Крим.Реалії продовжують серію матеріалів про події, пов'язані з російською анексією півострова. Окремої уваги, на наш погляд, заслуговує історія захоплення російськими військовими основних пунктів транспортного сполучення з Кримом. Рівно три роки тому, в один день ‒ 28 лютого ‒ були захоплені міжнародний аеропорт «Сімферополь», військовий аеродром «Бельбек» і поромна переправа в Керчі.
Пункти транспортного сполучення з Кримом були взяті під контроль російськими військовими і загонами «самооборони» через добу після захоплення адміністративних будівель у Сімферополі.
У ніч на 28 лютого озброєні люди в камуфляжі з'явилися одночасно в аеропорту «Сімферополь», на військовому аеродромі «Бельбек» під Севастополем і на поромній переправі в Керчі. З цього дня морські та повітряні транспортні ворота півострова стали виконувати функції пунктів з перекидання на півострів російських військових і техніки.
Аеропорт: червоні пов'язки і «пом'яті» обличчя
У міжнародному аеропорту «Сімферополь» озброєні люди, тоді ще без розпізнавальних знаків, оточили термінал внутрішніх рейсів аеропорту, а потім й інші об'єкти, включаючи місця громадського харчування.
«Самооборонівці» відганяли журналістів, якщо ті підходили дуже близько, й артикулювали спільну позицію, тому що військові тоді мовчали»Станіслав Юрченко
З журналістами, які прибули на місце, військові не спілкувалися. Кореспондент Крим.Реалії Станіслав Юрченко, який став очевидцем подій, висвітлюючи тоді захоплення аеропорту для інших видань, згадує той день так: «Коли я приїхав в аеропорт, побачив там так званих «зелених чоловічків». Вони не мали розпізнавальних знаків, але були озброєні до зубів. Військові патрулювали територію аеропорту, розставивши біля кожного входу по кулеметникові. А разом з ними там стояли «самооборонівці». Вони мали розпізнавальні знаки ‒ червоні пов'язки на руках і досить «пом'яті» обличчя. Ці люди відганяли журналістів, якщо ті підходили дуже близько, й артикулювали спільну позицію, тому що військові тоді мовчали».
Російські телеканали в цей же час повідомляли про роботу аеропорту «в звичайному режимі». Про збройних людей у цих повідомленнях не було ні слова, згадувалися лише «російськомовні загони самооборони», які, за версією російського телебачення, отримали інформацію про те, що в Криму висадився десант із Києва. «Переконавшись, що нікого немає, люди в камуфляжній формі вибачилися і пішли», ‒ повідомлялося в новинних випусках.
Станіслав Юрченко цю інформацію спростовує: «Насправді ніхто нікуди не йшов. І військові, і «самооборона» вже наступного дня опинилися і біля Радміну, і біля Верховної Ради Криму, і біля українських військових частин», ‒ говорить він.
Захоплення «Бельбеку»
За аналогічною схемою під контролем російських військових опинився і український військовий аеродром «Бельбек» під Севастополем. Вранці, 28 лютого, під'їзди до нього були заблоковані військовою технікою без розпізнавальних знаків.
Озброєні солдати, які тоді ще не афішували свою причетність до російської армії, організували на під'їзді до «Бельбеку» блок-пост і так само, як у випадку з аеропортом «Сімферополь», не контактували ні з місцевими жителями, ні з журналістами.
Тим часом очевидці фіксували пересування в бік «Бельбеку» російської військової авіації.
Згодом тут розгорнуться резонансні події, пов'язані зі штурмом російськими військовими української військової частини 204 бригади тактичної авіації ЗСУ на чолі з Юлієм Мамчуром (на цей момент народний депутат України).
Переправа: зброя, військові та казаки
Одночасно з повітряними пунктами сполучення з Кримом російські військові захопили і Керченську поромну переправу, яка зіграла роль основного «вузла» перекидання на півострів важкої військової техніки й особового складу Збройних сил Росії.
Керченські журналісти, які стали першими свідками того, що відбувається, розповідають, що напередодні захоплення, в ніч на 28 лютого, пасажирське сполучення на переправі «Керч-Кавказ» несподівано зупинили. Рух був відновлений під ранок, і тоді з Росії в Керч стали масово переправляти автобуси з казаками, а також людьми в камуфляжі і цивільному. Їх намагалися приховувати за запнутими шторками. За оцінками наших співрозмовників, кількість автобусів, які в ті дні прибували на поромах, обчислювалася декількома десятками щодня.
У той же час у Держприкордонслужбі України, з 28 лютого до 11 березня 2014 року (до проведення «референдуму»), зафіксували 10 випадків порушення порядку перетину державного кордону України через поромну переправу.
«За цей час через пункт пропуску «Крим ‒ поромна переправа» на територію України без відповідного дозволу української сторони переміщені 139 одиниць автомобільної, спеціальної та бронетехніки Збройних сил Росії, зокрема, чотири ракетні системи залпового вогню «Град», шість бронетранспортерів, 111 вантажних , шість спеціальних і сім легкових автомобілів, п'ять мікроавтобусів», ‒ повідомляли у відомстві.
Частина перекинутих з Росії військових і людей в цивільному потім взяли під контроль поромну переправу. На її території вже 28 лютого з'явилися автомобілі «Урал» із російськими номерами й озброєними людьми, які розташувалися по периметру об'єкта, повідомляв міський сайт Kerch.FM.
Журналістам, які намагалися фіксувати те, що відбувається, перешкоджали агресивні представники «самооборони». Одного разу зіткнулася з ними керченська журналістка Олена Лисенко. На одній зі зйомок поруч із поромною переправою її разом з оператором помітив російський військовий.
Я від нервового зриву плакала і щось їм постійно говорила. А вони мені говорили, що ми тут ніхто, погрожували і принижували насОлена Лисенко
«Він дав команду, і на нас набіг натовп казаків. Їх було близько десятка. Вони досить жорстко штовхали нас і гнали з місця зйомки. Я від нервового зриву плакала і щось їм постійно говорила. А вони мені говорили, що ми тут ніхто, погрожували і принижували нас. Психологічно ці 300 метрів, які ми бігли до машини, мені здалися кілометрами. Це було дуже жахливо і прикро», ‒ розповіла журналістка Крим.Реалії.
Журналістка впевнена, що під виглядом казаків у Криму діяли переодягнені російські військові. «Я впевнена, що ніякої «самооборони» і казаків на переправі не було. Насправді це були ряджені російські грушники. За їхньою поведінкою було видно, що вони спеціально підготовлені, також вони говорили з яскраво вираженим російським акцентом. Кримчани так точно не розмовляють. На той момент до Керчі з Росії активно завозили військових і зброю. Цей процес ретельно охоронявся від сторонніх очей. Тому журналістів до поромної переправи і близько не підпускали», ‒ каже Олена Лисенко.
Перекинуті з Росії люди також були помічені у дворі храму Андрія Первозванного, розташованого в Комсомольському парку Керчі. Там для них розбивали намети.
Їх вдалося зафіксувати місцевій журналістці Вікторії Єрмолаєвій. «Ми знімали їх з машини, тому що підходити до них було небезпечно. Там були казаки і чоловіки у військовій формі без розпізнавальних знаків, зокрема й так звані «ополченці». Люди у військовій формі роздавали їм вказівки, і вони масово вантажилися у важку військову техніку. Я припускаю, що всі вони були російськими військовими, які під різним зовнішнім виглядом для маскування там зібралися, щоб отримати подальші вказівки, отримати речі, пайки, гроші, ще щось. А храм Андрія Первозванного був для них одним із плацдармів окупації Криму», ‒ розповідає вона.
У храмі Андрія Первозванного (УПЦ Московського патріархату ‒ КР) помічені журналісткою люди пробули кілька годин. Потім частина з них зникла у місті, а інші посідали в автобуси і виїхали з Керчі в інші регіони півострова. Так вони взяли під контроль весь Крим.
