Доступність посилання

Чума і корупція. Севастопольське повстання 1830 року


Карло Боссолі. Загальний вигляд Севастополя, 1856 рік

Спеціально для Крим.Реалії

Роки перебування Криму під покровом двоголового орла Російської імперії аж ніяк не були часом «тиші, гладі та Божої благодаті». Поразка Петербурга в Кримській війні – факт, відомий усім. Ганебна політика витіснення з півострова кримських татар довго замовчувалася, але стала активно досліджуватися в останні роки. Настав час висвітлити і повстання місцевих жителів проти влади, головне з яких відбулося в Севастополі в червні 1830 року.

Почалося все з того, що в травні 1828 року, одразу після початку чергової російсько-турецької війни, в імперській армії спалахнула пошесть чуми. Щоб хвороба не вийшла за межі військових баз, в Севастополі в червні наступного року був запроваджений карантин, якого зазнали всі його жителі без розбору. Внаслідок карантину настав голод, пишно роквітли спекуляція, зловживання флотських інтендантів і корупція в середовищі чиновників.

Місто перетворилося на суцільну в'язницю, голод став звичним явищем. Каторжний режим тривав два з гаком місяці

Випадків інфікування власне чумою так і не виявили, проте всіх «підозрілих» негайно поміщали в порожні казарми і на списані кораблі, де вони масово гинули від голоду, холоду і нелюдського ставлення. 10 березня 1830 року з'явилося «загальне оточення», ніхто з жителів не міг покинути Севастополь. Місто перетворилося на суцільну в'язницю, голод став звичним явищем. Каторжний режим тривав два з гаком місяці. 27 травня того ж року карантин був скасований в усьому місті за винятком найбіднішого району – Корабельної слобідки, де оточення залишили ще на три тижні.

У відповідь населення вийшло на вулиці з протестом. Військовий губернатор міста Микола Столипін направив для переговорів з демонстрантами протопопа Гавриїла Софронія. На вмовляння священика народ відповідав:

«Чи довго ще будуть нас мучити і морити? Ми всі здорові і понад півтора місяця перебуваємо в карантинному стані по домівках своїх: будинки наші окурені, ми і родини наші очищені. Нас оголили, купали під час холоду в морській воді. Незабаром спливе рік відтоді, як замкнене місто – і дружини наші, а також вдови померлих і вбитих матросів, з дітьми своїми, залишаються в місті без заробітків; всі взагалі сиділи всю зиму в холодних оселях, не мали їжі, все, що було у домівках дерев'яного, спалили; плаття своє, худобу і все, що мали, продали і купували хліб, води також потребували, коли сиділи в карантині по домівках більше ста днів, бо нас не випускали з будинків, і ми очікували, коли нам дадуть воду. Залишившись без дров, чимало їли саму муку, розведену з водою. Карантинні чиновники або комісія давали нам борошно таке, що ми не могли їсти...»

Оскільки оточення так і не зняли, на Корабельній слобідці почалася підготовка до повстання. Жителі організували вартову охорону, щоб дати відсіч військам. Були сформовані три збройні групи.

Увечері 3 червня 1830 року в місті були розставлені війська, «щоб не допустити з'єднання заколотників», будинок губернатора узяли під охорону.

Від усіх вищих чиновників і офіцерів, які потрапили до севастопольців у руки, вони вимагали розписок в тому, що в місті немає чуми, а режим карантину – безпідставний

У відповідь озброєні жителі Артилерійської та Корабельної слободок, а також матроси і працівники з військових екіпажів, які приєдналися до них, атакували будинок губернатора Столипіна, адміралтейство і зайняли міський собор. Повстанці вимагали повного скасування карантину і покарання чиновників і офіцерів за зловживання.

Будинок Столипіна захистити не вдалося, сам губернатор був убитий бунтівниками. Після основні сили повстанців рушили до казарм флотських екіпажів. Офіцери вимагали від матросів покори, але безрезультатно. Як тільки народ з'явився біля воріт казарм, матроси зламали збройові кімнати і приєдналися до повсталих.

Від усіх вищих чиновників і офіцерів, які потрапили до севастопольців у руки, вони вимагали розписок в тому, що в місті немає чуми, а режим карантину – безпідставний. Такі документи були отримані у міського голови Василя Носова, спекулянта і шахрая, а також коменданта міста Андрія Турчанінова.

«1830 року, червня 3 числа, ми, що нижче підписалися, даємо цю розписку жителям міста Севастополя в тому, що в місті Севастополі не було чуми і немає, в підтвердження чого підписуємося. Контр-адмірал Скаловський. Комендант генерал-лейтенант Турчанінов».

(Далі буде)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не конце відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG