Доступність посилання

Ізоляція – це втеча від відповідальності


Ілюстративне фото. Напис на кепці: «Поверніть Америці велич»

Світ сколихується від усе більшої кількості різноманітних проблем і викликів. Видається, що вони множаться й розростаються, і ніхто тому не може зарадити. Тероризм, фінансова криза, міграція, пандемії, Росія, постправда. Цей перелік можна продовжувати і продовжувати.

Така кількість проблем мала би гуртувати країни й народи, щоб спільними зусиллями шукати виходи зі складних ситуацій. Натомість людство, втомлене глобалізацією, обирає ізоляцію. Прикметно, що ізоляціонізм, що крокує планетою, – це глобальний тренд.

Глобальний ізоляціонізм

Страх розчинитися, втратити власну тотожність, власне місце у світі й роль у ньому – все це найсильніше відчувають великі гравці політичної шахівниці. Особливо Сполучені Штати Америки, котрі самі зробили все можливе, щоб глобальність стала реальною. Котрі змусили весь світ їй підкорятися, котрі все своє робили масовим й модним, користуючись із усіх переваг глобалізації.

Проте страх затьмарює логіку, затикає їй рота, розриває причинно-наслідкові зв’язки й призводить до збільшення ірраціональності. Загострює проблеми, замість того, щоб їх вирішувати. Тому люди прагнуть швидких рішень, тому обирають популізм на противагу стратегічному мисленню. Тому заганяють себе до ще більшої пастки емоцій і викликів. Тому відгороджуються, вважаючи це панацеєю від усіх проблем.

Вони прагнуть «минулої величі», але хочуть уникнути того, як ця «велич» колись здобувалася. Хочуть порядку, але обирають непрогнозованих демагогів. Бажають миру, проте закликають не втручатися, коли Росія нападає на інших. Взаємовиключність стала нормою.

Міждержавні інституції, котрі регулювали поствоєнний розвиток світу, втратили довіру, забуксували. ОБСЄ, ООН та інші своєю вічною стурбованістю й занепокоєністю показали свою нездатність відповідати на сучасні виклики.

Люди перестають розуміти світ, те, що в ньому відбувається й куди він рухається. Замість того, щоб розібратися з цим усім – шукають собі тих, хто витлумачить його близько до їхнього світогляду. Хто сказав би все їхніми словами, щоб почуватися впевненіше. Щоб підтвердити власний розум і здогадки. Таким чином обирають собі політиків, які роблять життя ще менш зрозумілим, ще більш непередбачуваним, бо ті грають на страхах і слабкостях, маніпулюють почуттями й емоціями, смикаючи за струни натягнутих нервів.

Потім же самі починають іти на повідку в тих страхів, котрі підсилювали. Мусять слідувати тому, бо народ заведений. Він хоче катарсису. Хоче, щоб втілювалося взаємовиключне.

Ізоляція – це втеча від відповідальності. Втеча від скоєного. Неготовність визнати свою слабкість. Повторення помилки майже столітньої давності, коли людство не сприйняло радянський комунізм і німецький нацизм як загрозу для всіх. Вирішило відмежуватися, що це проблема окремих націй: австрійців, поляків, чехів, українців, білорусів та інших. Вирішило ізолюватися. Хай самі розбираються, лиш би нас не чіпали. Зачепило всіх. Різниця між тоді і тепер лиш у тім, що поки ще є час одуматися.

Назарій Заноз, політичний оглядач, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції.

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

XS
SM
MD
LG