Спеціально для Крим.Реалії
Парламентська виборча кампанія в республіці добігає кінця. Судити про те, як відбуваються вибори в Росії, важко, але на Кримському півострові голосування за депутатів завжди супроводжувалося скандальними заявами, тоннами політичної реклами й неабиякими баталіями. «Завжди» в цьому контексті означає в «українські часи».
І хоча Крим майже одноголосно віддавав перевагу проектам із чіткою східною орієнтацією (на кшталт КПУ чи «Партії регіонів»), республіка мала свої унікальні політичні особливості.
Це було пов'язано з тим, що лідери кримськотатарського національного руху завжди намагалися отримати представництво в середовищі популярних національно-демократичних сил, у той час як найбільш явні адепти слов'янської єдності під владою двоголового кремлівського орла грали на проросійських настроях частини кримчан.
Найбільше тут, як і в усякій зразковій провінції, було кон'юнктурників, які в принципі не за «червоних» чи «білих», а за повний холодильник, Hyundai Sonata й шашлики на вихідних
Але найбільше тут, як і в усякій зразковій провінції, було кон'юнктурників, які в принципі не за «червоних» чи «білих», а за повний холодильник, Hyundai Sonata й шашлики на вихідних.
В умовах такої-сякої політичної конкуренції кожна з цих сил знаходила собі застосування, що в результаті породжувало прообраз електорального суперництва.
Зараз же українських і кримськотатарських ідейних активістів вивели за межі виборчого дискурсу, а їхніх проросійських антагоністів викинули за борт, як непотрібний баласт, і вся влада дісталася кон'юнктурному планктону, що живе в каламутній водичці російського самодержавства.
Поки в Росії аналітики здивовано нарікають на те, що таких тихих парламентських виборів не було вже давно, й готуються до якихось різких політичних і соціальних потрясінь, Крим потопає в цій томній тиші, природа якої тут простежується особливо чітко.
Відчуття вибору немає тому, що немає битви. Битви немає тому, що немає суперників. А суперників немає тому, що майже всі учасники виборчих перегонів ‒ це фігури, мудро розставлені владою.
Саме тому найгострішим моментом парламентської кампанії у Криму стала історія з бігбордами «Єдиної Росії», що зображають чи то «кримську Савченко», чи то мужика, який «прорве будь-яку блокаду».
Очікування й реальність
Підбірка майбутніх депутатів вельми показова, про що вже багато говорили. Тут і люди, від яких влада хоче позбутися, і «паровози», які головою відповідають не тільки за відсоток тих, хто проголосував, але й за абсолютні цифри, не кажучи вже про загальну картину народної єдності, громадянської активності, чергового підтвердження «історичного вибору Криму», що у вересні буде активно малювати ВГТРК.
Потрібно було красиво позбутися тандему Поклонська-Янакі ‒ будь ласка: одну в Москву депутатом, іншого просто за пояс
Ось потрібно було красиво позбутися тандему Поклонська-Янакі ‒ будь ласка: одну в Москву депутатом, іншого просто за пояс, подалі від коритця.
Тобто ці вибори не потрібні навіть самим кандидатам. Для останніх вони являють собою або серйозний головний біль, або крок до політичної муміфікації.
І справа не тільки в персональному престижі. Вся виборча кампанія виглядає жалюгідно: самотні намети «Єдиної Росії», убогі агітаційні газети із заголовками а-ля «Довіряй справам» і фотографіями біля нових лавочок і дитячих майданчиків.
Ні, ну а навіщо витрачати гроші, якщо зміст цих виборів не в публічній агрегації інтересів населення, а в перерозподілі адміністративного ресурсу?
Ось що буде оцінювати влада, ось що дійсно цікавить тих, хто займається організацією всіх цих праймеріз у шкільних їдальнях. Здається, головні кадрові рішення вже ухвалені, причому за зачиненими дверима, а народу просто кидають кістку у вигляді нібито демократичних виборів.
Так, немічний і абсолютно безликий парламент спробують оживити молодою кров'ю неофітів російського монархізму (на кшталт Наталії Поклонської), але розумності законодавчому органу це не додасть. Навіть навпаки: побільшає ізоляціонізму, більше релігійного й історичного фанатизму, антизахідництва.
Але для Криму все це матиме певні наслідки. Законний електоральний цикл завершиться, і за всю республіку говоритимуть якісь люди в Москві. А реальні потреби півострова, звісно, залишаться за дужками, поступившись місцем політичній кон'юнктурі.
Але ж колись у Криму була регіональна політична ідентичність, вельми суперечлива, зате перспективна і справжня...
Сергій Ліотар, кримський політолог
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
