Спеціально для Крим.Реалії
Окупаційний прокурор Криму Наталія Поклонська з обуренням відреагувала на заклик помічника генерального секретаря ООН із прав людини Івана Шимоновича до Верховного Суду Росії про скасування заборони Меджлісу кримськотатарського народу. На думку Поклонської, кримський суд ухвалив єдине можливе рішення – і його лише підтверджує «антиросійська діяльність» лідерів забороненої «громадської організації».
Уже сама ця заява Поклонської демонструє всю глибину юридичної кваліфікації одіозної колабораціоністки. Прокурор – якщо він насправді прокурор, а не представник репресивної окупаційної структури, – не може називати рішення суду «єдино можливим». Суд на те й суд, щоб мати можливість прийняти точку зору як обвинувачення, так і захисту. Меджліс – це не «громадська організація», яку можна замінити своєю, підконтрольною Аксьонову й іншому непотребу з «Єдиної Росії», це представницький орган кримськотатарського народу. Саме тому за нього, між іншим, заступаються в ООН. Трибуну цієї організації неодноразово надавали лідерам структур, визнаних легітимними представниками своїх народів. Минали роки – і ці лідери ставали головами нових держав, що тільки підтверджувало правильність вибору міжнародної спільноти. І ми з вами обов'язково доживемо до часу, коли учасники Генеральної Асамблеї ООН слухатимуть виступ Мустафи Джемілєва чи Рефата Чубарова, а Наталія Поклонська отримає можливість подивитись цей виступ у прямому ефірі прямо в колонії для особливо небезпечних злочинців, де вона відсиджуватиме свій термін.
Зрозуміло, що Верховний Суд Росії не прислухається до звернення помічника Генерального секретаря ООН і не скасує заборону на діяльність Меджлісу. Рішення про його заборону ухвалював не якийсь там кримський суд, а особисто Путін. І для того, щоб Меджліс знову отримав нормальні можливості для роботи, необхідно домогтись демонтажу чинного в Росії політичного режиму і звільнити Крим від окупантів та їхніх посібників. Але факт, що заборона Меджлісу вже стала для Москви серйозною міжнародною проблемою – причому аж ніяк не тільки у відносинах із Заходом, а й зі світовою спільнотою в цілому. До того ж ця заборона ще раз підкреслила, що ні про яке «повернення Криму до рідної гавані» не було і згадки – а була нахабна окупація, після якої розпочалась не менш нахабна колонізація. І новоявлені імперіалісти ставляться до корінних жителів окупованого півострова, як років 400 тому якісь конквістадори ставились до тубільців. Це ставлення, до речі, було направлено й на позбавлення людей, які живуть на підкореній землі, власного голосу. Чому ж ми повинні дивуватися тому, що країна, яка поринула в Середньовіччя, поширює темряву навколо себе?
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
