Спеціально для Крим.Реалії
Дедалі виразніше вимальовується місія, яку відводять «оперативно» створеному Кримському федеральному округу кремлівські начальники. Скидається на те, що вона й близько не буде мати нічого спільного з «Кремнієвою долиною», про яку попервах розмірковували місцеві і приїжджі манілови. Сумнівною виглядає також, приміром, перспектива перетворення сонячного півострова на край садів і виноградників навіть за «мудрими» компартійними постановами півстолітньої давнини, про що, між іншим, чи то всерйоз, чи то жартома не так давно висловися тутешній міністр сільського господарства з дипломом офіцера-зенітника Андрій Григоренко.
Натомість місія реанімації за хрестоматійними радянськими стандартами військово-промислового комплексу (ВПК), що наразі нараховує близько 30 підприємств, і поготів зміцнення «південного форпосту», себто повернення до всебічної мілітаризації півострова періоду начебто давно забутої «холодної війни», цілком здійсненна. Власне, саме з останнього і почались і продовжуються всі російські нововведення. І передовсім заради них, точніше – військових об’єктів і гарнізонів – так поспішали із запуском останньої гілки енергомосту з Кубані, хоча у раніше заявлені терміни, до травневих свят, все ж не вклались.
Місія повернення до всебічної мілітаризації півострова періоду начебто давно забутої «холодної війни» цілком здійсненна
Варто згадати, що найближчим перспективам кримського ВПК як пріоритетній галузі економіки було присвячене спеціальне засідання Морської колегії, яке відбулося на початку минулого місяця у Севастополі під головування російського віце-прем’єра Дмитра Рогозіна. Утім, присутній на засіданні представник президента в Криму Олег Белавецев не відкрив Америки, пояснивши РІА Крим важливість цього заходу: «Це обумовлено необхідністю зміцнення національної безпеки в умовах зростання зовнішніх загроз і санкцій, наявністю на півострові посиленого угруповання військ міноборони РФ, особливим географічним і геополітичним розташуванням південного форпосту Росії, а також історично сформованою пріоритетною галуззю, що істотно впливає на зростання економіки федерального округу».
Дмитро Рогозін натомість наголосив, що формується нова програма озброєння до 2020 року. А після 2020 року передбачається вивільнення виробничих потужностей найбільших військових верфей і завантаження їх виробництвом цивільної морської і річкової техніки. «Тому я прямо забороняю виводити з країни вигідні суднобудівні замовлення (вартістю понад 1 млрд рублів – авт.) Більше нагадувати не буду», – попередив Дмитро Рогозін.
Передовсім заради них – військових об’єктів і гарнізонів – так поспішали із запуском останньої гілки енергомосту з Кубані
Окрім того, на Морській колегії обговорювали інші нагальні питання, а саме: «Про реалізацію національної морської політики в Чорному і Азовському морях», «Про хід виконання рішень Морської колегії при уряді Російської Федерації щодо забезпечення транспортної доступності півострова Крим», «Про формування міжнародного правового режиму Чорного та Азовського морів, порядку використання водних біологічних ресурсів, розвідки і експлуатації родовищ вуглеводнів, прокладки і експлуатації підводних трубопроводів».
10 травня задля підтвердження намічених планів і намірів стосовно ВПК російські урядовці разом із кримськими керівниками і командуванням Чорноморського флоту «освятили» своєю присутністю урочисте закладання малого ракетного корабля «Шторм» проекту 22800 на суднобудівному заводі «Море» в селищі Приморське поблизу Феодосії. У радянські часи, нагадаю, на цьому підприємстві збирали справді унікальні кораблі на повітряній подушці, призначені для оперативного перекидання підрозділів морської піхоти з метою захоплення плацдармів і стратегічних об’єктів. До 1997 року, тобто до остаточного розподілу майна й озброєння ЧФ між Російською Федерацією і Україною, дивізіон таких кораблів зі складу Кримської військово-морської бази дислокувався на озері Донузлав.
Чому «Морю» забракло наснаги знову взятись за минулі «подушкові» проекти, ані його керівник, ані представники інвестора і водночас головного акціонера – санкт-петербурзької компанії «Пелла» – на самому заході не уточняли. Пізніше, в ефірі радіо «Супутник у Криму», директор заводу Олег Зачиняєв розповів, що контракти на інші перспективні замовлення укладені до кінця 2020 року. Щоправда, глибока модернізація «Моря», щоб виконати ці замовлення, ще не проведена. «Наразі на заводі працюють 676 осіб, з них 181 робітник. З нового року ми прийняли на роботу 117 осіб. Ці цифри вже говорять про те, що завод почав дихати. Практично 99% працівників – це жителі Приморського і Феодосії. Багато з них повернулися з материка, у зв'язку з тим, що завод почав працювати», – випромінював оптимізм директор.
У зв’язку з розширенням виробництва в рамках того ж таки держоборонзамовлення планує збільшити персонал і Севастопольський суднобудівний завод, який до «націоналізації» у 2015 році був власністю нинішнього українського президента Петра Порошенка. Відтепер підприємство – філія російського Центру судноремонту «Зірочка». Минулої осені завод отримав перше замовлення від ЧФ на обробку і фарбування корпусу новітнього дизель-електричного підводного човна «Новоросійськ» проекту 636.3.
Торік «Фіолент» почав виробляти високоточні кутові датчики для сучасних російських танків Т-14 на базі платформи «Армат». І навіть встиг вже отримати подяку
А першим із кримських підприємства, так чи інакше пов’язаних із ВПК ще з радянських часів, заходилось торувати стежку інтеграції «в єдиний економічний простір» Росії відоме сімферопольське АТ «Фіолент» на чолі з незмінним упродовж останніх трьох десятиліть директором, Героєм України Олександром Баталіним. Одначе не задля розширення асортименту продукції, так би мовити, конверсійної лінійки, зокрема, електродрелей, міксерів, «болгарок», що мають чималий попит (хоча справжні професіонали все ж віддають перевагу більш надійним світовим брендам). А щоб згадати благословенне минуле, практично долучившись до гарантованого державного замовлення в інтересах російського оборонного відомства. Торік «Фіолент» почав виробляти високоточні кутові датчики для сучасних російських танків Т-14 на базі платформи «Армат». І навіть встиг вже отримати подяку за якісне і своєчасне виконання замовлення від виробника танка – нижньотагільського підприємства «Уралвагонзавод».
Для бюджетних структур, як і для пересічних громадян загалом, все так обнадійливо розпочиналось. Але з часом обіцянки почали «худнути»
Так само торік «вписалось» у структуру російського ВПК Феодосійське державне підприємство «Науково-дослідний інститут аеропружних систем». Портфель замовлень, різноманітних парашутних систем, від МНС і низки російських холдингів становив тоді близько 60 млн рублів. У 2016 році підприємство, як повідомив Кримінформу його головний інженер Валерій Єлсаков, планує збільшити обсяг виробництва вдвічі
Наскільки довго проливатиметься над кримською оборонкою цей благодатний «бюджетний дощ», звісно ж, покаже час. Певніше – економічна спроможність Росії й надалі, по суті, дотувати нове територіальне «придбання», перетворюючи його на одну велику військову базу, самодостатній гарнізон. Де всі – вояки і цивільна обслуга – мобілізовані й вмотивовані перед лицем свідомо вигаданих і створених їхнім кремлівським начальством загроз. Прикметно, що для бюджетних структур, як і для пересічних громадян загалом, теж все так само обнадійливо розпочиналось. Але з часом, «на марші», обіцянки почати потроху почали якось «худнути».
Степан Шляхов, військовий експерт
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
