Доступність посилання

Іслам Карімов залишає після себе порожнечу на політичній сцені Узбекистану


Іслам Карімов
Антуан Блуа, Брюс Паннір, Карл Шрек

Узбецький президент Іслам Карімов помер у віці 78 років. Більш ніж 20 років він був найвпливовішою політичною фігурою у своїй країні ‒ його боялася майже вся Середня Азія.

Національне телебачення Узбекистану 2 вересня 2016 року оголосило, що Карімов помер через три дні після того, як його дочка повідомила, що він перебуває в реанімації з інсультом.

Влада Карімова спиралася на балансування між Росією й Заходом, постійне розширення президентських повноважень і діяльність спецслужб, обвинувачених у широкомасштабних порушеннях прав людини. За повідомленнями правозахисників, під час правління Карімова систематично придушували політичне інакомислення, використовували примусову працю при збиранні врожаю бавовни, застосовували тортури.

Передача влади в країні, якою з моменту розвалу СРСР керувала одна людина, виявилася проблемою, оскільки за відсутності чинних демократичних інститутів і верховенства закону вона здійснюється за допомогою непрозорих політичних процесів.

Іслам Карімов народився 1938 року в Самарканді, там же здобув економічну освіту. 1989 року його обрали першим секретарем ЦК Комуністичної партії Узбецької РСР.

1990 року, після перемоги на фактично безальтернативних виборах президента тоді ще радянської республіки, Карімов сформулював принципи узбецької державності, що визначили розвиток країни на десятиліття.

«Якщо ви оберете мене президентом, мені потрібно право розпускати парламент. Останнє слово має бути за мною», ‒ сказав він.

31 серпня 1991 року, на тлі розвалу СРСР, Карімов проголосив незалежність Узбекистану й переміг на перших президентських виборах у країні

31 серпня 1991 року, на тлі розвалу СРСР, Карімов проголосив незалежність Узбекистану й переміг на перших президентських виборах у країні.

Упродовж наступних 25 років він легко перемагав (набираючи понад 90 відсотків голосів) на всіх наступних виборах, однак на Заході їх називали невільними й нечесними. Окрім того, конституція Узбекистану забороняє обиратися на президентський пост більш ніж двічі.

Будучи майстерним політиком, Карімов консолідував владу, використовуючи сумнівні референдуми, а також пригнічуючи політичних опонентів і критично налаштовані ЗМІ.

Звинувачення в застосуванні тортур

У щорічній доповіді про ситуацію в галузі прав людини, випущеній Державним департаментом США про Узбекистан, ідеться про те, що «виконавча влада при президентові Ісламі Карімові повністю контролювала інші гілки влади й політичне життя у країні в цілому». При Карімові судова система Узбекистану часто ставала об'єктом критики з боку міжнародних спостерігачів через повідомлення про застосування тортур до затриманих.

Правозахисна організація Amnesty International запустила кампанію проти тортур в Узбекистані
Правозахисна організація Amnesty International запустила кампанію проти тортур в Узбекистані

2007 року міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch оприлюднила доповідь «Беззахисність перед системою: тортури й форми неналежного ставлення в Узбекистані». Директор HRW в Женеві Жюльєт де Ріверо розповіла Озодлік Радіосі (Узбецькій службі Радіо Свобода), що «головним завданням цієї доповіді було показати, що тортури в Узбекистані є звичною практикою, і на всіх етапах слідства затримані відчувають тиск і опиняються в ситуаціях, що передбачають можливість тортур».

Карімова звинувачували у використанні ісламістської загрози в якості виправдання жорстокості спецслужб. Після терактів 1999 і 2004 року, а також вторгнення бойовиків Ісламського руху Узбекистану 1999 і 2000 років ісламістські організації були жорстоко придушені.

Наприкінці 90-х, виступаючи в парламенті з критикою депутатів за недостатню рішучість у боротьбі з ісламськими радикалами, Карімов заявив: «Якщо у вас немає волі зробити це, дайте мені пістолет, і я сам пущу їм кулю в голову».

Іслам Карімов
Іслам Карімов

Карімов використовував географічне положення Узбекистану для зміцнення зв'язків зі США, зокрема, пропонував допомогу в організації військових операцій американської армії в Афганістані після теракту 11 вересня 2001 року. Правозахисники звинувачували американську владу в тому, що ті закривають очі на порушення прав людини в Узбекистані в обмін на дозвіл користуватися військовими базами, проте в Вашингтоні ці звинувачення назвали безпідставними.

У травні 2005 року акції протесту в місті Андіжон на сході країни переросли в безлади, що були жорсткого придушені спецслужбами. Надходили повідомлення про сотні убитих.

Карімов відмовився провести міжнародне розслідування, посилаючись на те, що за заворушеннями стоять ісламські бойовики, які пройшли навчання за кордоном.

Чоловік поруч із тілами загиблих від зіткнень між урядовими військами й місцевими протестувальниками в узбецькому місті Андіжон, 14 травня 2005 року
Чоловік поруч із тілами загиблих від зіткнень між урядовими військами й місцевими протестувальниками в узбецькому місті Андіжон, 14 травня 2005 року

Гегемонія в регіоні

Узбекистан, який межує з іншими пострадянськими республіками й Афганістаном, є найбільшою за кількістю населення країною в Середній Азії й володіє найпотужнішою армією в регіоні. Окрім того, країна багата на великі родовища нафти й газу.

При Карімові Узбекистан прагнув до гегемонії в регіоні, що іноді призводило до непорозумінь із сусідами, зокрема з питань кордонів і доступу до водних ресурсів.

Сусідні країни звинувачували спецслужби Узбекистану в організації спецоперацій на своїй території з метою захоплення неугодних узбецькій владі.

Ташкент регулярно говорив про навислу над країною ісламістську загрозу й ускладнював життя для етнічно строкатого населення Ферганської долини як в Узбекистані, так і в суміжних державах.

Експорт газу виявився потужним важелем тиску на бідніших сусідів – Киргизстан і Таджикистан: через неплатежі й інші суперечки справа неодноразово доходила до припинення газопостачання.

Росія й Захід прагнули встановити з Узбекистаном партнерські стосунки через його вдале географічне положення й великі енергоресурси. Проте, політика Карімова призводила до непорозумінь із Росією, США, Євросоюзом і міжнародними фінансовими інститутами.

У 90-х Таджикистан був охоплений громадянською війною, в Киргизстані й Казахстані йшло протистояння президента й парламенту, тому багато новоутворених середньоазіатських держав залежало від міжнародної допомоги.

Узбекистану вдалося уникнути великих потрясінь і забезпечити населення основними товарами й послугами, зокрема електрикою і природним газом. Однак, за повідомленнями спостерігачів, через масштабні репресії й низький рівень життя там утворилося сприятливе підґрунтя для насильницького спротиву.

Узбекистан критикують за відсутність економічних реформ, тотальну корупцію й кумівство. Міжнародні правозахисні організації регулярно доповідають про використання примусової праці при зборі бавовни.

Родина

Дочки Карімова – Гульнара й Лола – отримали величезну вигоду зі своєї близькості до влади. 2011 року обидві увійшли до списку 300 найбагатших жителів Швейцарії за версією журналу «Білан».

Родина Іслама Карімова (зліва направо): Лола Тілляєва-Карімова, Тетяна Карімова, Іслам Карімов, Гульнара Карімова, син Гульнари Карімової
Родина Іслама Карімова (зліва направо): Лола Тілляєва-Карімова, Тетяна Карімова, Іслам Карімов, Гульнара Карімова, син Гульнари Карімової

Старша дочка – Гульнара Карімова – володіла великим бізнесом і вела активне світське життя, завдяки чому її вважали можливою спадкоємицею Іслама Карімова. Однак після 2014 року вона перестала з'являтися на публіці. За деякими повідомленнями, Гульнара Карімова перебуває під домашнім арештом.

29 серпня, наступного дня після того, як узбецький уряд несподівано повідомив про госпіталізацію Карімова, його дочка Лола Тілляєва-Карімова розповіла про його стан: «Наразі ще рано робити які-небудь прогнози щодо його майбутнього стану». Вона попросила «обійтися без спекуляцій і поважати право сім'ї на «прайвесі» (особистий простір)».

XS
SM
MD
LG