Минулого тижня міністр інформаційної політики України Юрій Стець представив свого нового радника з питань Криму. Замість Еміне Джеппар, яка вже півроку перебуває на посаді першого заступника Мінінформаполітики, ці функції тепер виконує аналітик Українського незалежного центру політичних досліджень Юлія Каздобіна.
Вона стала вже третім радником, який змінився в цьому відомстві за два з половиною роки. При цьому Юлія Каздобіна ‒ єдина з усіх, хто до неї займав цю посаду, не кримчанка. Вона уродженка Києва, отримала освіту в США і має великий досвід роботи з інформацією ‒ спочатку в посольстві США в Україні, а потім в авторитетній українській громадській організації «Український незалежний центр політичних досліджень». Наразі Каздобіна продовжує працювати в цьому центрі, співпрацюючи з Мінінформполітики на громадських засадах.
В інтерв'ю Крим.Реалії вона розповіла, чим їй цікава тема Криму і як найближчим часом буде перебудовуватися система комунікації української влади з жителями півострова і світовою спільнотою.
«Я вискочила, як чортик з табакерки»
‒ Юлія, вперше радником міністра інформполітики призначена людина не з Криму. Чому ви вирішили зайнятися кримською темою?
Кримське питання ‒ складне, але цікаве
‒ У мене інтерес до Криму професійний. Я займають кримською темою вже кілька років, і під час роботи в посольстві США в Україні, і в рамках своєї громадської діяльності. Ця тема мені близька. Кримське питання ‒ складне, але цікаве. Шукати шляхи його вирішення для мене цікаво. І коли мені запропонували стати радником міністра інформполітики, у мене спочатку від несподіванки були квадратні очі, але я подумала і погодилася.
‒ Хто вам зробив цю пропозицію?
‒ «Український незалежний центр політичних досліджень» недавно робив дослідження про українську політику стосовно Криму і мені дістався напрямок інформаційної політики. І коли я консультувалася з цього питання з представниками експертної і журналістської спільноти, то стала щільно працювати з Еміне Джеппар. Вона запропонувала мені стати радником міністра з питань Криму. Швидше за все, це була суто її ініціатива та ідея. Вона познайомила мене з міністром. Юрій Стець подивився на моє резюме і, я так зрозуміла, що воно його вразило. І коли він ухвалював рішення про моє призначення, ніхто про це не знав. Я навіть переживала, що вискочила, як чортик з табакерки, і боялася, що реакція в суспільстві на мене буде негативною.
‒ Які завдання стоять перед вами?
‒ Основне завдання ‒ розробка стратегії інформаційної реінтеграції Криму. Ми зараз намагаємося проговорити основні її цілі і завдання з людьми, які будуть причетні до реалізації цієї стратегії, налагоджуємо співпрацю з інститутами громадянського суспільства та органами влади України. Тому що ті завдання, які будуть поставлені у рамках цієї стратегії, перебувають на стику обов'язків різних міністерств.
Також ми знаємо, що у держави невеликі ресурси і кількість людей, які займаються кримською темою, дуже мала. Тому намагаємося налагоджувати співпрацю з усіма, хто професійно займається темою Криму.
«Кримчани мають знати складну правду»
‒ Як ви бачите цю стратегію?
‒ Ми говоримо про роботу з трьома різними аудиторіями: кримською, українською та зарубіжною. Кожна з них вимагає свого особливого підходу. Ми будемо опрацьовувати для них основні меседжі і способи їх донесення. Зрозуміло, що з окупованою територією комунікувати досить складно, але це можливо, якщо є розуміння цілей і завдань.
З зарубіжною аудиторією ми хочемо спілкуватися не тільки через політиків, а й через інтелектуальну еліту, яка там має великий вплив.
‒ Які цілі ви закладаєте в цій стратегії?
‒ Кримській аудиторії, особливо налаштованій проукраїнськи, потрібно дати розуміння, що Україна про них не забула. І потрібно донести до них складну правду про те, що в питанні повернення півострова від України залежить далеко не все.
Анексія Криму ‒ це не тільки протистояння України і Росії. Ми маємо враховувати, що все таки Росія бачить цей конфлікт як своє протистояння із Заходом
Анексія Криму ‒ це не тільки протистояння України і Росії. Ми маємо враховувати, що все таки Росія бачить цей конфлікт як своє протистояння із Заходом. Від результату цього протистояння залежить доля Криму і кримчан. Українська влада однозначно має докладати зусилля для повернення півострова, але вони не здатні дати 100% результат. Це правда і її мають розуміти люди, які знаходяться в окупації, хоча я і розумію, що для них це досить складно. Але потрібно дивитися правді в очі, тому що нереалістичні очікування породжують відчуття незадоволеності. І нам дуже важливо, щоб ця правда кримчанам була сказана. І вже відштовхуючись від неї, ми будемо далі працювати над поверненням Криму.
‒ У експертному співтоваристві все частіше звучить думка, що глобальним провалом української влади в питанні повернення Криму під контроль України є відсутність комунікації з жителями півострова. Українські чиновники не навчилися спілкуватися з ними, і тому багато кримчан, схильні до російської пропаганди, бояться України. Чи маєте ви намір працювати над виправленням ситуації?
‒ Однозначно. Я вважаю це одним із найважливіших напрямків роботи. Але необхідно, щоб це були не просто слова, а посили, які повинні бути зафіксовані на законодавчому рівні. Ми зараз налагоджуємо співпрацю з різними органами влади України, щоб спочатку була напрацьована спільна позиція з тих чи інших питань, а потім ми вже про неї говорили публічно. В такому випадку у людей, які перебувають у Криму, до цього буде більше довіри.
‒ Причину такої пасивної комунікації українських чиновників з кримчанами експерти пов'язують з відсутністю державної стратегії деокупації Криму. Чи не буде відсутність цього документа негативно впливати на впровадження майбутньої стратегії інформаційної реінтеграції Криму?
‒ Наскільки мені відомо, інформаційна стратегія дійсно почала розроблятися дещо пізніше, ніж планувалося, оскільки в Мінінформполітики очікували, що буде ухвалена стратегія деокупації Криму. Але вона так і не була ухвална.
З іншого боку, вже є деякі стратегічні документи про національну безпеку України, той же закон про окуповані території, в яких позначений концептуальний підхід: що кримчани ‒ це українські громадяни, що звільняти Крим Україна буде дипломатичним шляхом. Тому я не думаю, що для розробки інформаційної стратегії потрібно щось більше. Загальні напрямки вже задані і ми будемо рухатися ними.
‒ Ще один важливий момент: збереження кримських ЗМІ на материковій частині України. Після вимушеного переселення з Криму вони зіткнулися з багатьма проблемами, в першу чергу, фінансовими. Ми знаємо ситуацію з кримськотатарським телеканалом АТR. Також непрості часи зараз переживає найстаріша телекомпанія Криму ‒ «Чорноморська ТРК», яка продовжує мовлення з Києва. Чи будуть ці ЗМІ відображені в інформаційній стратегії?
Кримські ЗМІ як один з елементів комунікації з окупованими територіями в стратегії будуть відображені однозначно
‒ Якщо чесно, я зовсім небагато знайома з ситуацією на АТR. Про ситуацію на «Чорноморці» я поки що не в курсі. Але я думаю, в будь-якому випадку під час обговорення стратегії інформаційної реінтеграції Криму необхідно буде спільно обговорити ці проблеми і знайти шляхи їх вирішення.
Кримські ЗМІ як один з елементів комунікації з окупованими територіями в стратегії будуть відображені однозначно.
‒ Коли варто очікувати презентацію стратегії?
‒ Спочатку передбачалося, що процес її написання займе близько чотирьох місяців. Але я дуже в цьому сумніваюся. Думаю, що це станеться не раніше, ніж наприкінці першого кварталу 2017 року.
«Наше завдання ‒ робити все, щоб санкції діяли»
‒ У листопаді в Криму очікується початок судового розгляду кримінальної справи, порушеної російською ФСБ щодо автора Радіо Свобода, кримського журналіста Миколи Семени. І це не єдиний приклад кримінального переслідування кримських журналістів за їхню професійну діяльність. Чи є у вас особисто і у Мінінформполітики розуміння, як захистити їх від репресій російської влади?
‒ Захист українських журналістів дуже важливий. Але зрозуміло, що механізмів їх прямого захисту в України практично немає. Однозначно про це потрібно говорити і формувати завдання, як це робити. Ідей хороших дуже багато, але проблема в тому, що машина державного апарату в Україні не просто зламана, вона не працює. Завдання їй ставити можна, звичайно, але зараз дуже важливо зрозуміти, як цю машину змусити працювати на інтереси своїх громадян. Я поки цього ще не розумію, але якщо ми цього не зробимо, нічого не буде.
‒ Проблема ускладнюється ще й тим, що в багатьох органах влади України немає людей, уповноважених відповідати за кримські питання.
‒ Так це правда. Але я знаю, що вирішенням цього питання займається Еміне Джеппар. Це один з її пріоритетів. І в Міністерстві культури України вже призначений радник з питань Криму. Зараз йде робота над тим, щоб з'явився радник при Міністерстві освіти України.
Ми повинні розуміти, як повільно працює наша держава. І ми, звичайно, можемо її штовхати і дорікати, що вона нічого не робить, але від цього нічого не зміниться
Але зазначу, що на пошуки радника в Мінкультури пішло шість місяців. Тобто, ми повинні розуміти, як повільно працює наша держава. І ми, звичайно, можемо її штовхати і дорікати, що вона нічого не робить, але від цього нічого не зміниться. Це як виховання дитини: її можна залякати і вона буде всіх боятися і шарахатися, або можна спробувати з нею поговорити і пояснити, що вона робить не так. Так само потрібно працювати і з державою: розібратися, чому вона не працює і знайти шляхи вирішення проблеми.
‒ Чи є у вас бачення того, як дипломатичним шляхом повертати Крим під контроль України?
‒ В першу чергу, за допомогою санкцій щодо Росії. Це те, що називається дипломатією примусу. Багато хто вважає, що санкції неефективні, оскільки не змогли поки що нанести великої шкоди російській економіці. Але насправді завдання санкцій не стільки нашкодити російській економіці, скільки бити у певні точки: у важливі сектори і по певних фізичних і юридичних особах. Санкції створюють тиск на державну машину Росії.
І наше завдання ‒ робити все, щоб ці санкції діяли. Для цього ми маємо говорити із Заходом його мовою. Треба розуміти, що Захід не розуміє наших емоцій. Ми можемо скільки завгодно говорити, що у нас відібрали територію і нам погано, але з Заходом потрібно говорити мовою логіки і раціональності. Не залякувати його тим, що на нього Росія теж нападе, а доводити, які їхні інтереси збігаються з нашими і де ми можемо успішно співпрацювати заради спільних інтересів.
‒ Чи готова, на ваш погляд, українська влада знаходити ці підходи? Адже це складніше, ніж просто попросити грошей.
‒ Якщо ми хочемо, щоб Україна стала державою, яка на щось впливає і від якої щось залежить, у нас вибору немає. Якщо ми цього не хочемо, то будемо жити на задвірках Росії.
