Навіть до 2014 року і так званої «кримської весни» в Криму місцева влада не особливо давала розвиватися українському національному рухові. Після «кримської весни» цим займатися на півострові стало ще складніше. Про те, як працюють у Криму українські громадські активісти, в інтерв'ю для Крим.Реалії розповідає керівник Українського культурного центру в Сімферополі Леонід Кузьмін.
‒ Леоніде, як громадський активіст, якими основними напрямками діяльності зараз займаєтеся?
‒ Сьогодні моїм основним видом громадської діяльності є робота в Українському культурному центрі в Сімферополі. У нас є невелике приміщення, що дає нам можливість організовувати курси української мови, бібліотеку української літератури, проводити наші заходи, такі як кіноперегляди, лекції, літературні вечори. Багато вже зробили, але належить зробити ще більше і більше.
‒ Яке ставлення з боку влади і загалом населення в сучасному Криму до кримчан-українців?
Агресія до всього українського, звичайно, залишається і підігрівається владою у вигляді затриманих диверсантів і тотальної пропаганди
‒ Велике занепокоєння було після відкриття приміщення. На щастя не виправдалося, а воно було. Наприклад, те, що нам можуть перешкодити з орендою, здійснюватимуть провокації та різні інші негативні впливи. Загалом, суспільні настрої в Криму вже не порівняти з 2014 роком, все потихеньку стає на свої місця. Хоча певна агресія до всього українського, звичайно, залишається і підігрівається владою у вигляді затриманих диверсантів і тотальної пропаганди про хунту й бандерівців.
‒ Чи є тиск особисто на Вас, як громадського активіста?
‒ Тиск є, але сьогодні кожна людина в Криму, яка виявляє якусь активність, є сама собі цензором ще більшим, ніж спецслужби або органи влади.
‒ Які успіхи в роботі вже є?
‒ Ми повноцінно працюємо вже упродовж 3-х місяців, сказати, що ми користуємося величезною популярністю ‒ значить збрехати, але люди до нас приходять, спілкуємося.
Поповнюється наша бібліотека. Якщо раніше вона поповнювалася здебільшого за допомогою жителів материкової України, то тепер близько 100-150 книг нам принесли жителі півострова.
‒ Чи є співпраця з місцевою владою?
‒ З місцевою кримською владою ми не працюємо, все наше спілкування з органами влади зводиться до подачі запитів і отримання відповідей. Ніякої підтримки від них немає ‒ і не потрібна вона нам від цієї влади.
‒ Чи є якась допомога з материкової України у Вашій громадській діяльності?
‒ Ні. Підтримки від української влади у нас немає, як і не було її раніше. Вся їхня підтримка зведена до слів «ну ви тримайтеся там».
‒ Як оцінюєте політику «команди переможців» у сфері міжнаціональних відносин?
Вся політика команди «кримської весни» зведена від самого першого дня до асиміляції населення півострова
‒ На мій погляд, вся політика команди «кримської весни» зведена від самого першого дня до асиміляції населення півострова. У чому вона полягає? У елементарній підміні понять «твоя країна», «твоя батьківщина», «твоя мова», але перед цим вони провели роботу. Перше ‒ не твоя країна Україна, друге ‒ не твоя батьківщина Україна, третє ‒ не твоя мова українська.
Сьогодні, майже через 3 роки, є продовження всієї цієї історії. Вони зіткнулися з визначеними поняттями як «кримчанин» і «севастополець». А ми пам'ятаємо, що жителі півострова в більшості називали себе саме так. Але сьогодні це ніяк не вписується в їхню програму, в якій всі жителі Криму мають одночасно стати росіянами, такою безрідною щільною масою населення, що згуртувалася навколо «вождя». Вірю, що їм не вдасться домогтися цього...
У матеріалі використовується термінологія, що вживається на анексованому Росією півострові
