Доступність посилання

Голоси, що лунають зараз із Криму, демонструють одне почуття ‒ втому. Ні про що говорити не хочуть, вважають, що безглуздо. Але при цьому стурбовані якимись питаннями і просять поради. «А чи правда, що у вас нове розпорядження вийшло, що воно щось там вирішує, чи навпаки забороняє? А чи можна ось це до вас перевезти, а ось те відвезти? А які у вас ціни на те, а які на це?» Кримчани, здається, стали дуже вже прагматичними, але з ознаками глибокої апатії.

Це схоже на чоловіка, якого вигнали з роботи, від якого пішла дружина, і він через те затіяв ремонт. Щоб не думати. Головне ‒ чимось займатися.

Новий режим встановився, захоплення і прокльони замовкли ‒ і стало тихо й сумно. Стало зрозуміло, як це ‒ жити в Росії. Так, напевно, почувалися селяни в радянському колгоспі ‒ кулаки кудись поділися, про врожай думати не треба, коня лікувати не треба, ходи за призначеним тобі розпорядком, виконуй вказівки ‒ будеш трохи ситий. Раніше кримчани обурювалися, що півострів обкрадають, але зараз ці тривоги зняті ‒ ніхто їх не питає, як і куди розвиватися, а поготів ‒ що і навіщо у них забирати.

Крим залишили наодинці з собою ‒ без туристів і нормального постачання

А взагалі-то для Криму це звичайна ситуація ‒ бути ніби і в центрі історії, але при тому і на краю її, навіть за краєм. Тут можуть розгортатися найголовніші події епохи, але кримчанам від того тільки гірше. І зараз, коли півострів став для Росії призом в її сутичці з навколишнім світом, його залишили наодинці з собою ‒ але без туристів і нормального постачання.

І тому, що може бути природнішим, ніж сховатися від усіх в дрібних турботах? В першу чергу, про себе потрібно думати ‒ цей інстинкт рятівний. Не стала Росія тією благодійницею, якою обіцяла, Україна, здається, забула ‒ і що ж кримчанам з такими думками робити? Залишається апатія і діловитість.

Іван Ампілогов, російський письменник, кримчанин, учасник АТО

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG