Доступність посилання

Олег Панфілов: Абхазія. Криза майбутнього


Президент невизнаної республіки Абхазія Рауль Хаджимба на мітингу 15 грудня 2016 року

Спеціально для Крим.Реалії

Рівно 14 годин тривало політичне протистояння в центрі Сухумі, що завершилося угодою про те, що чинний «президент» Рауль Хаджимба поділиться владою, надавши опозиції посади віце-прем'єра, генпрокурора, чотирьох членів у новому складі Центрвиборчкому і двох суддів Конституційного суду, який ще не сформований повністю. Абхазька блогосфера всю ніч обговорювала ситуацію – боялася протистояння і сміялася над розподілом постів. Це друга серйозна криза за останні три роки, що навряд чи принесе благополуччя окупованій Росією території Грузії.

У другій половині 1980-х років в Абхазькій АРСР відбувалися дивні події – при живому і квітучому Комітеті держбезпеки раптом почали відбуватися збори, на яких лунали вимоги відділення від Грузії. Викоханий і вихований у найкращих чекістських традиціях абхазький сепаратизм призвів у 1992-1993 роках до одного з найбільш кривавих і трагічних конфліктів на пострадянському просторі. З Абхазії за допомогою російської армії була вигнана половина населення країни, етнічні грузини, 17 відсотків населення – абхази заявили про свою «незалежність», за яку вони «б'ються» 23 роки.

Після закінчення чергової російсько-турецької війни все населення Північного Кавказу, що не бажає бути підданим Російської імперії, було насильно депортовано, здебільшого до Туреччини

Історична пам'ять – матерія тонка, хтось пам'ятає, що сталось із предками, хтось сам чи під впливом пропаганди забуває все, що сталося з його народом. Протягом 1877-1878 років після закінчення чергової російсько-турецької війни все населення Північного Кавказу, що не бажає бути підданим Російської імперії, було насильно депортовано, здебільшого до Туреччини. Під роздачу потрапили й абхази – більш ніж половина була вислана за межі своєї батьківщини. Причина була одна – вони були мусульмани, а в кожному мусульманинові Російська імперія бачила прибічника Туреччини й ворога. Решта абхазів частково прийняли хрещення в православ'я, велика частина взяла грузинські прізвища, щоб уникнути депортації.

Після 1993 року, коли понад 300 тисяч етнічних грузинів і інших жителів Абхазії, включно з частиною абхазів, були вигнані, наступила важка пора «становлення незалежності». Процес спочатку був привабливим, абхазьку еліту гріло самолюбство й російський бюджет, а також казки про майбутнє процвітання. Спочатку з вуст Владислава Ардзінба, голови Президії Верховної Ради Абхазької АРСР, а після розпаду Радянського Союзу – Абхазької Радянської Соціалістичної Республіки. СРСР не було, а Абхазька РСР була. Такий парадокс, придуманий чекістами для утримання під своїм контролем частини Грузії. Після етнічної зачистки Владислав Ардзінба став першим «президентом» Абхазії.

Потім було ще три «президенти» – при Сергієві Багапшу, колишньому інкасатору Держбанку, комсомольському й партійному діячеві, Абхазія отримала від Росії довгоочікуване визнання «незалежності». Як і планувалось у разі невдалого результату війни 2008 року, коли не вдалося захопити всю Грузію. Визнання, однак, не стало порятунком для сепаратистів: крім Росії Абхазію визнали «незалежною» ще три же бідні країни – Венесуела, Нікарагуа й Науру. Обіцяне процвітання не було між ними, Росія все менше й менше давала грошей для підтримки штанів абхазької номенклатури, але все одно не хотіла випускати з рук територію, за допомогою якої може ще якийсь час шантажувати Грузію.

2014 року в Абхазії сталося те, що зазвичай траплялося в африканських чи південноамериканських країнах – за 20 років «незалежності» утворилося кілька кланів, які один одного підсиджують, пліткують Кремлю, роблять спроби переворотів. Ні, вони не виступають проти Росії, основної годувальниці й постачальниці 80-90 відсотків бюджету «незалежної» Абхазії, вони борються за право розпоряджатися грошима російських платників податків і бути ближчими до Путіна.

27 травня 2014 року в Сухумі розпочалися заворушення, були захоплені адміністративні будівлі. Мітингувальники вимагали відставки «президента» Анкваба, обраного трьома роками раніше, в першому турі голосування з результатом 54,96 відсотка голосів. Олександр Анкваб – міліцінер, сам із родини міліціонера, який дійшов 1992 року до посту голови МВС Абхазії. Після відставки через рік поїхав до Москви – як пишуть в абхазьких джерелах, «був у еміграції». Повернувся 2003 року і став одним із засновників суспільно-політичного руху «Айтайра» (Відродження), ще через два роки призначений «прем'єр-міністром». 2013 року Анкваб звернувся до Московського патріархату з проханням узяти під свій омофор Абхазьку православну церкву й висвятити абхазького єпископа, минаючи Грузинську православну церкву.

Вже тоді багато здогадувався, що подіями в Абхазії керують дві людини – Владислав Сурков і Рашид Нургалієв

Стверджується, що на Анкваба здійснювали замах шість разів. Незважаючи на те, що він є затятим прихильником зближення Росії й окупованої Росією Абхазії, 2014 року його на посаді замінив випускник Мінської школи КДБ Рауль Хаджимба, з 1999 по 2001 роки – голова Служби державної безпеки Абхазії. Вже тоді багато здогадувався, що подіями в Абхазії керують дві людини – Владислав Сурков і Рашид Нургалієв, екс-міністр внутрішніх справ Росії, зараз заступник секретаря Ради безпеки Росії. Тепер 2016 року чекіста Хаджимба намагається змістити чекіст Аслан Бжанія, колишній голова Служби держбезпеки Абхазії. При тому, що і той, і інший мають хороші зв'язки в ФСБ Росії.

Після публікації влітку 2016 року документів із «пошти Суркова» стало зрозуміло, що він безпосередньо брав участь у перевороті 2014 року – саме цим і займалося його управління із соціально-економічного співробітництва з країнами СНД, Абхазією й Південною Осетією. Співробітники управління, «сурковці» не тільки вивчали ситуацію в Абхазії, але й розробляли велику кількість проектів, складали аналітичні довідки, в яких часто несхвально відгукувалися про абхазької еліти, вказуючи – кого й за скільки можна купити.

Насправді, Росія створила в Абхазії ситуацію, при якій колись ошукані й доведені до «незалежності» люди вже не знають, як змінити своє життя, метушаться між кланами й угрупованнями, покладаючись на інтуїцію, на отримані за радянських часів знання, навички пропаганди й насаджуваної за допомогою Москви ненависті до Грузії й усього грузинському. Правда, абхази не забувають про можливості безкоштовно лікуватися в Тбілісі, але забувають про це, повертаючись додому. Окупована територія живе поза законами, поза міжнародним правом, покладаючись тільки на підтримку себе й собі подібних старими казками про «визнання» їхньої «незалежності» всією світовою спільнотою й неминучим благополуччям і процвітанням. Як усюди, де Росія створювала сепаратистські конфлікти й допомагала «перемогти».

23 роки соціальної напруги – занадто багато навіть для абхазів, які жили постійними надіями. Але за останні місяці нагромадилася величезна кількість проблем: у пологових будинках загинуло кілька немовлят, виріс кримінальний рівень, туристичного процвітання немає, але з'явилися документи з «папки Суркова», які струснули Абхазію, і багато прихильників усунутого майже три роки тому Олександра Анкваба зрозуміли, що Рауль Хаджимба – це здебільшого креатура Кремля. Самолюбство жителів Абхазії зазнало сильного удару, й багато хто вже не міг терпіти мовчки – вийшли на театральну площу вимагати відставки Хаджимба та його уряду.

Співіснування з недієздатною владою небезпечне для країни. Самоочищення суспільства можливо тільки через дострокові вибор

«Співіснування з недієздатною владою небезпечне для країни. Самоочищення суспільства можливо тільки через дострокові вибори. Некомпетентна, неспроможна влада повинна достроково змінитися», – заявила на мітингу один із лідерів опозиції Ірина Агрба. «Президент абсолютно не самостійна фігура, за ним одні куратори, як усередині країни, так і за її межами. Відбулася самодискредитація влади», – сказала Агрба.

У відповідь Рауль Хаджимба вивів на площу перед адміністрацією своїх прихильників, і тоді абхазькі користувачі Фейсбуку відчули серйозну небезпеку. На мітингу своїх прихильників він заявив: «Я бачу, що намагаються загострити ситуацію. Я просив би бути розсудливими, щоб зберегти країну і свій народ. Звісно, можна зі мною розправитися, як вони (опозиція) там кажуть, але на моє місце прийде інша людина, і те ж саме, якщо ми хочемо побудувати справедливу державу, буде робитися. І тоді знадобитися більше часу. Я поруч із вами, і ми сподіваємося на те, що і там запанує розум, і ми все це зуміємо зупинити».

Вогню додало звинувачення влади опозиції в тому, що та збирається зробити насильницький переворот, і навіть продемонструвала в «парламенті» аудіозаписи. На що депутат Сергій Шамба висловив сумнів в автентичності аудіозаписів. Він сказав: «Щонайменше, виглядає дивно, що один із керівників опозиції дзвонить трьом різним абонентам і каже майже одне й те ж у відкритій телефонній розмові. Це схоже на блеф».

До кінця дня 15 грудня ситуація на мітингу опозиції загострилася – стало холодно, люди почали розпалювати багаття і грітися, в Фейсбуці почали з'являтися припущення, що може розпочатися Майдан

До кінця дня 15 грудня ситуація на мітингу опозиції загострилася – стало холодно, люди почали розпалювати багаття і грітися, в Фейсбуці почали з'являтися припущення, що може розпочатися Майдан. Мізан Зухба, член політради партії «Амцахара» заявив на мітингу, що «поки Хаджимба не втече, ніхто не піде з площі». Мітингувальники почали скандувати «Рауль, іди!». О 16:00 учасники опозиційного мітингу підтримали вимогу про дострокову відставку Хаджимба й направили кілька людей для переговорів із президентом. У середині ночі лідер партії «Єдина Абхазія» Сергій Шамба оголосив: «Опозиція ухвалила пропозиції президента Абхазії Рауля Хаджимба, зроблені під час переговорів за посередництва міністра оборони республіки Міраба Кішмарія». До раніше оголошених посад опозиція виторгувала собі ще кілька міністерських посад.

Навряд чи варто сумніватись у тому, що в управлінні Владислава Суркова ніч пройшла неспокійно. Там напевно не спали, що не зімкнули очей багато жителів Абхазії, втомлені від невпевненості в своєму майбутньому. Швидше за все, в Кремлі запропонували стару перевірену тактику – запропонувати посади, а потім поступово прибирати людей. Так сталося після 1997 року в Таджикистані, де опозиція отримала 30 відсотків квоти на місця в уряді, а потім частина з них були вбиті, інші сидять у в'язниці. У будь-якому випадку, ситуація в Абхазії багато в чому зараз залежить від положення Путіна, яке вже навряд зміниться на краще.

В Абхазії за 23 роки виросло ціле покоління людей, які виховані в дусі ненависті до Грузії, але зараз у них з'являється подив щодо російської політики. Очікування «світлого майбутнього» зазнали краху, тепер ситуація ускладнюється і хиткістю становища Кремля.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Професор державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

XS
SM
MD
LG