Нарешті відбулося довгоочікуване побачення з сином. Минуло 11 місяців відтоді, як його незаконно вивезли з Криму відбувати термін в Кіровську область, місто Кірово-Чепецьк. Довго не могла прийти до тями після поїздки в сусідню Росію, після всього, що там побачила, почула і з чим зіткнулася. Побачення, як мені сказали, надається один раз на три місяці. Вперше у житті була в колонії.
У день прибуття в колонію з 9:00 і до 16:00, тобто сім годин «дорогоцінного часу» пішло на перевірку й очікування сина. З належних трьох діб побула з ним наполовину менше. Востаннє я бачила його в Сімферопольському слідчому ізоляторі аж у вересні 2015 року.
Зовні мій син дуже змінився. Сила духу присутня. Чекає повернення додому, в Україну. Дякує всім за підтримку. Листи до нього приходять, дуже багато людей пишуть, але відповісти на всі він не може (часто не з власної вини).
Навіть у церкві священик висловлювався нецензурно, зробивши акцент на національній приналежності українця
Живе у приміщенні барачного типу, там перебувають понад 100 людей. Усі колишні силовики: пристави, поліцейські, прокурори і багато інших. Є кадирівці. Були численні конфлікти за національною ознакою. Навіть у церкві священик Московського патріархату в проповіді до пастви висловлювався нецензурно, зробивши акцент на національній приналежності українця, а значить бандерівця. Після цього до церкви у виправній колонії син не ходить.
Більшість ув'язнених разом зі співробітниками ВК-5 заперечують існування держави Україна. На що Саша і ще кілька українців, які перебувають у колонії, дуже болісно реагують. Виникають конфлікти знову і знову.
У колонії годують дуже погано. У супі налита просто вода і самотньо плаває кілька. Через брак вітамінів в ув'язнених випадають зуби.
У загонах багато крадіжок. У Саші вкрали робу і простирадло. Всі ці речі на окремому списку, тому нові не видають.
Сашу поставили на профілактичний облік, як схильного до втечі
Ще чомусь Сашу поставили на профілактичний облік, як схильного до втечі.
Є велика проблема з травмованою рукою, яку пошкодили працівники ФСБ у Криму під час тортур в лютому 2015 року. У Олександра діагноз, який зафіксували в медичній карті слідчого ізолятора Сімферополя: вивих лівого передпліччя, відрив венечного відростка, контрактура лівого ліктьового суглоба, розрив зв'язок ліктьового суглоба. Рука постійно болить. Кожного дня вживає знеболювальні таблетки. У квітні сина на тиждень вивезли до філії туберкульозної лікарні ФКУЗ МСЧ-43 ФСВП для консультації з лікарями-фахівцями, де лікар-хірург зробив висновок: «Посттравматичний артроз лівого ліктьового суглоба другого ступеня. Розрив зв'язок ліктьового суглоба. Стаціонарного лікування не потребує. Рекомендовано ендопротезування ліктьового суглоба в плановому порядку, після звільнення».
Цим висновком адміністрація колонії зняла будь-які питання про терміновість проведення операції на руці, цілеспрямовано прагнучи заподіяти фізичні страждання і намагаючись завдати максимальної шкоди здоров'ю.
Як тільки я вийшла з колонії, з сином стали «працювати» співробітники федеральної служби безпеки
Як тільки я вийшла з колонії, з сином стали «працювати» співробітники федеральної служби безпеки. На допиті або бесіді (що це було, я не знаю) вони морально тиснули на Олександра, погрожували тим, що «твоя мама не долетить додому; дорогою з Кірова вона зникне». Саша потім мені розповідав: «Я так боявся, щоб з тобою нічого не сталося». З проблемами, але повернулася все-таки додому.
Більше ніж двадцять п'ять років я не залишала територію України. За радянських часів ми з чоловіком часто переїжджали, бо чоловік був військовим, але ніколи я не думала, що настане такий час, коли ми ‒ українці і росіяни ‒ будемо ворогами.
Від цих «російських братів» у сусідній Росії я чула про те, що українці ‒ це фашисти. Так прикро це чути...
Мій дід під час Другої світової війни втратив у 1942 році ногу під Воронежем. Ще один родич врятував свого командира-росіянина в 1944 році, після війни цей офіцер став генералом. У 1990 році бойовий генерал запросив солдата-українця на парад Перемоги до Москви, називаючи діда Льоню братом. А зараз що відбувається? Люди! Відкрийте очі й вуха!
Олена Костенко, мама кримського політв'язня Олександра Костенка
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
