Спеціально для Крим.Реалії
Через два роки фільму «Вбити дракона» виповниться тридцять років. Його зняли 1988-го. Середина перебудови ‒ заборонили каральну психіатрію, місто Брежнєв перейменували назад на Набережні Челни, з Афганістану починають виводити радянську армію.
П'єса Євгена Шварца, написана в роки Другої світової, звучала пророчо. Радянському дракону залишається жити два роки, але це зараз ми знаємо, що лише два, а тоді майбутнє було точно таким же туманним, як і минуле. Захаров у стрічці згущує фарби ‒ Ланселоту в фіналі не приходять на допомогу його друзі, а кохана Ельза відвертається від нього. Режисер міг думати, що він знімає про свій власний час, а зняв про завтрашнє. Із 2017 року його стрічка звучить жорсткіше, ніж міг би сподіватися сам Захаров.
Дракон і справді не помер. Йому на зміну і справді прийшли хаос і бургомістри. А люди, втомлені від одного й іншого, дуже скоро знову захотіли дракона. Та й сам Марк Анатолійович у результаті приєднався до «городян», оголосивши у вересні 2016-го про підтримку анексії Криму й «архіобдарованого Володимира Путіна».
Ланселот програв битву за серця дітей. Бюргери не стали перемагати Дракона в собі. Шварц міг думати, що пише п'єсу про Веймарську республіку й Рейх, а написав про Радянський Союз і Росію
А, втім, не він один. Ланселот програв битву за серця дітей. Бюргери не стали перемагати Дракона в собі. Шварц міг думати, що пише п'єсу про Веймарську республіку й Рейх, а написав про Радянський Союз і Росію. Ті, хто протягом 90-х викривав імперію, сьогодні кладуть камені до її фортечної стіни. За п'ять років у Росії може змінитись усе, а за сто ‒ нічого. Коло замкнулося.
І можна довго міркувати про те, що всі імперії переживають фантомні болі. Що рецидив у серцях громадян був неминучий. Що лише стрибок цін на нафту на початку «нульових» дозволив відродити систему. Що російська еліта мотивована лише надприбутками й надпривілеями. Все це так ‒ і абсолютно не так.
Тому що будь-яку історичну закономірність можна описати як набір випадковостей. Препарувати, дистилювати, уявити як суму збігів. Але суть у тому, що логіка існування Росії перебуває в полоні в дуже простої закономірності.
Російська Федерація ‒ навіть після всіх усушок і утрусок, що трапилися з нею в ХХ столітті, ‒ все одно залишається країною, приреченою жити за наднаціональними законами. Вона не стала національною державою ‒ та й не може в нинішньому вигляді нею стати. Надто вже велика різниця між її околицями, надто вже масштабні відмінності між жителями Бурятії й Дагестану, ненцями й чеченцями. Вона приречена бути інклюзивною ‒ переконуючи жителів підкорених колись територій, що існування у спільній державі для них благо.
Як наслідок ‒ будь-які еліти, що опинилися біля її керма, приречені раз у раз міркувати про «духовні скріпи». Завдання яких ‒ зв'язувати країну імперською арматурою. Звідси ж ‒ усі розмови про багатонаціональну природу країни й апеляції до подій Другої світової як головного знаменника спорідненості й єдності.
Той, хто в Росії перемагає дракона, опиняється віч-на-віч із дилемою: країна схожа на клаптикову ковдру
Той, хто в Росії перемагає дракона, опиняється віч-на-віч із дилемою: країна схожа на клаптикову ковдру. Вона приречена бути заручницею протиріч: між національними республіками й російськими областями, між регіонами-донорами й дотаційними територіями, між тими, кого годує Москва, і тими, хто годує Москву. До того ж ситуація ускладнюється тим, що, на відміну від 1991 року, кордони потенційних розколів не прописані на контурних картах ‒ і відцентровість може бути хаотичною за своєю географією й наслідками.
І це та реальність, із якою приречений зіткнутися будь-який російський політик, який волею долі й переворотів опинився на вершині харчового ланцюжка. Його ліберальне минуле виявиться безпорадним перед простою виделкою варіантів: або він стає другим Горбачовим, або другим Путіним.
Будь-які реформи призведуть до появи позасистемних гравців. Будь-яка економічна відлига ‒ до політичних запитів у бізнесу. Будь-яка децентралізація закладе фундамент під відцентровість. Кастрація силового апарату знизить його лояльність. Відмова від пропаганди загрожує появою незручних запитань. Скорочення корупційних віконець ‒ руйнуванням внутрішньоелітного консенсусу.
Особливість російської системи в тому, що вона принципово така, яку неможливо реформувати
Особливість російської системи в тому, що вона принципово така, яку неможливо реформувати. Будь-які зміни обов'язково приведуть систему в рух ‒ і немає ніяких гарантій, що ці зміни збережуть державний статус-кво. А на іншому полюсі вибору ‒ консервація наявного. Суспільно-політичний формалін. Забетонована єдність і монументальна одностайність.
У цьому сенсі «володимирпутін» ‒ це не архітектор системи, а її функція. Будь-кому, хто прийде йому на зміну, доведеться опинитися перед тим же самим вибором. Проблема не в тому, що Ланселот не може перемогти Дракона. Проблема в тому, що після цього йому доведеться ставати його реінкарнацією.
Або розпускати країну по домівках.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
