Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Примусове переселення українського населення зі сплюндрованої Другою світовою війною України до знелюднілого Криму досить масштабно відбувалося ще задовго до зміни його підпорядкування. Цією злочинною акцією кремлівські вожді переслідували кілька важливих для радянської імперії завдань. Перш за все, потрібно було руками працьовитого українського люду відроджувати занедбане сільське господарство та рятувати економіку півострова, які після виселення кримських татар, греків, болгар, вірмен та німців перебували у катастрофічному стані. Як уже зазначалося, перша хвиля переселенців з російської глибинки з цим завданням не впоралася і Крим лишався найбільш відсталим і проблемним регіоном РРФСР.

Але не менш важливим завданням для Кремля було й спустошення і знекровлення населення самої України, яке у західних областях чинило спротив більшовицькому режиму до кінця 50-х років. Виконати таємний наказ 1944 року сталінських сатрапів Лаврентія Берії та кривавого маршала, затятого українофоба Костянтина Жукова про масове виселення з України українців через масштабність самої акції та можливість військового спротиву в лавах самої радянської армії влада не могла. Тому етнічне очищення України від українців у Кремлі вирішили проводити не у досить гучний і економічно менш витратний спосіб – міграційною політикою. Очищений від кримських татар та інших національних меншин Крим виявився дуже привабливим майданчиком. Крім Криму, українців після війни масово добровільно-примусово переселяли також у найвіддаленіші області Росії: Сахалінську область, Хабаровський край, Єврейську автономну область, Приморський край, Бурят-Монгольську АРСР, Карело-Фінську РСР та в інші регіони.

Етнічне очищення України від українців у Кремлі вирішили проводити не у економічно менш витратний спосіб – міграційною політикою

У той же час в Україну не лише в індустріальні регіони (Донбас, Луганськ, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Миколаїв, Херсон, Одесу, Полтаву, Харків, Суми та ін.), але й у міста і навіть села Західної України, Буковини та Закарпаття масово переселяли російське населення. Так змінювалася етнічна, генетична та мовно-культурна мапа України. Проте це – тема вже іншої розмови.

Ми ж зосередимося на примусовому переселенні української людності до Криму у перше повоєнне десятиліття, тобто ще тоді, коли він перебував у складі РРФСР. Виконуючи Постанову союзного уряду від 5 грудня 1949 року № 5530, Рада Міністрів УРСР прислужливо приймає 29 грудня 1949 року свою Постанову № 3893 «Про переселення в колгоспи Кримської області».

Цією Постановою передбачалося переселити до Криму 1000 українських сімей: з Дрогобицької області – 300, Закарпатської – 400 та Чернівецької – 300. Загалом це близько 5 тисяч осіб. Цілком зрозуміло, чому саме ці області місцева прислужницька Москві влада обрала для переселення. Про хід переселення київські високопосадовці зобов’язували місцеві органи двічі на місяць надавати інформацію та до кінця року надати повні звіти.

Вже на початку лютого 1950 року сформована із окупантів та смершівців влада Львівщини доповідала, що вони забезпечили подання заяв 195 родин, які «згодилися» переселитися до Криму

Вже на початку лютого 1950 року сформована із окупантів та смершівців влада Львівщини доповідала, що вони забезпечили подання заяв 195 родин, які «згодилися» переселитися до Криму. У цій групі налічувалося 833 особи, з них – 420 працездатних. Аби виконати «спущений згори» план «добровільних» переселенців, обласна рада зобов’язувалася «доловити» «добровольців» ще у двох гірських районах.

Аби перевиконати визначений Москвою план переселення в 1950 році українців до Криму, республіканські урядовці до цієї акції залучають додатково ще кілька областей: Кам’янець-Подільську (нині Хмельницьку), Вінницьку та Київську. Кам’янець-подільці мали переселити у 1950 році з 15 районів 200 сімей. 200 сімей з 8 районів мала переселити і Київська область. Та найбільше селян (300 сімей) упродовж лише одного 1950 року мала переселити до Криму Вінницька область. Як засвідчує звіт Управління при Раді Міністрів УРСР у справах евакуації на 1 липня 1950 року план переселення було виконано.

Впродовж першого півріччя 1950 року до Криму переселено 4070 осіб

Отже, впродовж першого півріччя 1950 року до Криму переселено 972 сім’ї, загальною чисельністю 4070 осіб. Ще 28 сімей, яких не вистачало для повного виконання плану, місцеве чиновництво обіцяло переселити до кінця серпня.

Чи було «добровільним» переселення українців до Криму, досить промовисто засвідчує лист секретаря Судацького райкому ВКП(б) Кримської області М. Осадчих до першого секретаря ЦК КП(б)У Л. Мельникова. Він скаржиться своєму партійному босу на те, що із 169 сімей, які згідно з постановами Ради Міністрів СРСР від 5 грудня 1949 року та Ради Міністрів РРФСР (виявляється, що українців переселяли до Криму навіть без згоди холуйської київської влади), на 1 жовтня 1949 року Крим покинуло 83 сім’ї. Привертає на себе увагу і той факт, що серед утікачів виявилося чимало комуністів. Вони, безумовно, переїхали до Криму за наказом партії. Втікачі навіть не знялися з партобліку і покинули Крим самочинно. Партійний ідеолог районного розливу вимагає вплинути на місцеві вінницькі партійні та виконавчі органи влади, щоб вони повернули втікачів. Цей факт свідчить, що переселенці з України перебували в жахливих умовах. Часто їм не надавали житла, розселяли по хлівах та тваринницьких фермах. У більшості господарств не було ні води, ні електрики. Навіть не пристосовані для житла будівлі взимку не опалювалися.

Переселенці з України перебували в жахливих умовах. Часто їм не надавали житла, розселяли по хлівах та тваринницьких фермах

З 1951 року переселення української людності до Криму стає більш масовим і набирає інших форм. Лише упродовж літа 1951 року виходить кілька урядових постанов про переселення українців до Криму. На вимогу Ради Міністрів СРСР від 1 червня 1951 року № 1849 Рада Міністрів УРСР постановою № 1406 від 13 червня приймає постанову про переселення до Криму в 1952 році ще 1000 сімей українських колгоспників з Кам’янець-Подільської, Житомирської, Київської, Сумської та Чернігівської областей. Причому вперше за всі роки переселення союзною владою ставиться завдання переселяти не лише поодинокі сім’ї, а здійснювати переселення головним чином цілими колгоспами та бригадами.

Стикнувшись з проблемою повернення переселенців до рідних країв через відсутність житла, на будівельні роботи та облаштування на новому місці в кримських колгоспах влада вперше почала виділяти кошти на будівництво житла (на одну сім’ю від 16 до 20 тис. крб.) та надання безпроцентних кредитів терміном на 10 років. Причому 40% кредиту держава брала на себе.

Перед здійсненням переселення до Криму з місцевих українських мешканців, у тому числі і з переселенців, формували будівельні бригади, які займалися будівництвом та облаштуванням житла. Це сприяло закріпленню переселенців на новому місці. А ще влада стала забезпечувати не індивідуальну (сімейну), а групову (колгоспну та бригадну) відповідальність за переселення, державні витрати на нього та за отримані кредити.

Стикнувшись з проблемою повернення переселенців до рідних країв через відсутність житла, на облаштування в кримських колгоспах влада вперше почала виділяти кошти на будівництво житла та надання безпроцентних кредитів терміном на 10 років

У рішенні виконкому Київської обласної ради від 16 липня 1951 року зазначається, що Кагановицький, Розважівський та Ржищівський райони мають переселити до Криму 200 сімей, переважно цілими колгоспами та бригадами, які до укрупнення були дрібними колгоспами. Запопадливі обласні чиновники, аби вислужитись перед Москвою та Києвом, кількість переселених сімей збільшують до 300.

У цій постанові вперше зустрічаємо вже визначений район та колгосп, які мають прийняти українських переселенців.

Ще цікавішим документом є протокол загальних зборів колгоспу ім. Дзержинського у с. Рижів Чуднівського району Житомирської області. Крім усього сільського та районного керівництва, на загальних зборах з майже 90-відсотковою явкою був присутній представник з кримського колгоспу ім. Кірова (Зуйський р-н). Він грав роль агітатора.

Протокол підготували для звітності перед районом, областю та столицею з дотриманням канцелярсько-бюрократичних вимог. Була авторитетна президія у складі голови колгоспу та голови сільської ради, районного начальства, місцевих ветеранів праці та емісара – агітатора з Криму.

Агітація та партійний натиск виявилися такими потужними, що з 146 присутніх колгоспників 96 осіб проголосувало за переселення, а 50 – проти нього

До схвальної пропагандистської акції долучились і голова місцевого колгоспу, і голова сільської ради, і, як водиться, передова доярка. Вона вже також відвідувала кримське господарство. Агітація та партійний натиск виявилися такими потужними, що з 146 присутніх колгоспників 96 осіб проголосувало за переселення, а 50 – проти нього.

Досить промовисто, що ніхто з колгоспників, присутніх на цих руйнівних для себе зборах, не поцікавився ні долею села, ні долею земель, які вони мали покинути. Мабуть, така цікавість була для всіх вельми небезпечною. Адже на зборах були присутні і не заявлені у протоколі представники енкаведистських структур. Збори ухвалили: «Схвалити постанову Ради Міністрів СРСР про переселення в Кримську область і повністю в складі колгоспу переселитися в колгосп ім. Кірова Зуйського району Кримської області. Просити виконком Чуднівської райради депутатів трудящих затвердити наше рішення і підняти клопотання перед виконкомом Житомирської Обласної ради депутатів трудящих переселити колгосп ім. Дзержинського в Кримську область» (правопис оригіналу збережено).

Переселенці вирішили: виділити будівельну бригаду із членів колгоспу ім. Дзержинського у складі 45 осіб.

Всього лише за 1951 рік до Кримської області з Вінницької та Сумської областей відправили майже 4600 осіб. Крім того, для перевиконання плану в рахунок 1952 року з Київської області додатково переселили ще 69 сімей (275 осіб), а з Житомирської – 23 сім’ї (91 особу). Тож скільки потрібно було загубити українських сіл та колгоспів, щоб виконати та перевиконати злочинні накази Кремля?

А вказівки та накази з Москви та Києва були дійсно злочинними. До таких антилюдських дій не вдавалися навіть німецькі окупанти. Адже за вказівкою із Москви Київська обласна рада 5 грудня 1951 року приймає ідіотське рішення про переселення бригади колгоспу ім. Петровського Розважівського району в колгосп «Шлях комунізму» Білогірського району. Виконавчій владі Розважівського району ставиться завдання забезпечити організаційне та практичне керівництво демонтажем як житлових, так і надвірних будівель усієї бригади та колгоспників, маркування конструкцій та перевезення їх до залізничної станції та завантаження у вагони для подальшого перевезення до Криму. Партійні та радянські органи перед беззахисними, позбавленими житла людьми ставлять ще одне неймовірне завдання: «Велику рогату худобу, молодняк та коней доправити до станції завантаження перегоном, забезпечивши худобу на всьому шляху кормами та доглядом за дійними коровами». Навіть улітку таке завдання виконати за короткий термін було б досить складно. Але це все відбувалося у розпал лютої зими, а бригади з переселеним майном та худобою наказувалося доставити не пізніше 15 грудня. А 20 грудня потрібно було надати звіт про виконання завдання.

Про масштабне переселення українців до Криму та інших регіонів РРФСР упродовж 1949-1951 рр. свідчить довідка управління справами Ради Міністрів УРСР за цей час. З України переселили 13111 сімей або майже 52 тисячі осіб. Лише в 1952 році з Житомирської, Кам’янець-Подільської, Київської та Сумської областей станом на 1 листопада було переселено майже 780 сімей з 16 колгоспів та бригад.

У 1953 році кримський трест бавовнярства відмовився приймати 124 сім’ї переселенців з Чернігівщини, оскільки бавовну на півострові перестали вирощувати

У 1953 році в колгоспи та радгоспи Кримської області лише з Чернігівської області було переселено 600 сімей, в колгоспи Приморського краю – 800 та Сахалінської області – 400, тобто понад 7200 осіб; з них до Криму направили майже 800 сімей (понад 3200 осіб). Темпи переселення українців до Криму щороку зростали. У 1953 році кримський трест бавовнярства відмовився приймати 124 сім’ї переселенців з Чернігівщини, оскільки бавовну на півострові перестали вирощувати.

Знахабніле кримське керівництво, спостерігаючи лавину переселенців з України, стало диктувати свої умови. Воно відмовилось від переселення до Криму 1400 сімей з Закарпаття. Голова Кримського облвиконкому Дмитро Полянський у своєму листі до голови Ради Міністрів УРСР Дем’яна Коротченка зазначає, що з 1950 до 1953 року переселення до Криму з Вінницької, Київської, Кам’янець-Подільської і головним чином з Сумської та Чернігівської областей відбувалося переважно цілими колгоспами та бригадами. Саме таке переселення виявилося найефективнішим і воно сприяло закріпленню переселенців на новому місці та зменшувало їхнє повернення до колишніх домівок. Оскільки забезпечити виїзд переселенців колгоспами та бригадами закарпатська влада не могла, то керівництво Кримської області відмовлялося приймати індивідуальних переселенців.

Переселення колгоспами та бригадами виявилося найефективнішим і сприяло закріпленню переселенців

Враховуючи клопотання Кримського облвиконкому, Рада Міністрів УРСР вирішила виконати план переселення за рахунок Вінницької (400 сімей), Чернігівської (500 сімей) та Сумської областей (500 сімей).

На 1954 рік до Криму планувалося переселити з Сумської та Чернігівської областей близько 1200 сімей (майже 5000 осіб). Зауважимо, що упродовж 10 років (з 1944 до 1954 рр.) колосальні витрати українців при переселенні до Криму, який перебував у складі РРФСР, відбувалися за рахунок України та українського народу. Це був ще один хитромудрий план імперського Кремля, щоб знищити генофонд нації, знекровити і впокорити український народ.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG