Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Що пов'язує події 1471, 2008 і 2014 років? Хронологічні події могли б стати частиною звичайної історії, низкою подій, але, з точки зору «русского мира», їх пов'язує багато. 14 липня 1471 року сталась битва на річці Шелонь, неподалік Великого Новгорода. 8 серпня 2008 року російська 58-а армія розпочала військову операцію в Грузії, яку в Кремлі назвали «примусом до миру», в 2014 році «русский мир» почав захоплювати Україну. Ці три події пов'язує одне і те саме бажання Москви – захопити і назвати якимось гарним словом.

Московському князю Івану III не подобалася Новгородська республіка, він хотів підпорядкування собі багатого міста, яке мало відносини з європейськими державами і прагнуло до Ганзейського союзу, що об'єднував понад 200 європейських міст. До 15 століття Новгород став найбільшим торговим контрагентом середньовічної Ганзи у Східній Європі упродовж усього періоду її існування. Через Новгород вивозилися товари, зокрема й привезені з інших руських земель. Саме в Новгороді, так само як у Лондоні, Брюгге (Фландрія) та Бергені (Норвегія), розташовувалася одна з найбільших ганзейских контор. Великий Новгород процвітав, а ставши самостійним містом, поза впливом, зокрема й Київського князівства, створив величезну на ті часи Новгородську землю, що включала території від Балтійського моря на заході до Уральських гір на сході та від Білого моря на півночі до верхів'їв Волги та Західної Двіни на півдні.

Сучасні російські історики досі хизуються фактом існування Новгородської республіки, але соромляться писати про те, що саме московський князь Іван III знищив республіку, підпорядкувавши собі Великий Новгород. Шелонська битва знищила зачатки проторосійської демократії, хоча говорити про ті часи з точки зору існування Російської держави було ще дуже рано. Численні розрізнені князівства на території сучасної Росії швидше нагадували зони впливу «злодіїв у законі», коли для з'ясування стосунків використовувалась не дипломатія, а війни – вбивства і підпали, знищення міст і населення. У Шелонській битві, завдяки амбіціям Івана III, загинули 12 тисяч осіб, тобто кожен четвертий учасник битви, також було взято в полон 1200 осіб.

Тут, на березі річки Шелоні, 14 (27) липня 1471 року сталась битва між військами Москви і Новгорода за об'єднання розрізнених руських князівств в єдину російську державу

До XV століття, до того, як Іван III вирішив «примусити до миру», володіння Новгорода розширювалися на схід і північний схід. Республіка придбала землі навколо Онезького озера, вздовж річки Північна Двіна і на узбережжі Білого моря. Також досліджувався Північний Льодовитий океан, Баренцове море, Карське море, захід північного Уралу. Багаті хутром і рибою, сіллю і лісами території забезпечували добробут Великого Новгорода, викликаючи заздрість у сусідів. На відміну від Московського, в Новгородському князівстві була складена не тільки перша демократична система, але й зачатки капіталізму, коли правителі і новгородське віче, перший у тих краях парламент, обговорювали не захоплення нових земель, а їх використання й отримання прибутку. Саме ця обставина пов'язувала Великий Новгород із Ганзейським союзом. Після Шелонської битви Іван III примусив новгородців «ставити архієпископа на Москві», тобто підкорятися йому, оскільки в Новгородському князівстві главою держави і хранителем державної скарбниці, контролером мір і ваги був архієпископ, який довічно обирався віче з професіоналів у контролі мір і ваги. Уявіть собі, новгородський архієпископ міг бути поганим знавцем християнства, але був зобов'язаний володіти знаннями, корисними в купецькій справі. Після другого походу в 1478 році віче було знищене як політичний інститут, а вічовий дзвін вивезений до Москви.

На тому місці, де сталася Шелонська битва, біля південно-західного берега озера Ільмень, встановлена пам'ятна табличка, на якій написано: «Тут, на березі річки Шелоні, 14 (27) липня 1471 року сталась битва між військами Москви і Новгорода за об'єднання розрізнених руських князівств в єдину російську державу». Якщо не зрозуміли, про що йдеться, вчитайтеся ще раз або кілька разів – «битва за об'єднання», що нормальною мовою означає захоплення чужої території та її приєднання до себе. Є й інша помилка – ніякої російської держави тоді не було, принаймні до воцаріння Івана IV Васильовича, на прізвисько Грозний. А за великим рахунком, до проголошення Петром Першим Російської імперії.

Якщо вже порівнювати події, то ніяк не обійтися без цього факту – в 1470 році новгородці запросили єпископа з київського митрополита, одночасно звернувшись до Литви за підтримкою після відмови платити Московському князівству данину. Тоді Іван III звинуватив новгородців у зраді і пішов війною. Як зараз, у відповідь на прагнення Грузії та України до зближення з Європою, підписання асоціації з Євросоюзом і бажання вступити до НАТО. Після другої війни в 1478 році Іван III знищив новгородську демократію і приєднав місто до Московського князівства. Знаєте, під яким приводом? Щоб новгородці відмовилися від зближення з Литвою. Точно так само, як у 2005 році Путін вимагав від Саакашвілі відмовитися від взаємин з НАТО, а Януковича в 2013 році відмовив підписувати угоду про асоціацію з ЄС. Грузія відмовилася від пропозиції – почалася війна, народ України вигнав Януковича – Кремль знову почав війну. Як Іван III у 15 столітті.

Це лише одна подія з історії майбутньої Росії. Подія мерзенна і знакова – так у майбутньому Кремль поводитиметься з усіма своїми сусідами – примушуватиме до миру, влаштовуватиме «битви за об'єднання». Путін страшно боїться історії – не тільки тієї, яка розповідає про криваву радянську імперію, що згубила десятки мільйонів людей, але й тієї, середньовічної, коли Росія почала складатися з варварських князівств в єдину захоплену територію. Чи хотіли тоді новгородці жити в «об'єднаній російській державі»? Не маю сумніву – ні. Вони працювали, торгували і будували, їздили торгувати в найбільші європейські міста, розвивалися і міцніли. Москву це дратувало, вона хотіла стати «пупом землі», якщо поки не для всіх, то хоча б для сусідів. Як і зараз.

Путін потрапив у ситуацію, коли він дуже б хотів приховати страхітливо криваву історію створення Росії, але не виходить. І не вийде. Не вірте в «миротворчість» Путіна. Федір Тютчев абсолютно точно написав: «Історія Росії до Петра Великого – одна панахида, а після Петра Великого – одна кримінальна справа». І справа навіть не в конкретному Путіні, одному з численних російських диктаторів, а в якійсь послідовності подій: з будь-якого російського політика рано чи пізно виростає тиран. Навіть неважливо, як він себе називає – демократ, ліберал, соціаліст і, поготів, комуніст.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Професор державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

XS
SM
MD
LG