобто перш ніж вирушити на той же Мангуп, потрібно таким чином «хлопчика» задобрити. Це гарантує повернення групи з походу живою і неушкодженою.
Зручно прямувати із Ходжа-Сала і до більш віддалених пам’яток історії та архітектури. Наприклад, печерного міста Ескі-Кермен (до нього приблизно 3 кілометри), а ще руїн замка Киз-Куле, печерних монастирів Шулдан і Челтер, Сюйренської фортеці. Туди із села можна дістатись на конверсійному БРДМі (броньованій розвідувально-дозорній машині).
Чи ж верхи на коні, на якому кожен охочий може просто покататись навколо ставка.
Туристичний розквіт, як, власне, саме відродження Ходжа-Сала припав на початок 90-х років минулого століття, коли масово стали повертатись на свою історичну батьківщину репатріанти – кримські татари. Із часом виросли в обрамленій з обох боків гірським пасмом долині Джан-Дере затишні гостьові будиночки, сучасні міні-готелі, почали відроджуватись народні ремесла. Дещо із робіт місцевих гончарів можна побачити і, звісно ж, придбати на місцевому риночку.
Один із його продавців Енвер стверджував, що нині з туристами і відповідно клієнтами на його унікальний товар усе гаразд. Мовляв, із року в рік їхня кількість, попри все, зростає. Однак реально черги біля його ятки з колоритним крамом того дня все ж таки не спостерігалось.
«Туристів за два останні роки дещо поменшало, – змушений визнати ще один мій співрозмовник Ридван Абдурахманов, – зараз до нас на вихідні переважно приїжджають із Севастополя, Сімферополя, Бахчисарая».
У Ходжа-Сала лише одна вулиця, і живуть тут 53 людини (за даними 2014 року). Із висоти пташиного польоту вулиця схожа на правильну латинську літеру J і названа на честь Евлія Челебі – відомого османського мандрівника ХVII сторіччя.
Саме Челебі в 1667 році вперше дав повний опис цього населеного пункту під Мангупом: «Це село між двох голих скель у долині, якою тече жива вода; з одною мечеттю, однією банею, зі 100 мусульманськими будинками, критими черепицею, із садами і виноградниками».
Максим Романов, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
