Повернення Криму під контроль України ‒ природна необхідність, настільки природна, як і те, що все крадене необхідно повертати. Чи може на півострові розпочатися громадянська війна і чи здатні російські військові у Криму залишитися вірними присязі ‒ про це в ексклюзивному інтерв'ю Крим.Реалії розповів російський письменник Віктор Шендерович.
Минулої середи, 21 грудня, письменник показав свою нову виставу «Ляльки». Одеська прем'єра відбулася на день раніше київської. «В Одесу приїжджаю як додому» ‒ каже Шендерович, а у відповідь на питання, чи не боїться він виступати в місті, яке кремлівські ЗМІ називають «містом спалювання заживо російських людей на Куликовому полі», сміється.
У новій виставі, складеній з розповідей Шендеровича і відеоуривків сатиричної передачі «Ляльки», яку показували на російському телеканалі НТВ 20 років тому, глядач розуміє, що гумор і сатира у Росії, після того, як та «стала вставати з колін» з приходом Путіна, загинули першими. Це відбувається завжди, коли в країні встановлюється диктатура. Жарти Шендеровича про перших осіб російської держави 20-річної давності ніяк не можна уявити в нинішній Росії. Так само, як і те, що 20 років тому хтось всерйоз зміг би припустити майбутній напад Росії на Україну і анексію Криму.
Крим треба повернути, якщо Росія хоче стати легітимною якщо не перед світовою спільнотою, то хоча б перед самою собою ‒ про це письменник розповів Крим.Реалії.
‒ Вас називають російським лібералом, так само, як і Олексія Навального, який повідомив про висунення своєї кандидатури на виборах президента Росії. Однак Навальний, який відвідував націоналістичні «російські марші», говорив, що Крим ‒ це не бутерброд, щоб його туди-сюди вертати. Емілія Слабунова, яка очолила недавно найстарішу російську демократичну партію «Яблуко», говорила, щодо проблеми Криму вона пропонує проведення «нового, але чесного референдуму в Криму». Що ви думаєте про підтримку російськими лібералами Навального і про повернення Криму?
‒ Зрозуміло, ніяких чесних виборів за Путіна в Росії не буде. Але перечекати чи все ж таки спробувати використовувати виборні механізми для агітації, для розширення своєї електоральної зони? Навальний йде на вибори. І, на мій погляд, правильно робить, що йде.
Треба скоріше повернути власні демократичні важелі ‒ свободу слова, виборів
Треба скоріше повернути власні демократичні важелі, демократичні інструменти ‒ свободу слова, виборів. І Навальний, як ніхто інший, намагається сприяти цьому. Коли ми повернемо спільними зусиллями ці важелі, тоді в парламенті можна сміливо розійтися у різні фракції і там сперечатися і дебатувати.
Що стосується Криму ‒ тут моя позиція, зрозуміло, відрізняється від позиції Навального і Слабунової. Крадене треба віддати. Те, що отримане таким способом ‒ треба повернути. Якщо ти, зрозуміло, плануєш повернутися в легітимне поле, вийти з цієї «сірої» зони.
Путін жахливо розгойдав ситуацію. Були помилки української влади, але крові не було, не було війни
Інша справа, що, на жаль, Путін жахливо розгойдав ситуацію. У той момент, коли все це починалося, в умовного Яроша був там один відсоток з невеликим, яким лякали російську публіку, з Останкіно, що зараз прийде «Правий сектор» і переріже усіх росіян. Але, звичайно, Путін надзвичайно посилив націоналізм, націоналістичні настрої, він зіграв на руку правим і націоналістам в Україні. І сьогодні просто піти після того, що сталося, означає спровокувати насильство в Криму, буквально громадянську війну, якої не було до приходу Путіна. Були проблеми, були дурниці, помилки української влади і так далі. Але крові не було, не було війни.
Яким чином Росії піти з Криму, щоб там не було поножовщини і громадянської війни? Як зробити, щоб мирне населення не постраждало, ті люди, які стали заручниками путінської брехні і путінської ейфорії від цієї ось «кримської весни»? Просто так встати і піти зараз і всім цим людям росіянам у Криму сказати: «До побачення, ми йдемо, бувайте здорові» ‒ я боюся, що тут вже не обмежиться лексикою і українізацією мови.
Повернення Криму ‒ важке і складне запитання. Боюся, що тут немає однієї простої відповіді.
‒ На вашу думку, чи здатні зараз військовослужбовці російської армії на такий же вчинок, який зробили українські військові, що служили в Криму, ‒ залишитися вірними присязі і продовжувати служити своїй країні?
‒ Все залежить від конкретних людей і обставин. Як поведе себе людина, коли не працюють ті механізми, якими вона звикла користуватися у своєму житті? Коли немає чітких команд. Це складне випробування. Українські військові його пройшли. Чи змогли б його пройти російські ‒ важко сказати, для цього потрібна певна ситуація, де все буде залежати тільки від тебе.
‒ Ми в Одесі. Недавній вихід у відставку з посади губернатора Одеси колишнього президента Грузії Михайла Саакашвілі ‒ чого не вистачило грузинській команді реформаторів в Одесі? Чому не вийшло застосувати досвід Грузії?
‒ Це очевидно, у зв'язку з тим, що в Грузії Саакашвілі був президентом, а тут ні. Він звик бути на чолі конструкції і бачити результат своїх дій. Тут же над ним стояла структура вище. І, можливо, питання не в тому, що грузинський досвід не зовсім прижився в Україні, а в тому, що Саакашвілі не зміг тут його правильно застосувати.
‒ Ви знову приїхали до Одеси, вже вдруге після Майдану і анексії Криму, початку війни з Росією і подій на Куликовому полі 2 травня 2014 року. В Одесі небезпечно?
‒ В Одесі добре (сміється). В Одесі я як вдома.
