Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Росія вступає в новий період формування ідеології угодовства і мовчазного божевілля. В принципі, цей період триває вже 99 років, а зараз він якісно змінюється і технологічно вдосконалюється. За радянських часів було складно уявити, щоб газета «Правда» чи радянське радіо повідомляло, наприклад, про те, що «приєднання радянських республік до СРСР» було не «добровільним», а примусовим, у результаті захоплення, окупації й насильницького примусу жити в «братній сім'ї народів». Якби хто посмів сказати про це вголос, то опинився б у ГУЛАГу надовго, а то й був би притягнутий «з усією строгістю закону» до розстрілу. Тепер – інші часи.

Читаю новину: «Пермський крайовий суд уперше в регіональній практиці виніс вирок у кримінальній справі про реабілітацію нацизму (ч. 1 ст. 354.1 КК РФ). Житель Пермі Володимир Лузгін визнаний винним у публічному запереченні фактів, установлених вироком Міжнародного військового трибуналу для суду й покарання головних військових злочинців європейських країн «осі», й у поширенні неправдивих відомостей про діяльність СРСР у роки Другої світової війни».

Склад злочину пермяка очевидний – він посмів за допомогою перепосту, тобто використання чужої думки, поширювати інформацію, якої офіційно не існує. Немає в російських підручниках історії того факту, що після підписання пакту Молотова-Ріббентропа двома державами, Німеччиною та СРСР, розпочався розділ Польщі. Тобто, факт пакту є, від нього нікуди не дінешся, але злочином це в Росії не вважається. Доводи прокуратури, що звинувачує пермяка Лузгіна вражають – виявляється, цього факту немає в матеріалах Нюрнберзького трибуналу, який засудив злочини нацистської Німеччини.

Немає в російських підручниках історії того факту, що після підписання пакту Молотова-Ріббентропа розпочався розділ Польщі. Факт пакту є, але злочином це в Росії не вважається

Навряд чи прокурор знає про історію створення Міжнародного трибуналу, а якщо і знає, то явно кривить душею й виконує виключно політичне замовлення, вважаючи, що російська людина не має права читати, а головне – думати. Статтю Володимир Лузгін розмістив на особистій сторінці «ВКонтакте» 24 грудня 2014 року. З цього часу її встигли переглянути 20 осіб. Тобто, за версією прокуратури, злочин очевидний – аж 20 людей прочитали те, що суперечить офіційній версії злочинів часів Другої світової війни.

В іншій країні ця історія навряд чи могла бути, хоча б через те, що раз у Конституції написано про свободу слова, то вона має бути. І ніхто не може протидіяти людині в його бажанні читати, писати й думати. Крім Росії, де в останні 16 років сформувалась державна інформаційна політика, викладена в дивному документі під назвою Доктрина інформаційної безпеки. Ще у вересні 2000 року Путін наказав росіянам думати так, як хоче держава, яку він очолює. І, як жартували його попередники, «крок ліворуч, крок праворуч – розстріл».

Якийсь міжнародний процес як форма покарання Німеччини був задуманий Сталіним ще 1942 року, в заяві Радянського уряду від 14 жовтня 1942-го «Про відповідальність гітлерівських загарбників і їхніх спільників за злочини, вчинені ними в окупованих країнах Європи». 1 листопада 1943 року був підписаний Секретний протокол Московської конференції Міністрів закордонних справ СРСР, США й Великобританії, 18-м пунктом якого була «Декларація про відповідальність гітлерівців за здійснювані звірства». 2 листопада «Декларація» була опублікована в газеті «Правда» за підписом Рузвельта, Сталіна й Черчилля. У ній, зокрема, йшлось: «Ця декларація не зачіпає питання про головних злочинців, злочини яких не пов'язані з певним географічним місцем і які будуть покарані спільним рішенням урядів союзників».

Говорили виключно про злочини Німеччини й ні слова – про злочини СРСР

У лютому 1945 року під час Кримської конференції керівників трьох союзних держав – СРСР, США і Великої Британії – прем'єр-міністр Великої Британії Черчилль сказав, «що найкраще було б розстріляти головних злочинців, як тільки вони будуть спіймані». Матеріали цієї конференції свідчать про різні позиції Сталіна, Рузвельта й Черчилля. Але ні 1942 року, ні 1943-го, ні на Кримській конференції не йшлось про всі злочини, вчинені під час війни. Справді, було б смішно почути, щоб Сталін запропонував посадити на лаву підсудних самого себе, за той самий Пакт Молотова-Ріббентропа й за тісні контакти, вітальні телеграми, люб'язності, якими обмінювалися Сталін і Гітлер, Молотов і Ріббентроп, радянські воєначальники, які готували в декількох школах німецьких льотчиків, танкістів і фахівців із хімічної зброї.

До речі, від кожної країни союзників були по одному-два обвинувачі, від радянської сторони їх було кілька – Роман Руденко, Юрій Покровський, Микола Зоря, Дмитро Карєв, Лев Смирнов, Лев Шейнін. Чи могло б у тій ситуації звинувачення побудувати свою роботу на матеріалах, наприклад, розстрілу польських військовослужбовців у Катині, про що тоді говорили тільки як про злочин нацистів, але не більшовиків – чекістів і командування Червоної армії? Звісно, ні, з 1942 до 1945 року і до кінця Нюрнберзького процесу в листопаді 1946 року говорили виключно про злочини Німеччини й ні слова – про злочини СРСР. Зі списку тем звинувачення три називалися так: «Напад на Польщу», «Агресивна війна проти всього світу (1939-1945)», «Вторгнення Німеччини на територію СРСР в порушення пакту про ненапад від 23 серпня 1939 року», коли була можливість хоча б непрямої причетності СРСР до подій початку Другої світової війни.

Тобто, факт початку війни 1939 року був визнаний, захоплення Польщі – теж, але не Радянським Союзом, а виключно Німеччиною. Ніби й не було поїздок Ріббентропа до Москви, а Молотова – до Берліну, як ніби не було люб'язної зустрічі Молотова з Гітлером, і вже зовсім «не було» спільних парадів військових підрозділів радянської армії та військ Вермахту в Любліні та Бресті. Це потім, уже після розвалу СРСР, стало відомо про численні злочини – про те, як радянські воєначальники грабували музеї на «звільнених» територіях, про численні факти зґвалтувань не тільки німкень, а й інших «звільнених» народів. Нюрнберзький процес закінчився 1 жовтня 1946 року, а в переліку злочинів було написано – «Германізація окупованих територій», а після 1946 року, коли розпочалась совєтізація захоплених Радянським Союзом території Східної й Центральної Європи, в матеріалах Нюрнберзького процесу не було.

Путін із захватом відтворює радянську систему, коли у громадській думці є лише одна точка зору, що виходить від вождя

Нацистські злочинці, якщо вони не наклали на себе руки, були засуджені до смертної кари й різних термінів ув'язнення, кілька людей – Ганс Фриче, Франц фон Папен і Ялмар Шахт – були виправдані. Зараз відомо, що Нюрнберзький процес ішов під контролем радянської сторони. Почасти це пояснюється дивною смертю одного з обвинувачів – Миколи Зорі. 11 лютого 1946 року він допитував фельдмаршала Паулюса. Про допит наступного дня писали всі газети, але в момент, коли Зоря заявив, що тепер будуть «представлені матеріали і свідчення людей, які мають достовірні відомості про те, як насправді відбувалася підготовка нападу на Радянський Союз», кабіни радянських перекладачів були відключені. Сталін наказав, щоб далі Паулюса допитував інший обвинувач – Роман Руденко. Зоря отримав наказ не допустити свідчень Ріббентропа про існування секретного протоколу до радянсько-німецького договору про ненапад. Ріббентроп і його заступник Вайцзеккер 22 травня 1946 року за присягою розкрили його зміст. Наступного дня Зорю знайшли мертвим, на Гюнтермюллерштрассе, 22 в Нюрнберзі у своєму ліжку з пістолетом, що акуратно лежав поруч. У радянській пресі й по радіо було оголошено про те, що він неакуратно поводився з особистою зброєю, хоча родичам було повідомлено про самогубство.

Чи знав прокурор на процесі в Пермі про це? Мав знати – нині знайти інформацію не складно. Вирок суду містить дивний рядок – «Володимир Лузгін передбачав можливість небезпечних наслідків у вигляді впливу на світогляд необмеженого кола осіб, у тому числі неповнолітніх, і формування в них «стійкого переконання про негативну діяльність СРСР» у Другій світовій війні. Тобто, на думку суду, перм'як Лузгин був зобов'язаний поширювати лише про те, як «дедывоевали», «незабудемнепростим», «мыспаслимир», а про те, як із німецьких концтаборів вивозили обладнання з метою удосконалювати умови утримання радянських ув'язнених у ГУЛАГу, говорити категорично не можна. У підсумку Володимира Лузгіна засудили до штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Путін не просто створив тоталітарну систему сучасної Росії, потужну систему репресій проти всіх, хто думає інакше, ніж пропаганда. Він із захватом відтворює радянську систему, коли у громадській думці є лише одна точка зору, що виходить від вождя. А якщо факти і реальні події суперечать ідеології «русского міра», то за це слід карати «з усією строгістю закону». Як ще тридцять років тому саджали за анекдоти, що висміюють радянську владу. Можна очікувати, що настрої в суспільстві наблизяться до того, як у 1930-х роках мітинги робітників і селян закликали «розстрілювати як скажених собак» усіх, хто не вірить Путіну.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Професор державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

XS
SM
MD
LG