Доступність посилання

Передача Криму радянській Україні: «подарунок» чи холодний розрахунок?


Ілюстративне фото

Спеціально для Крим.Реалії

За радянської доби, коли мова заходила про статистику, говорили, що існує велика брехня і статистика. Дійсно, радянська статистика завжди була частиною комуністичної ідеології. Вона пильно контролювалася самим Політбюро й енкаведистсько-кадебістськими опричниками. Адже факти тотального нищення статистичних працівників, які подавали незручні для кремлівських вождів дані, досить поширене явище. Тому й існували в країні кілька форм статистичної звітності – одна для широких «народних мас» і закордону, а інша – не прифарбована, справжня, – для Політбюро і КДБ.

Упродовж першого повоєнного десятиліття економіка Криму перебувала в досить занедбаному стані і просувалася до справжньої економічної й гуманітарної катастрофи

Тож покладатись на доброчесність офіційних радянських статистичних даних про стан економіки у країні й будь-якій союзній республіці не доводиться. Більшої довіри викликають поточні дані про економічні негаразди, які без ідеологічної косметики потрапляли до місцевої преси. Їхнє вивчення переконливо доводить, що впродовж першого повоєнного десятиліття економіка Криму перебувала в досить занедбаному стані і просувалася до справжньої економічної й гуманітарної катастрофи. Саме ці причини й змусили тодішнє кремлівське керівництво, перш за все, голову Ради Міністрів СРСР Георгія Маленкова й Першого секретаря ЦК КПРС Микиту Хрущова ще наприкінці 1953 року вдатися до шулерського вчинку – нав’язати занедбаний РРФСР і сплюндрований війною Крим Україні, яка мала його відроджувати й рятувати від російського бездарного господарювання. Цю хитромудру акцію кремлівські ідеологи завуалювали під братерську благодійність «великого руського народа» перед святкуванням 300-ліття «Переяславської ради» і «добровольного воссоединения с Великой Россией».

Приховані від стороннього ока перемовини з керівництвом УРСР кремлівські керманичі розпочали невдовзі після вересневого пленуму ЦК КПРС 1953 року, присвяченого сільському господарству – одній із найбільш занедбаних галузей економіки Радянського Союзу. Саме на цьому пленумі ЦК і визріла ідея нав’язати Кримську область РРФСР Україні.

Після вельми складного вересневого пленуму ЦК КПРС Микита Хрущов вирішив особисто ознайомитись із життям переселенців у степовому Криму

Зазначену версію підтверджує головний редактор провідної союзної газети «Известия», зять Микити Хрущова Олексій Аджубей. Він супроводжував Першого секретаря ЦК КПРС у його втаємниченій інспекторській поїздці до степового Криму пізньою осінню 1953 року. Відшукати якусь інформацію про цю подію в тогочасній кримській пресі нам не вдалося. Безумовно, до цієї короткотермінової експедиції степовим Кримом Микиту Хрущова спонукав катастрофічний стан сільського господарства на півострові й неспроможність кримського партійного керівництва відновити економіку в Криму, в Ялті. Після вельми складного для нього вересневого пленуму ЦК КПРС Микита Хрущов вирішив особисто ознайомитись із життям переселенців у степовому Криму.

Вони засипали центральні органи й газети лавиною скарг. Спогади Олексія Аджубея дозволяють зрозуміти мотивацію досить несподіваного рішення кремлівського керівництва про передачу Кримської області Україні. Вони настільки цінні, що їх потрібно частіше нагадувати тим, хто вперто бездоказово не втомлюється стверджувати те, що Микита Хрущов, як партійний функціонер, що тривалий час працював в Україні й через свою прихильність до неї «подарував» 1954 року Крим українцям. Ця примітивна провокативна нісенітниця, й московська фальсифікація не витримує жодної критики й не аргументується жодним документом.

Отже, Олексій Аджубей свідчить у своїх спогадах: «Тут, на плато, все ще дихало страшною війною. Вздовж доріг розбиті танки й артилерійські гармати і скрізь, до горизонту, сірі кам’яні обеліски, споруджені військовими будівельниками на пам'ять про своїх полеглих товаришів. І земля теж висохла і заросла жорсткою щетиною бур’янів. Пустували селища, татарські аули, їхні господарі, відіслані злою волею Сталіна в далекі холодні краї, втратили всяку надію на повернення…

Хрущов не поспішав до Сімферополя, хоча господарі наполегливо пропонували перепочити з дороги. Він звертав з тракту, на випаленій траві розстилали брезент, перекушували майже на ходу, ніби все ще йшла війна. Більше всього Микиту Сергійовича вразили й розстроїли натовпи переселенців, котрі хтозна-яким чином прочули про його поїздку.

Мовчазна сіра маса людей перегороджувала дорогу і так само мовчки, не розступаючись, чекала, поки машини не зупиняться. Люди тяжко довго не розпочинали розмови, даючи можливість Хрущову розпочати першим. Потім із натовпу лунало одне запитання, друге, третє. Про їжу, житло, допомогу.

Переселенці в більшості приїхали з Росії, з Волги, з північних російських областей» (Аджубей А. Как Хрущёв Крым Украине отдал//Новое время. – 1992. – № 6. – С. 21).

«Це я зараз пишу «приїхали», – продовжує Аджубей, – а вони кричали «нас пригнали» – звичний стогін людей, котрі втрачали надію в житті. З натовпу лунали і взагалі істеричні вигуки: «Картопля тут не росте, капуста в’яне». Або раптом зовсім сумне: «Клопи заїли». «Чого ж їхали?» – запитував Хрущов, – і натовп видихав: «Обманули» (там само. – с. 21).

Після цієї досить неприємної поїздки степовим Кримом Перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов і Голова Ради Міністрів СРСР Георгій Маленков, який також відпочивав у Криму, начебто полетіли до Києва. Розповідають, що вони буквально на колінах благали тодішнього першого секретаря ЦК КПУ Олексія Кириченка та голову Ради Міністрів УРСР Никифора Кальченка рятувати Кримську область від неминучої економічної й гуманітарної катастрофи.

Безумовно, рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР ухвалювалося не одноосібно, а було колективною думкою всього вищого політичного й державного керівництва тодішнього СРСР. Воно визріло невдовзі після повернення з України перших осіб партії й держави до Москви.

Вже наприкінці 1953 року розпочалася активна підготовча робота. Про це свідчить довідка про стан сільського господарства у Кримській області, підготовлена для першого секретаря ЦК КПУ Олексія Кириченка від 4 січня 1954 року. Вона мала ознайомити партійного керівника республіки зі станом сільського господарства Кримської області напередодні передачі її Україні. Зазначимо, що довідка укладена досить фахово, й нам видається, що наведені в ній статистичні дані про стан сільського господарства у Кримській області напередодні передачі її Україні викликають довіру.

Цінним є те, що для порівняння показників із довоєнним періодом у ній наводяться дані за 1940 рік. Тож є можливість простежити динаміку статистичних показників за весь післявоєнний період.

Показово, що найбільш провальний для кримської влади рік – 1950 – укладачі довідки вилучили. А саме він і віддзеркалює рівень деградації сільськогосподарської галузі в Кримській області

Отже, станом на кінець 1953 року площа земельних угідь Кримської області складала 2562,1 тисячі гектарів, із них в обробітку перебувало 1270,6 тисячі гектарів. Порівняно з 1940 роком площа посівів 1950 року в Криму скоротилася майже на 135 тисяч гектарів, а 1953 року – на 35 тисяч. На 1954 рік запланована посівна площа в області зменшувалась порівняно з 1940 роком на 80 тисяч гектарів. Скоротилися не лише посівні площі зернових культур, але й катастрофічно впала їхня врожайність. Якщо 1913 року врожайність зернових на кримській землі складала 11,2 центнера з гектара, 1940 – 10,7, то 1950 року з кожного гектара посівів одержали лише 3,9 центнера. Досить показово, що найбільш провальний для кримської влади рік – 1950 – укладачі довідки вилучили. А саме він і віддзеркалює рівень деградації сільськогосподарської галузі в Кримській області й переконливо доводить пряму залежність урожайності кримських ланів від погодних умов року. Адже подаровану Богом більш високу урожайність зернових 1952 року (15,2 центнера з гектара) укладачі довідки подали як величезне досягнення партійного керівництва.

Досить невтішними були показники в області й із виробництвом головної продовольчої культури – озимої пшениці.

1940 року озиму пшеницю в Криму вирощували на площі майже 370 тисяч гектарів. 1950-го її площа скоротилась майже вдвічі і складала 195 тисяч гектарів. Лише 1953 року площі озимої пшениці досягли довоєнного рівня, на цьому ж показнику передбачалося зупинитися й наступного 1954 року.

Урожайність озимої пшениці в області також була досить низькою й не досягала рівня 1913 та 1940 років. Якщо 1913 року з кожного гектара озимої пшениці в Криму отримували 13,1 центнера, а 1940-го – 11,5 центнера, то 1950 року – лише 4,4 центнера. У сприятливому 1952 році урожайність озимої пшениці підвищилася до 15,3 центнера з гектара. 1954 року передбачалось із кожного гектара озимої пшениці отримати 12,4 центнера, тобто майже на рівні 1913 року.

Урожайність овочевих культур зменшилася майже вдвічі (118,2 центнера з гектара 1940 року), 51 центнер із гектара – 1952 і 55 центнера з гектара 1953 року. Не відбулося також істотного розширення площі овочевих культур. Порівняно з 1940 роком площа під овочевими культурами скоротилася майже вдвічі (118 тисяч гектарів 1940 року і 51-55 тисяч гектарів 1952 і 1953 років відповідно).

Населення Криму потерпало від гострої нестачі головної після озимої пшениці продовольчої культури – картоплі

Населення Криму потерпало від гострої нестачі головної після озимої пшениці продовольчої культури – картоплі. Якщо 1940 року з кожного гектара картопляного поля отримували майже 70 центнерів, то 1950 та 1953 років урожайність картоплі знизилася: 29,0 – 30 центнерів із гектара.

Справжня катастрофа склалася з вирощуванням коренеплодів (головним чином кормових буряків). Воно зменшилося порівняно з 1940 роком майже втричі та становило 42 центнера з гектара 1952 року й 47 центнерів із гектара 1953 року.

Вдвічі зменшилася й урожайність сіна. Таким чином, кормова база для тваринництва в повоєнні роки значно погіршилась.

Не відбулося за десять повоєнних років помітного прогресу й у розвитку садівництва й виноградарства – колись провідних галузях кримської економіки.

Як засвідчує довідка, загальна площа садів у колгоспах і радгоспах Криму 1940 року складала 12,3 тисячі гектарів. 1952 року – 9,8 тисячі гектарів, а 1953 року – 10 тисяч гектарів. Не передбачалося закладки нових садів і 1954-го. Відновити колишню славу кримського садівництва за десять повоєнних років так і не вдалося. Якщо 1940 року з кожного гектара кримського саду одержували 55 центнерів, то 1951 року – лише 15,6, 1953 року – 48,5, а 1954 року передбачалось отримати 29 центнерів. 1913 року лише з одного дерева кримських синапів знімали понад 20 центнерів високоякісних яблук.

Навіть 1954 року площа промислових виноградників не досягла рівня 1940 року і скоротилася до 7069 гектарів. Це складало лише 79,2 відсотка довоєнного рівня

Ще катастрофічніша ситуація у перше повоєнне десятиліття склалась у виноградарстві. За статистичними даними, навіть 1954 року площа промислових виноградників не досягла рівня 1940 року і скоротилася до 7069 гектарів. Це складало лише 79,2 відсотка довоєнного рівня. Систематично не виконувалися плани посадки нових виноградників, для цього вкрай не вистачало садівного матеріалу.

Урожайність промислових виноградників була дуже низькою й варіювала в межах 19,6-11,9 центнера з гектара й порівняно з 1939 роком складала 18,5 центнера з гектара 1951 року й 24,8 відсотка 1953 року.

Для виноробської галузі не вистачало сировини. Аби не зупинилося виробництво, виноматеріали завозили з України й Північного Кавказу. Місцева преса повідомляла, що у фірмових магазинах не можна було навіть за високими цінами придбати колись популярні марочні вина «Сонячна долина», «Кокур», «Кагор», «Ташли».

Кримське тваринництво з року в рік потерпало від дефіциту не лише концентрованих, а й грубих кормів. Із наданої українському керівництву січневої доповідної записки 1954 року дізнаємося, що грубими кормами кримські ферми були забезпечені лише на 81 відсоток, сіном – на 3 відсотки, а соковитими кормами – на 40 відсотків.

Особливо катастрофічною ситуація із забезпеченням тваринницьких ферм була у кримському передгір’ї. Господарства Алуштинського району грубими кормами були забезпечені лише на 10 відсотків, Балаклавського – на 48 відсотків, Куйбишевського – на 50 відсотків, Судацького – на 46 відсотків, Бахчисарайського – на 55 відсотків, Білогірського – на 60 відсотків.

Якщо 1940 року в середньому на одну корову припадало 20,2 центнера грубих кормів, то 1953 року цей показник знизився до 17,4 центнера, а 1953 року становив 19,8 центнера. Катастрофічно для худоби не вистачало сіна й силосу. Порівняно з довоєнним періодом забезпеченість тварин цими кормами зменшилась у 2-2,5 рази.

Майже в усіх районах для зимового утримання тварин бракувало відповідних приміщень. Велика рогата худоба приміщеннями була забезпечена на 92 відсотки, телята – на 82 відсотки, вівці – на 77 відсотків, свині – на 87 відсотків, птиця – на 82 відсотки.

Навіть 1953 року область не досягла довоєнного обсягу закупівлі зерна (393 тисячі тонн проти 407 тисячі тонн – 1940 року)

Кримська область у перше післявоєнне десятиліття з року в рік не виконувала плани державних закупівель сільськогосподарської продукції. Навіть 1953 року область не досягла довоєнного обсягу закупівлі зерна (393 тисячі тонн проти 407 тисячі тонн – 1940 року). Майже в 1,5-2 рази скоротились державні закупівлі овочів і картоплі. Різко впали показники заготівлі фруктів, винограду й тютюну.

За рахунок поголів’я на присадибних господарствах переселенців відбулося збільшення державних закупівель м’яса, молока, зросло виробництво яєць. Але для повноцінного забезпечення кримського населення основними продуктами харчування власної продукції не вистачало. Тому переважну частину продуктів харчування для міського населення доводилося завозити на півострів з України.

Про стан промислового виробництва, будівельної галузі й соціально-гуманітарної сфери напередодні передачі Кримської області Україні – тема окремої розмови.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG