Abbas Djavadi
Дуже скоро після невдалої спроби військового перевороту в Туреччині були арештовані тисячі підозрюваних – більшість із них військові, судді чи прокурори. Значна частина цих арештів відбулася протягом першої доби після перевороту, і вони тривають далі. Президент Реджеп Тайїп Ердоган заявив, що нині усувають із посад і арештовують також і членів Конституційного суду чи Вищої ради суддів і прокурорів країни. «Чи цього досить? Ні, не досить!» – наголосив він. І хоча відплата й покарання за скоєне неминуча, Туреччина постала перед викликом: здійснити це зважено і без надмірностей. Погляд на те, що відбулося і відбувається в Туреччині, викликає кілька незручних питань.
1. Яка була мета перевороту?
Зазвичай військові перевороти скидають уряди країн, та в Туреччині було не так. Коли 15 липня пролунали перші постріли, президент країни був у відпустці. По нього вирушили аж тоді, коли він уже залишив свій готель на курорті. Заколотники не арештували жодного міністра, губернатора чи керівника поліції. Навпаки, вони брали в заручники декого зі своїх власних командувачів. Вони силою взяли будівлю Генерального штабу і захопили військову авіабазу під Анкарою. Все виглядало більше як замах на саму армію, ніж як спроба скинення уряду.
2. Для чого було бомбардувати парламент?
Після того, як 15 липня бомбардували будівлю парламенту, всі політичні партії Туреччини – разом із опозиційними – разом виступили на захист парламенту й демократії. Незважаючи на напад на будівлю, парламентарі повернулися до неї, щоб засвідчити підтримку владі. Чимало оглядачів порушило питання: для чого було бомбардувати парламент, навіть якби вдалося цілком зруйнувати будівлю?
Завдана шкода виявилася мінімальною, парламент працює далі. Найбільше потерпіло обладнання сателітного зв’язку низки телеканалів, зокрема й державного. Обладнання кількох незалежних каналів залишилося цілим – серед них, за іронією долі, і каналу CNN Türk, який став головною трибуною протесту проти перевороту.
Заколотники також послали захоплювати деякі урядові установи й кілька засобів масової інформації юних призовників. Ці солдати діяли неефективно, вони вочевидь не розуміли, яка місія їм відведена, і вони швидко здавалися – хтось поліції, а хтось і юрбі цивільних. Декого з цих хлопців розлючені юрби жорстоко вбили.
3. Як виявити шість тисяч підозрюваних за два дні?
Міністр юстиції Туреччини Бекір Боздаг заявляв уже на другий день після перевороту, 17 липня, що арештовані шість тисяч підозрюваних і що арешти будуть тривати й далі. (18 липня повідомили про вже 7,5 тисяч затриманих.) Але як можливо, з технічного і людського погляду, з такою швидкістю зібрати легітимні докази проти шести тисяч людей? Можливо, що конкретних доказів і не було, а затримували просто за списками тих, кого влада вважала за загрозу для себе, списками, які влада уклала задовго до перевороту.
І ще: якщо, як стверджував Ердоган, заколотники складали лише невеличку групу в армії, чому серед затриманих стільки суддів і прокурорів?
4. Які є докази ролі Фетхуллаха Ґюлена?
Влада дуже скоро склала вину за заколот на релігійного діяча Фетхуллаха Ґюлена, що давно живе у вигнанні у США. Але чітких доказів його причетності Анкара так досі й не надала. Сам Ґюлен заперечив причетність до спроби перевороту й засудив її.
Ердоган також закликав США екстрадувати Ґюлена; 75-річний проповідник каже, що погодиться на екстрадицію, бо не боїться довести свою невинуватість у суді. У США ж державний секретар Джон Керрі сказав, що адміністрація президента Барака Обами розгляне запит про екстрадицію, але піде на цей крок тільки в тому разі, якщо отримає переконливі докази вини діяча.
Та незалежно від того, чи з’являться хоч якісь свідчення на самого Ґюлена, переворот дав владі добрий привід остаточно розправитися з його широким релігійним громадським рухом у Туреччині, що віднедавна названий там терористичною організацією. Чимало посадовців і засобів інформації в Туреччині все повторюють твердження про вину Ґюлена (тим часом бездоказові) й тим створюють атмосферу, в якій мало хто наважиться поставити ці звинувачення під сумнів.
Спроба перевороту може створити для влади і ще один привід – очорнити й інших її супротивників. Влада Туреччини і проурядові ЗМІ вже почали називати ще одного підозрюваного: курдську Партію «Демократичний союз» із прикордонної півночі сусідньої Сирії, відому також за курдським скороченням PYD. Ця партія пов’язана з сепаратистським курдським збройним угрупованням «Робітнича партія Курдистану» (PKK) в самій Туреччині, що вже 32 роки веде війну проти влади країни. Анкара вважає обидві організації терористичними.
