Доступність посилання

Коли російські силовики проводили обшук у Марлена Мустафаєва, Осман Аріфмеметов разом із іншими кримськими татарами прийшов до будинку активіста. Аріфмеметов знімав відео про все, що відбувається, на планшет. Його разом зі ще дев'ятьма кримчанами схопили й відвезли до відділення поліції. Про те, як Осман прожив ці п'ять діб, він розповів Крим.Реалії.

Затримання

21 лютого 2017 року я був на вулиці Бузковій (Кам'янські дачі «Колективні сади», Сімферополь). Я вів відеозапис дій правоохоронних органів на свій планшет. На відео видно, що я хотів пройти через оточення ОМОНу, проте мені заборонили це робити. Потім я побачив, як підійшло дуже багато поліцейських, які замінили ОМОН в оточенні. З вулиці Бузкової виходила жінка з двома дітьми. Поліцейські, які стоять в оточенні, відмовилися її пропустити. Пропустили лише після багаторазових вимог із боку громадян.

Прийшов чоловік із гучномовцем і почав щось говорити. Я побачив, як хлопці почали розходитися, і тут прозвучала команда з боку скупчення ОМОНівців: «Працюємо, працюємо». Співробітник ОМОНу заламав мою руку так, що мало не випав мій планшет, на який я здійснював відеозапис. Підвели мене до мікроавтобуса, і там чоловік у поліцейській формі почав засовувати свої руки в мої кишені, так що в мене випали гроші. Я крикнув: «Крадете!» ‒ й тут же мені повернули гроші.

Обшук у будинку Марлена Мустафаєва, Сімферополь, 21 лютого 2017 року
Обшук у будинку Марлена Мустафаєва, Сімферополь, 21 лютого 2017 року

Уже потім, спілкуючись із юристами, я з'ясував, що це був особистий огляд, який здійснювали не у відповідності із законом. У мене забрали планшет. Зажадав скласти протокол вилучення, але цю вимогу проігнорували. Завели до мікроавтобуса. Передали мій планшет дівчині в цивільному і в окулярах, яка постійно нас знімала на камеру. У мікроавтобусі я кілька разів вимагав скласти протокол вилучення. Але мені сказали, що складуть протокол у райвідділі. У мікроавтобусі я чув, як Валід аг'а (Валерій Григор) вимагав повернути окуляри. Обличчя його було блідим, він примружував очі. Я подивився га годинник ‒ було 10:33.

У райвідділі

Нас доправили до райвідділу. На вході хотіли мене сфотографувати. Я оголосив про відмову і сказав, що маю на це право. Людина в штатському (рудий, худий, середнього зросту) наказала людині з фотоапаратом мене сфотографувати. Той йому відповів, що вже зробив це. Тобто мене сфотографували без мого відома та згоди. Повели мене кудись на другий поверх. Співробітники поліції розпочали підготовку до зняття відбитків пальців, взяття слини й інших процедур. Мої права зачитані мені не були.

Поліцейські говорили: «Що ти тут мудруєш? Адвокати самі нічого не знають»

Один із співробітників попросив назвати моє ім'я. Я назвав свої ПІБ. Коли він вимагав дату народження, я відмовився називати, пославшись на те, що маю право мовчати. Повідомив поліцейським про те, що відмовляюся давати відбитки пальців і слину. Співробітник поліції сказав, що мене сюди вже доставили і я не маю права мовчати й відмовлятися від процедур. Зателефонувавши юристам, зрозумів, що співробітник мене обдурив. Мої відмови почали дратувати інших співробітників. Найбільше відзначився Ельдар Шабанов, який кричав на мене і махав своїм указівним пальцем. Поліцейські говорили: «Що ти тут мудруєш? Адвокати самі нічого не знають».

Підійшла капітан Ольга Кравчук, почала складати протокол затримання. На її питання відповідати я відмовився, що викликало її гнів. Коли мене покликали підписати протокол, я його ретельно прочитав, зауважив, що час вказано було ‒ 11:30, і вже заповнені були поля, де зазначено було, що я відмовляюся від перекладача. Вказав на це капітану, вона проігнорувала. Помітив, що протокол був заповнений неграмотно ‒ капітан написала, що Аріфмеметов О.С. порушував громадський порядок (замість Аріфмеметов О.Ф.).

Зателефонував юристу. На моє запитання про підписування протоколу юрист поінформував мене про моє право залишити зауваження в протоколі й запитав, чи зачитали мені мої права. Я відповів, що мені ніхто їх не зачитував. Це почула капітан Кравчук і почала нервово розповідати мої права. Цим самим вона мені заважала проводити консультації з юристом. Підписати протокол я відмовився й залишив зауваження: «З протоколом не згоден. Оскаржуватиму. Мої права не були зачитані до складання протоколу. Про надання мені перекладача мене не питали».

Я її запитав: «Чому ви нервуєте? Я ж роблю все за законом. Ви ж захисники закону, значить маєте любити те, що я роблю»

Капітан Кравчук провела мене на перший поверх. Тут я побачив свій планшет. Після того, як капітан Кравчук склала протокол про вилучення, я погодився підписати, але після того як залишу зауваження. Капітан знову почала нервувати, говорила: підписуй, підписуй, підписуй, чим чинила на мене тиск, щоб я не залишав свої зауваження. Я її запитав: «Чому ви нервуєте? Я ж роблю все за законом. Ви ж захисники закону, значить маєте любити те, що я роблю». У підсумку мені дали можливість залишити зауваження. На копії протоколу про вилучення, наданого мені, не було видно мого підпису й частини зауважень. Я вказав капітану на це і сказав: «Ось таке ось у вас байдуже ставлення до документів». Планшет запечатали.

У мікроавтобусі біля будівлі суду

Валід аг'а (Григор Валерій) був усе ще блідий і ледве розмовляв. Нам доводилося кілька разів говорити поліцейським про бажання сходити до туалету. Ми попросили надати місце для молитви. Співробітник поліції Михайло Полянський сказав нам, що місця немає. Я в нього запитав, чи розуміє він, що порушує конституцію Росії про свободу віросповідання. Полянський відповів: «Так, розумію».

У суді

Уже було приблизно 10-11 ночі. Київський районний суд. Справу розглядав суддя Віктор Можелянський. Я зажадав перекладача. Мені його надали. Далі говорив рідною кримськотатарською мовою. Вимагав відсторонити свідків із-поміж співробітників поліції. Можелянський проігнорував мою вимогу і сказав: «Питання є?». Вислухали співробітницю поліції, викликану як свідка. Наступним свідком був Юнус Авамілєв ‒ також дійсний співробітник поліції. Коли мені дали слово, я почав задавати питання Авамілєву.

‒ Якими вулицями їздили машини?

‒ Усіма.

(Я точно пам'ятаю, що не проїздило жодного автомобіля, окрім джипа, в якому сидів офіцер поліції. І навіть цей автомобіль не заїжджав на вулицю Бузкову ‒ там, де я стояв і, за твердженням свідків, заважав проїжджати транспорту. До речі, на апеляції я ознайомився з протоколом судового засідання й зауважив, що відповідь на моє запитання в Авамілєва записана зовсім інша. Було там написано: «на вул. Бузкову»).

‒ Де я стояв?

‒ Серед громадян.

‒ У якому конкретно місці вулиці я стояв: з лівого або з правого боку, чи посередині?

‒ Не пам'ятаю.

Мій захисник попередив Авамілєва про дачу неправдивих свідчень. Можелянський різко відреагував і заборонив про що-небудь попереджати.

Уже на апеляції я побачив, що суд виніс мені постанову о 22:15.

Після цього мене відвезли до райвідділу, де нам «відкатали пальці». Вимити руки не дали можливості, довелося скористатися піском.

У спецприймальнику

Була приблизно третя година ночі. Двоє поліцейських завели мене до спецприймальника. Вимагав у чергового дати мені телефон, щоб зателефонувати юристу й рідним. Один із поліцейських, мабуть, злий на мене за те, що я так довго його затримав на роботі, і він не зміг потрапити додому, сказав: «Свій телефон треба мати».

‒ У мене батарейка села, поки я телефонував адвокатам.

‒ А тобі ще п'ять діб сидіти.

‒ Я знаю, скільки мені сидіти. До чого тут п'ять діб і телефон? Ви зобов'язані мені надати телефон. Чому ви обманюєте?

Черговий Нусрет Мамедалієв сказав: «Ми тобі не можемо надати такої можливості».

Звертаючись до поліцейського, черговий запитав, який час написати. Той відповів: 23:30.

Запитали, чи хворів я на гепатит, жовтяницю чи ВІЛ. Я відповів, що в мене немає й не було таких захворювань.

Мені дали папірець, який я мав підписати. Там було написано про мої права. Про те, що я маю право отримувати їжу, ліки й дотримуватися своїх релігійних потреб. Я запитав: «Тут написано, що я можу дотримуватися своєї релігії. Чи буде це задоволене в їжі? Мені свинину не можна». Черговий відповів: «Так у нас тут м'яса майже не буває».

Веліли зняти всі шнурки й повели до кімнати огляду. Помічник чергового зажадав роздягнутися до трусів. Я оголив торс, а зняти спортивні штани відмовився. Співробітник, який оглядав мене, сказав:

‒ Ти зобов'язаний роздягтися до трусів.

‒ Я тільки що підписав папір, де мені гарантували право на дотримання моєї релігії.

‒ І що? За релігією не можна?

‒ Від пупка до колін включно ‒ це сороміцькі місця, відповідно до канонів ісламу, їх заборонено показувати.

На крики прибіг черговий, поцікавився, в чому справа. Помічник чергового пішов. Далі розмова йшла з черговим Мамедалієвим.

‒ Чому ти не роздягаєшся?

‒ Релігія забороняє знімати штани. Насильно зніматимете?

‒ Яка релігія? Про що ти тут?

‒ Іслам. Моя й ваша релігія.

‒ Що ти тут робиш! Зранку влаштував (натякаючи на обшук у Марлена Мустафаєва, значить, був у курсі подій) і зараз тут влаштовуєш!

‒ А як ще боротися за справедливість?

‒ Що? Про що ти взагалі говориш?

Мамедалієв пішов і повернувся з металодетектором. Брюки не зняв ‒ пройшовся по ним металодетектором.

Я в нього поцікавився, чи хворий він. Він відповів, що хворий на гепатит C, а до мене в камері сидів чоловік, хворий на гепатит B і C

Мабуть, на знак помсти за відстоювання прав, черговий Мамедалієв мене відправив до п'ятої камери, де вже перебував один «хуліган». Я зайшов. Цей чоловік запитав мене, чи хворий я на гепатит чи ВІЛ. Я відповів, що не хворий. Він здивувався й запитав, чому тоді мене сюди завели. Тоді я в нього поцікавився, чи хворий він. Він відповів, що хворий на гепатит C, а до мене в камері сидів чоловік, хворий на гепатит B і C. Цей чоловік сам повідомив мені, що в нього кровоточать ясна.

Із ранку на обхід прийшов начальник усіх чергувань, вимагали роздягтися до трусів, я оголив лише торс. Начальник запитав: «Ви теж вірянин?»

Я сказав: «Так».

Він відповів: «Ви маєте на це право». Після цього проблем зі штанами не було.

Вдень я зажадав склянки. Пояснив, що в людини кровоточать ясна, і він хворий на гепатит. Мені сказали: «Не можна».

Наступного дня, коли змінилася зміна, я ще раз вимагав склянки, і мені їх надали. Мабуть, розумний чоловік попався.

Я поцікавився в чергового, чому мене помістили в камеру з хворим на гепатит і чи законно це. Черговий відповів, що все законно.

У спецприймальнику в нас зняли відбитки підошви нашого взуття. Проконсультуватися з юристом про законність цієї процедури не міг. П'ять діб я не зв'язувався з адвокатами й рідними. Упродовж перебування в камері я регулярно вимагав телефон, мені відмовляли.

Прогулюватися давали 15-20 хвилин. Після прогулянки, коли заходив до камери, одразу в обличчя била просочена смородом задуха. Гігієна в приміщенні залишала бажати кращого. Молитися не забороняли, але я не міг визначати час молитви. Із п'яти діб постив три дні. З визначенням часу розговіння також були проблеми. У суботу запропонували скупатися ‒ я погребував, вирішив потерпіти додому.

Родичі та друзі зустрічають звільнених активістів, 26 лютого 2017 року
Родичі та друзі зустрічають звільнених активістів, 26 лютого 2017 року

Після п'яти діб і тринадцяти годин із моменту мого затримання мене випустили о 23:30. Приємно й несподівано здивували мої родичі, знайомі й брати у вірі, які зібралися зустрічати мене біля спецприймальника.

XS
SM
MD
LG