Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Україна і цивілізований світ опинилися перед складним вибором. Дипломатичний потенціал повернення Донбасу і Криму практично вичерпався. Керівництво країни продовжує наполягати, що альтернативи переговорам немає, але Києву не варто відкидати й інші методи впливу на агресора, зокрема і силові.

Рік тому президент Петро Порошенко повідомив, що українська влада розглядає формат «Женева плюс» як переговорний майданчик для звільнення анексованого півострова. «Боротьба за повернення Криму теж залишається першим пріоритетом на порядку денному. І ми запропонуємо створити міжнародний механізм для деокупації півострова. На моє глибоке переконання, оптимальним форматом для створення такого механізму є формат «Женева плюс»: за участю наших партнерів з ЄС, з США і, можливо, країн-підписантів Будапештського меморандуму», ‒ сказав тоді президент.

Старт був непоганим. Створення нового переговорного майданчика щодо Криму підтримала влада Туреччини. Логіку дій Анкари зрозуміти було просто: ініціатива Петра Порошенка збіглася з жорсткою кризою в російсько-турецьких відносинах. Турецька влада використовувала «кримську карту» для вирішення більш важливих для них питань в Сирії. Як тільки Москва продемонструвала, що не має наміру зазіхати на турецьку сферу впливу в сирійській республіці, інтерес Анкари до «Женеви плюс» моментально ослаб. Турецька влада систематично нагадує Кремлю про невизнання анексії, але в активну гру зі звільнення півострова вони поки не залучені.

Російська сторона на публіку демонструвала небажання обговорювати тему переговорів про подальшу долю півострова, але основну роль зіграли інші чинники. До ініціативи Петра Порошенка прохолодно поставилися в Вашингтоні й Лондоні. Британська влада була зайнята проблемою виходу країни з ЄС, а команда колишнього президента США Барака Обами бачила своїм головним завданням збереження трансатлантичної єдності в питанні санкцій проти Кремля. І тут Білий дім досяг відчутних результатів. Москва продовжує платити велику ціну за агресію проти України і не може повноцінно освоювати Крим.

У будь-якому випадку, буде озброєний спосіб. Тому що ті, хто захопив Крим, просто так звідти не підуть
Іса Акаєв

Тепер голосніше лунають голоси тих, хто наполягає на силовому вирішенні проблеми. Наприклад, командир добровольчого батальйону «Крим» Іса Акаєв. В ефірі одного з українських телеканалів він висловив думку, що Крим доведеться повертати під контроль України силою. «У будь-якому випадку, буде озброєний спосіб. Тому що ті, хто захопив Крим, просто так звідти не підуть. За часом складно сказати, у мене недостатньо інформації. Наскільки я нею володію, це станеться після того, як Росія зазнає серйозної поразки в Сирії», ‒ припустив Акаєв.

Він розповів, як в перші дні анексії на півострові були люди, готові протистояти «зеленим чоловічкам». «Це був я, мої близькі друзі. Нас було досить багато, близько 100 чоловік на той момент, охочих це зробити. Але ми не знайшли підтримки в той момент ні з боку Меджлісу, ні з боку силових структур. Всі вважали, що все під контролем, що там СБУ, Збройні сили, МВС все контролює, що все буде нормально. Відчуття того, що все буде ненормально, були серйозні, тому що ми бачили, що відбувається», ‒ зазначив комбат.

Аналогічної думки дотримуються і авторитетні українські фахівці. Директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін на початку минулого року опублікував об'ємну статтю. Він визнав, що потенціал переговорного процесу щодо Криму і Донбасу може вичерпатися вже до 2018-2019 року. На його думку, Україні не варто розраховувати тільки на дипломатичні методи. Покарати агресора і відновити цілісність країни можна, лише маючи сильну армію. Події минулого року лише підтвердили правильність його висновків.

У Кремлі сподіваються, що в Україні зміниться влада, і нове керівництво підпише «договір про дружбу» (по суті ‒ акт капітуляції), легалізувавши російську присутність у Криму

Похмуру для Києва картину пом'якшує той факт, що Москва опинилася в стратегічному глухому куті. Мета Кремля на світовій арені не змінилася. Вони прагнуть обміняти анексований Крим на що завгодно. Набір «хитрих планів» вкрай обмежений: формальне повернення окупованих районів Донбасу в обмін на півострів, «розмін» Сирії на Крим або створення широкої коаліції проти ІДІЛ. Всі вони були відкинуті Бараком Обамою і його союзниками в ЄС. У Кремлі сподіваються, що адміністрація президента Дональда Трампа погодиться на один з них або ж в Україні зміниться влада, і нове керівництво підпише «договір про дружбу» (по суті ‒ акт капітуляції), легалізувавши російську присутність на півострові. До речі, деякі кремлівські ЗМІ вже назвали олігарха Віктора Пінчука майбутнім президентом України. Підприємець заслужив повагу російської публіки тим, що запропонував «тимчасово» відмовитися від Криму і потенційного членства в ЄС. За версією телеканалу Росія-1, тільки Петро Порошенко проти здачі півострова Росії, а всі його опоненти ‒ поголівно за.

Кремль і далі продовжить тасувати «хитрі плани», займаючись дипломатичним фіглярством і поширюючи дезінформацію в надій, що на цей раз американці та європейці клюнуть. Піти на компроміс щодо Криму Москву може змусити кілька причин: гучна зовнішньополітична поразка (Сирія, наприклад), жорстка політична криза всередині країни або економічний обвал, спровокований санкціями.

Адміністрація російського президента вигадала міф про «доброго Трампа» заради заспокоєння еліти, яка ще з початку минулого року почала перейматися «Кримнашем» і геополітичними авантюрами керівництва. Важливо нагадати, що західні обмеження накладалися не так на російське суспільство, як на конкретні компанії та особи, наближені до президента Володимира Путіна, щоб вплинути на його поведінку. Нервозність російської еліти дуже турбує Кремль. Особливо в умовах, коли економічна криза в країні набирає обертів, уряд не має чіткої програми виходу з рецесії, а гроші в західних банках під загрозою заморозки.

Гнійник внутрішніх протиріч може лопнути в будь-який момент. Особливо, коли російським елітам стане очевидно, що Володимир Путін остаточно завів їх у глухий кут

Зовнішньополітичні авантюри, санкції, падіння цін на нафту і газ послаблюють Росію. Гнійник внутрішніх протиріч може лопнути в будь-який момент. Особливо, коли російським елітам стане очевидно, що Володимир Путін остаточно завів їх у глухий кут. Українська влада і західні партнери вже зараз мають бути готові до подібного розвитку подій. До речі, НАТО зміцнює східні рубежі, зокрема і на випадок загострення обстановки всередині Росії.

Вітчизняний Генштаб зобов'язаний мати хоча б загальний план звільнення окупованих територій. Він має складатися з двох основних сценаріїв: планування прямого зіткнення з регулярними частинами російських військ і придушення осередків спротиву з боку «козаків» та інших «ополченців». В умовах політичної кризи в Кремлі російські військові можуть опинитися в ситуації невизначеності. Спротив чинитимуть лише організовані групи перебіжчиків і колабораціоністів, для яких повернення України означатиме особисту катастрофу. Владі України прийшла пора визнати (нехай і непублічно), що дипломатичні методи повернення Криму потрібні для того, щоб виграти час, підготувати армію і спецслужби для нанесення вирішального удару.

Сергій Стельмах, політичний оглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG