Доступність посилання

Микола Семена: «Моя справа ‒ тест для російського правосуддя»


Микола Семена

У Сімферополі розпочався суд над автором Радіо Свобода Миколою Семеною. Слідчі ФСБ звинувачують журналіста в тому, що в матеріалі, опублікованому на Крим.Реалії, він закликав до порушення територіальної цілісності Росії. Так російські силовики розцінили слова Семени про те, що Крим ‒ це територія України. В інтерв'ю для Крим.Реалії Микола поділився враженнями від першого судового засідання, а також дав свою оцінку діям і позиції російських спецслужб.

‒ Пане Миколо, суд нарешті почав розглядати вашу справу по суті. Як пройшло перше слухання?

‒ Так, через майже півтора роки після публікації статті і чотирьох місяців з моменту закінчення розслідування суду вдалося усунути всі перешкоди і почати розгляд справи по суті. Учасники процесу заслухали текст обвинувального висновку, який мені вручили ще в грудні минулого року, а мені, відповідно до норм КПК Росії, надали можливість виступити із запереченнями щодо цього звинувачення. Я сказав суду, що не можу визнати свою провину ‒ не через примхи або бажання уникнути відповідальності, як сказано в обвинувальному висновку, а через абсолютно об'єктивні обставини.

Колізії російських законів

‒ У чому полягають ваші заперечення?

‒ По-перше, наслідок неправильно визначили мотив моїх дій. Я написав статтю і брав участь в дискусії про блокаду Криму не тому, що у мене нібито є «політична ворожнеча до Росії», як вони стверджують. А тому, що Конституція Росії (стаття 29) гарантувала мені «свободу думки і слова» і запевнення, що «ніхто не може бути примушений до вираження своїх думок або відмови від них», і «кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким законним способом, чим гарантується свобода масової інформації». Тим більше, що мій текст опублікований під рубрикою «Думка» ‒ це пряма вказівка на право, гарантоване статтею 29. Але дивна річ: призначаючи лінгвістичну експертизу, слідчий поставив експертові, окрім інших, і питання про те, чи є в моїй статті «висловлювання, спрямовані на збудження ворожнечі». І експерт ФСБ Ольга Іванова відповіла, що «в статті немає висловлювань, спрямованих на збудження ненависті або ворожнечі». Проте, слідчий пише, що я керувався почуттям «політичної ворожнечі». Явна суперечність у справі.

У жодному документі справи немає доказів, що у мене був злий умисел щодо порушення цілісності Росії
Микола Семена

Що стосується наявності в тексті «закликів до порушення територіальної цілісності Російської Федерації», про що експерт дала позитивну відповідь, то тут і зовсім парадокс. У жодному документі справи немає доказів, що у мене був злий умисел щодо порушення цілісності Росії. А немає наміру ‒ немає і злочину. По-друге, саме звинувачення в наявності «заклику» як такого не підтверджується об'єктивними обставинами. У тексті статті немає лінгвістичної конструкції, яка б закликала читачів до якихось конкретних дій. До того ж, обов'язковою частиною заклику має бути його адресність, тобто автор має назвати ту частину суспільства, яку він до чогось «закликає». Слідство у звинуваченні вказало, що я «впливав на волю «необмеженого кола осіб». Але ж «необмежене коло» ‒ це і є відсутність конкретного адресата, оскільки адресат завжди конкретний і обмежений.

‒ Відповідаючи на звинувачення в суді, як ви прокоментували те, що ви «закликали до порушення територіальної цілісності Росії»?

‒ Є проблеми і з поняттям «територіальна цілісність». Справа в тому, що, як зазначають адвокат Олександр Попков і експерт професор Михайло Савва, висновок якого долучений до справи, це поняття не властиве російському законодавствому і для статті 280.1 КПК Росії запозичене з міжнародного права. Що природно, оскільки Росії, яка з середини ХХ століття ще не уклала мирний договір з Японією і не підтвердила кордону на ділянці Курильських островів, запроваджувати поняття територіальної цілісності було не з руки. Але тепер до цих «дірок» додалися проблеми на кордоні з Грузією, з Україною на ділянці Донбасу і в Криму. Про яку «цілісність» йдеться?

Це на практиці. А в законодавстві також одні протиріччя. Так, в Конституції Росії відзначено, що міжнародне право є пріоритетним щодо внутрішнього законодавства, і якщо норми свого законодавства вступають у протиріччя з міжнародним правом, то діє останнє. У законі «Про кордони Російської Федерації» говориться, що всі ділянки кордону Росії, які не підтверджені міжнародними договорами з сусідніми країнами, підлягають такому підтвердженню. І тепер виходить, що два чинних договори Росії з Україною про кордон і про дружбу, співробітництво і партнерство однозначно мають пріоритет над законом про приєднання Криму і Севастополя від 18 березня 2014 року, тобто відносять Крим до України, і однозначно встановлюють кордон між Росією і Україною по Керченській протоці, а не по Перекопу.

У статті про Крим я не міг закликати до порушення територіальної цілісності Росії, оскільки законодавчо Крим не становить її територіальної цілісності, тобто він їй за законом не належить
Микола Семена

Тому треба посилатися на ці норми, а також на інші документи міжнародного права ‒ а це декларації і резолюції ООН, ОБСЄ, ПАРЄ, це міжнародні договори Росії, в першу чергу Будапештський меморандум, Статут ООН, Гельсінський акт тощо. Спираючись на них, професор Михайло Савва зробив висновок, що в статті про Крим я не міг закликати до порушення територіальної цілісності Росії, оскільки законодавчо Крим не становить її територіальної цілісності, тобто він їй за законом не належить. І тут виходить, що насправді ‒ як за міжнародним правом, так і за внутрішнім російським законодавством ‒ територіальну цілісність і самої Росії, і України в лютому-березні 2014 року порушила сама Рада Федерації Росії. Це сталося, коли вона хвалила акт незаконного приєднання чужої для неї території Криму.

Тому я говорив, що якщо моя стаття ‒ і заклик, то це заклик не до порушення територіальної цілісності Росії, а до відновлення територіальної цілісності одночасно і Росії, і України як вічних сусідів і країн-партнерів, якщо слідувати договорам між нами. Але як давно відомо, договори з Росією не варті й паперу, на якому вони написані.

Стежать за журналістами, а не терористами

‒ Слухання у вашій справі стартували лише з другої спроби. Перше засідання перенесли у зв'язку з тим, що була виділена маленька зала, яка не вміщала учасників процесу і публіку. Цього разу на суд змогли потрапити всі охочі?

‒ Ні, нам виділили той же п'ятий зал на першому поверсі. Однак покращили в ньому умови для роботи ‒ поставили додатковий стіл, за яким тепер адвокати можуть працювати більш комфортно. Для слухачів там залишається ще три-чотири місця, а це значить, що якщо журналістів буде більше, судовий пристав їх просто не пустить в зал. Це говорить про бажання суду обмежити кількість інформації про перебіг процесу. Тим більше, що суд на клопотання адвоката Попкова про дозвіл журналістам фото- і відеозйомки на суді також відмовив. Але це не катастрофа, інформації все одно достатньо.

‒ За словами ваших адвокатів, на засіданні як свідків звинувачення допитали співробітники ФСБ, які повідомили про «прослуховування» вашого телефону і стеження за комп'ютером. Як ви оцінюєте проведення спецслужбами подібних заходів щодо вас? У них були на це законні підстави?

‒ Так, матеріали оперативно-розшукових заходів складають майже три томи справи з семи. Вони покликані довести тільки одне, що автором статті є я. Тобто, це скріншоти з екрану мого комп'ютера під час написання тієї статті та відправки її в редакцію 9-10 вересня 2015 року. По-перше, це зайве, оскільки на першому ж допиті 19 квітня 2016 року я не ховаючись повідомив, що текст написав я, а пізніше це підтвердила і редакція. По-друге, до цього доказу належать сторінок сто, а решта це скріншоти з екрану, які взагалі не стосуються справи. Наприклад, перегляд якихось новинних сайтів, екран комп'ютера, коли він вимикається або вимикається, є наприклад цілих сорок абсолютно однакових сторінок із зображенням екрану зі сторінкою електронної пошти, що теж не має відношення до справи. В іншому місці ті ж сорок сторінок, але вже не разом, а розкидані у різних томах. Як вважають адвокати це зроблене для того, щоб якомога більше заповнити справу різним мотлохом і створити видимість ретельної роботи і стеження.

Вони довели доведене ‒ що я автор матеріалу, але при цьому ніяк не відстежили справжніх терористів, які, наприклад, підривають метро в Пітері, або вдома на Каширському шосе
Микола Семена

Я маю визнати, що стеження це постійне і цілодобове, на нього витрачені величезні кошти, величезні зусилля. І заради чого? Щоб довести, що статтю писав саме я? Так я це і так визнав. В одному зі своїх матеріалів я писав, що стеження спецслужб за журналістами ‒ це явна ознака непрофесіоналізму, бо легко відстежити кореспондента, не навченого азам конспірації, а потім видати його за екстреміста, і важко відстежити справжніх терористів. Так, вони довели доведене ‒ що я автор матеріалу, але при цьому ніяк не відстежили справжніх терористів, які, наприклад, підривають метро в Пітері, або вдома на Каширському шосе. Так для чого Росії її спецслужба?

​Але в цьому аспекті найцікавіше те, що адвокат Олександр Попков виявив, що працівники цієї служби отримали офіційний дозвіл на ОРЗ (оперативно-розшукові заходи ‒ КР) щодо мене від голови Верховного Суду Криму з 11 вересня 2015 року, хоча з датування документів видно, що вони здійснювали його і раніше, як мінімум з 9 вересня, хоча я розумію, що стеження велося і набагато раніше ‒ напевно, з моменту створення в Криму батальйону кібервійськ, які недавно хвалив міністр оборони Сергій Шойгу.

Олександр Попков ставить питання: на підставі чого ОРЗ проводилося до 11 вересня? Співробітник відмовляється відповідати і посилається на статтю свого закону, що забороняє йому розкривати форми і методи ОРЗ. Формально він має рацію, але цей факт свідчить про те, що Росія веде суцільний моніторинг комунікаційних мереж постійно, а це значить тільки одне ‒ держава порушує задеклароване в Конституції право громадян на таємницю особистого листування, на свободу слова, на свободу збирати і використовувати інформацію. Я думаю, що така діяльність ведеться Росією в міжнародному масштабі, щодо України це точно, і питання заслуговує вивчення і ухвалення необхідних рішень у міжнародних органах.

«Не поступатися правом на свободу слова»

‒ Що розглядатиметься на наступному слуханні?

‒ Суд, я так розумію, має намір продовжити допити свідків з боку звинувачення, а потім перейде до допитів свідків захисту. Десь у цьому проміжку буде і мій допит. Я ухвалив рішення на суді не користуватися правом відмови від надання свідчень за статтею 51 Конституції Росії, і хочу викласти всі свої міркування у справі. За великим рахунком, це питання про те, наскільки законним є російське правосуддя і наскільки адекватно в Криму розуміють міжнародне право і сприймають своє російське законодавство. Будуть ще представлені й інші докази у справі. А потім суд перейде до дебатів сторін.

Вперше в судовому порядку розглянуть питання про законність нині декларованих меж Росії
Микола Семена

Слідство і обвинувачення всі зусилля до цього зосередили на доведенні авторства тексту. Ну довели доведене. І тепер ми хочемо перевести зусилля суду на головне: дослідження того питання, яке проігнорувало слідство ‒ про наявність чи відсутність складу злочину. Адвокати в процесі слідства подавали чотири клопотання, в яких звертали увагу на те, що в статті немає складу злочину, але вони проігноровані. На суді у нас буде можливість знову звернутися до них.

Як зазначив один з журналістів, суд буде цікавий хоча б тим, що вперше в судовому порядку розглянуть питання про законність нині декларованих меж Росії, про взаємодію міжнародного права і внутрішнього законодавства Росії, про правомірність звинувачень в екстремізмі і про те, що слід розуміти під ним згідно з нормами міжнародного права, а також про гарантії свободи слова та свободи інформації в Росії.

‒ Як ви оцінюєте реакцію на вашу справу від колег-журналістів і міжнародних організацій? Чи відчуваєте ви підтримку, перебуваючи в Криму?

‒ Я вдячний Спілці журналістів України і моїм українським і зарубіжним колегам-журналістам всіх видів ЗМІ, зокрема й моїм однокурсникам з університету, за корпоративну солідарність і підтримку. Я вдячний Міжнародної організації журналістів, Європейській асоціації журналістів, відділу з питань ЗМІ ОБСЄ, колегам з Крим.Реалії та Радіо Свобода, з газети «День», Центру журналістських розслідувань та іншим колегам за увагу до цієї символічної справи і до ситуації зі свободою ЗМІ в Криму. Для мене це дуже багато значить, це переконує мене в тому, що журналіст не може поступатися ні правом на свободу слова, ні відступати від обов'язку писати тільки правду.

Підтримка мені сили відстоювати право громадян на свободу вираження поглядів
Микола Семена

Я вдячний численним правозахисникам в Україні та в Росії, в інших Європейських країнах, учасникам тих вже більше ніж 27-ми правозахисних організацій, які проаналізували мою справу і звернулися до Росії з вимогою дотримуватися міжнародного права і своєї Конституції. Як нещодавно оголосили, справа перебуває під увагою апарату в Раді Європи, вона на контролі в МЗС України, в інших українських і європейських структурах. Мене ‒ а я розцінюю цей факт не як підтримку особисто мене, а як підтримку права громадян на свободу слова, свободу ЗМІ й інформації ‒ підтримують також правозахисні організації США, Канади, інших країн, і це дає мені сили спокійно й усвідомлено ставитися до факту суду наді мною і відстоювати право громадян на свободу вираження поглядів.

XS
SM
MD
LG